Напередодні Нового року вітаю усіх з новими тисячоліттями, кожне з яких має увінчувати доброта і розум.
Отак або дуже (повторюю) приблизно так я хотів виголосити свою промову в ООН. Шкода, що я її тоді не виголосив. Мені чомусь і тепер думається, що світ хоча б на краплину став веснянішим і теплішим. Звичайно, у промові, яку тоді виголосив я замість цієї, прозвучали всі втілені тут думки, але без пафосу, без емоційного заряду, без яскравих і переконливих прикладів. З мого погляду, прозвучали холоднувато, без пристрасті. Це й ображало, бо за мир треба боротись на повен голос, полум'яно й наступально!
ООН! Я згадую цей новий всесвітній ковчег людства. Я бачу представників різних країн у кожному із семи комітетів. Я чую їхні голоси на різних мовах світу. І цього не порівнюю з Вавілоном. Я не хочу цього порівняння. Але чи не здається вам сьогодні, що новий Ноїв ковчег з кожним днем наближається до останнього свого водоспаду? Я чую голоси відчаю і крику, вслухаюся в поради і пропозиції. Усі на всіх мовах світу сьогодні один одному радять, як відвести каравелу по імені Земля від останнього водоспаду. Але чи не час уже взятися за весла?
За весла, земляни! Щоб потім не було пізно! Щоб усім нам і кожному зокрема не стало соромно при наступному витку цивілізації. Цивілізації, яка б після цього не сказала в своїй новій історії людства:
– До нас цю планету населяли варвари!
А може, на той час вони якесь інше слово вигадають. Такого в їхньому лексиконі взагалі не буде.
ЗАДУМАЙМОСЯ!
СЬОГОДНІ! –
ЗАВТРА
БУДЕ ПІЗНО!
МАЛЕНЬКИЙ РЕКЛАМНИЙ АНОНС № 16
Готель – це рідний дім не лише для тих, хто там працює, комівояжерів, але й для тих, хто більшість свого життя проводить у відрядженнях. От, скажімо, як я. На своєму літературному віку мені доводилося описувати чимало готелів. Та й у цьому іронічному творі я вже присвятив кілька сторінок своєму тимчасовому притулку. Але я й інші готелі бачив. Готелі, куди ви можете зі своїм чемоданом і у своєму вагоні заїхати прямо в готельний коридор – до портьє. А так само й готелі для кішок, готелі для собак... Звичайно, я не бачив готелів для тих, хто змушений валятися на манхеттенських вентиляційних решітках... Але вчасно поставимо три крапки. Бо далі вийде дубляж наступного розділу під скромною назвою «Готель».
Розділ XVI. ГОТЕЛЬ
Здається, про все розповів: і про портьє, і про подушечку, і про електролампи, а от про готель, в якому жив довго і в якому перебував тимчасово, – жодного слова.
Ну, почнемо з того, що ви увійшли в номер. Одразу, як щиро радить комісар поліції міста. Нью-Йорка (і я, користуючись нагодою, ще раз сердечно дякую йому), накидайте на двері ланцюжок, а то й два і погляньте у вічко, чи за вами ніхто не вийшов з ліфта й не стежить. Все в готельних дверях, як і в квартирі кожного американця, є. Не вистачає, щоправда, для більшої гарантії барикад, зо два кулемети й хоча б одного міномета. Це на той випадок, якщо вам удасться в Нью-Йорку заснути й хтось з цього скористається і несподівано прорве вашу оборону. Бо тут, як ніде, підходить: твій дім – твоя фортеця.
А якщо двері в готелі замінувати, то це зіграло б подвійну роль: на випадок вторгнення розбудили б вас і трохи пошматували б противника.
Але сон у Нью-Йорку вам ніколи не загрожує. Тим більше міцний. Тут кожні три хвилини сирени поліцейських машин так завивають, що коли у вас вставні зуби, то їх викручує аж до вух. Коли ж у вас ще рідні, то для них існує завивання пожежних машин і машин сміттярів, котрі щоночі перемелюють чорні целофанові мішки з пляшками, чайниками, каструлями, бляшанками, дошками, матрацами, бочечками, старими цвяхами, металобрухтом, старими самоварами, з усім тим, що ви можете побачити на будь-якому смітнику великого міста. Всі ці мішки тут викидаються прямо на тротуар. А вночі підбираються гербічменами (так називають сміттярів), і їхні жуки-автомашини з насолодою пережовують згадуваний мотлох. При цьому обов'язково тирлуються й гудуть під вашими вікнами. Можете спокійно дивитися кінофільми жахів, – вони йдуть тоді, коли ви захочете і за це заплатите, і скільки завгодно – хоч до світанку. Цим самим ще раз підтверджується істина, що Нью-Йорк – це місто, яке ніколи не спить, а ООН– це організація, куди ніхто не повинен ніколи запізнюватися, хоч кожен приходить тоді, коли кому заманеться. Звичайно, за винятком тих, кому сьогодні треба виступати, Але це так, між іншим, до слова.