Ми, як і решта автомашин, спокійно об'їхали його. Не можна було сказати, що він не заважав рухові, але йому рух абсолютно не заважав. Він увійшов в екстаз. Це його задовольняло. До інших йому байдуже.
Решта пішоходів ішла в загальному ритмі Нью-Йорка: їх темп скидався на дещо уповільнений темп скороходів, але з усього відчувалося, що ньюйорківці мають достатній запас витривалості і можуть подолати шлях у кілька разів довший. І мені там здалося, що будь-якого ньюйорківця можна виставляти на Олімпійські ігри з цього виду спорту без попередніх тренувань і відбіркових ігор. Вони не пастимуть задніх.
Ми вирівнялися і їхали на чималій-таки, як для Нью-Йорка, швидкості, але жовті божі коровки, як я прозвав подумки нью-йоркські таксі, примудрялися обганяти нас зліва і справа. Для них правил ніби й не існує. Вони й зупинялися раптово й точно там, де їх зупиняли. Пасажир не біг за таксі й не намагався перегнати жодної автомашини. Таксист, незважаючи на інтенсивність руху, завжди зупинявся біля вашого лівого плеча з таким розрахунком, щоб ви лише простягли руку й відчинили дверцята. Тому таксистів за такі вибрики у Нью-Йорку, та й, мабуть, в усій Америці, не дуже люблять і кожен водій прагне його об'їхати стороною. Та слід віддати належне й таксистам. Це люди мужні. Особливо ця мужність стає у пригоді вночі, Я з одним таким їхав, він розповів:
– Уночі протягом усього маршруту я чекаю слів: «Гроші або життя». Життя, як бачите, в мене ще залишилося, а от з доларами доводилося прощатися, і не раз. Хоч було їх небагато. Якраз на прожиття.
Чимало таксистів їздять у кабінах-клітках. Через металеву сітку таксиста ножем не вб'єш. А от від кулі кольта чи «беретти» вона не захищає.
Загалом водії в Америці ввічливі: ніхто нікому не крутить пальця біля скроні й не кричить крізь вітрове скло:
«Ей, козел! Куди преш?». Я особисто таких питань ні разу не чув. Чого не можна сказати про Оболонь чи Куренівку.
Не чув я особливих суперечок і на будівництві, Саме повз таке ми проїжджали, наближаючись до ООН. На 90-й стріт будували хмарочос. Я не чув, щоб тут кричали:
«Слухай, подай оту штуковину!» – «Яку штуковину? Ось цю?» – «Та ні, ось ту». – «Я не бачу, на яку ти показуєш. Злізь і сам візьми».– «Та ти що! Я ж на п'ятдесят восьмому поверсі».
Дивно, але всі предмети в американців мають свої назви. У нас на будівництві будь-який предмет має одну й ту ж назву – штуковина. Я, звичайно, міг би надрукувати й інший синонім до слова «штуковина», але в мене редактор (я його давно знаю) дуже цнотливий, і не хочу зловживати його доброзичливістю.
Дошка є дошка. Цегла є цегла. Цемент є цемент. Цвях є цвях. Плінтус є плінтус.. Я не будівельник і, можливо, теж не знаю, як усі ті штуковини називаються. У мене є родич-будівельник, і, кажуть, непоганий, проте його лексикон бажає бути багатшим. Дуже вже скупа його професійна термінологія. Як не дивно, а порівняно з ним я – енциклопедист. У нього лише два слова, а я навів п'ять.
Поруч з нашою місією будівельники вдовбувалися у манхеттенський камінь. Там стояв паркан з величезним збільшувальним, на мою думку, склом. Ви могли спостерігати, як і на яку глибину закладається фундамент. Можливо, до рівня дна Гудзону. Там мав вирости хмарочос. Поки я закінчу писати книжку, він уже, мабуть, стоятиме. А книжки я, між іншим, пишу швидко. Читач це відчуває. Не поспіхом, уточнюю, а швидко.
Мене тільки одне дивує, куди американці дівають сміття під час будівництва. Невже пресують? За допомогою спецмашин. А тоді з того сміття видають пальне чи декоративні прикраси. Досі збагнути не можу. Секрет фірми.
І ще одне: здають будинок, і ніяких тріщин. І це на такій висоті. Жодного разу не бачив, щоб із п'ятдесяти дев'яти раптом стало сорок вісім. Аж сум бере...
Цегла тут, складається враження, на вагу золота, і її вам весь час хочеться попробувати, як золотий долар, на зуб.
Тридцять поверхів за дев'ять місяців з обідами й перекурами, щоправда, не дуже затяжними. Як на мене, дилетанта, – цикл повноцінної вагітності.
– Ось цього хмарочоса торік ще не було, – мовив водій. – Тут лежав смітник.
Тепер височить хмарочос із басейном на даху, З солярієм і пляжем. Можливо, там. ще й кафе, медпункт і одна-дві розважальні установи, які офіційно трохи не так називаються. Я там не був і цього стверджувати не стану. Можливо, там лише один-два павільйони з купальним асортиментом товарів. Це характерно для пляжів Америки. Щодо стоянки автомашин, то її, мабуть, нема. Якщо є якийсь майданчик, то він для вертольотів.