Тисяча дев'ятсот вісімдесят п'ятий рік – особливий рік: для нас і для всього людства. Сорокаріччя Перемоги над коричневою чумою ХХ століття – фашизмом. Це також сорокаріччя заснування ООН – організації, яка створена в ім'я миру й життя на планеті.
На честь цих двох визначних дат я пропоную розбити, але дружно, одне-єдине кладовище. Так. Я не обмовився: одне-єдине, щоб зарити на ньому авіабомби і атомно-ядерні ракети! В ім'я людства на землі! В ім'я вічності життя на ній! В ім'я чистого й завжди голубого неба над головою!
Я за кладовище! Але повторюю – за одне-єдине в світі: для атомних, для нейтронних, для ядерних ракет і бомб. На цьому стояв, на цьому стою і за це подаю свій голос, щоб він пролунав на весь світ і на якнайтепліше відгукнувся у душі й серці кожної чесної істоти, ім'я якої поки що ЛЮДИНА.
Я далекий від ідеалізму! Але в душі тішу себе надією, як і всі ви тут, що від мого маленького вкладу у скарбницю миру світ стане кращим. Світ стане спокійнішим! Я хочу вірити в це чудо! Кожен з нас має причетність до долі цього світу! Кожен сьогодні повинен проникнутися тривогою за майбутнє цього світу! Кожний! Щоб добро перемогло зло.
Мій великий земляк Микола Васильович Гоголь сказав, що сміху боїться навіть той, хто нічого не боїться. Я теж сатирик. І до певної міри володію наймогутнішою зброєю у світі. Але я сьогодні готовий скласти її і перейти на лірику. Я готовий поміняти перо на лопату й закопати нею ті свої дві ракети й дві авіабомби, які призначені для мене і поки що зберігаються у смертоносних арсеналах, закопати на тому всесвітньому кладовищі авіабомб і ракет.
Сьогодні і щодня тисячі людей вмирають від голоду, від хвороб, не маючи найелементарніших людських умов.
Сьогодні на землі в достатку тільки один продукт, але й той не їстівний – це ядерна зброя.
Планета від тієї зброї уже пливе у всесвіті боком. Не перевантажуйте її, панове палії війни. Не перевантажуйте тягарем авіабомб і ракетних установок, панове імперіалісти. Не гальмуйте мирного руху планети по своїй орбіті. Хай собі граціозно крутиться між іншими мирними планетами всесвіту.
Скиньте маски, творці нових міжконтинентальних ракет «МХ», вибух однієї з яких прирівнюється до вибуху усіх разом узятих бомб і снарядів у другій світовій війні.
Розплющте очі! Погляньте на землю. По ній уже бродить найстрашніша, найсмертельніша… не варфоломіївська, а ядерна ніч. Ядерна і безконечна, як всесвіт. Ядерна і безконечна, як смерть.
Згадую випадок, містер чеемен! Так би мовити, урок історії. До одного із королів Франції підійшов камергер і повідомив:
– Мій король! До тебе на аудієнцію проситься великий винахідник. Він хоче тобі піднести найкращий у світі подарунок.
– Приведіть. – наказав Людовік. Це був один із Людовіків. У Франції тоді жило їх понад дюжину, і який з них саме наказав привести винахідника – я вже не пам'ятаю. Але, гадаю, найрозумніший.
– Ваша величність! – несміливо розпочав учений. – Я замість мушкета винайшов кулемет. Цією зброєю ти можеш завоювати весь світ. Приведи невірних тобі й постав у саду, і ти можеш пересвідчитися у дії моєї зброї, – і після цього вніс поправку: – Мій імператоре!
Людовік випробував зброю, і побачивши, з якою нищівністю і ненаситністю вона косить людей, наказав:
– Знищити винахід разом з винахідником. До чого може дійти людство, якщо розум не візьме гори над безглуздям!
І винахідника знищили, Така тоді була мода у Франції. Шкода, що вона не поширилась на весь світ і на сьогодні вважається дещо застарілою, хоч і народилася в Парижі. Кажуть, саме після того випадку французький народ вперше вигукнув:
– Хай живе король!
Мені ж сьогодні хочеться сказати: хай живе МИР! Перемога миру була б найсвятішим святом на землі.
Потім я сказав, що як би там не було, а я вірю в це свято! Вірю в день прийдешній, незважаючи на те, що живу зараз (тимчасово) на американській землі. А тоді попросив усіх присутніх на чолі з містером чееменом глянути на світ очима дитини. Дитини, яка малює на тротуарах Києва й Москви, Парижа й Вашингтона, Лондона й Мадрида ранок, що народжується над планетою. Малює і, просячи, наказує нам:
ХАЙ ЗАВЖДИ БУДЕ СОНЦЕ!
Завжди і всюди. Не закривайте його чорним крилом смерті. Не перекреслюйте його траурним розписом ядерної ракети. Адже малюнок дитини – це життя. А життя, як і діти, – майбутнє планети. Тож борімося за майбутнє планети, за свято. Хай завжди буде праця – – як свято, як мир на землі й у всесвіті!