Я б описав ще кілька готелів Нью-Йорка, але, чесно признаюсь, – не можу. Описав одну кімнату-номер у звичайнісінькому готелі для середнього американця, до яких я сам, звичайно, не належу.
У Нью-Йорку є ще кілька готелів (бачив їх на власні очі з вулиці), але побувати там не довелося.
В один з них ви можете, якщо, звичайно, кишені обривають долари, заїхати із вокзалу власним вагоном, щоб не пертися через все місто з валізами, візками вантажника й прислугою.
Є готелі, перебування в яких за одну добу коштує близько тридцяти тисяч доларів. Я не мав нагоди там відпочивати, тому, звичайно, описати їх так детально, як «Вишневий сад», не можу. Там зупинявся Рональд Рейган зі своєю свитою. Що саме на ті гроші їм подавали, підносили, готували й загортали – це тільки він може сказати. Але я гадаю, що американський президент ті тисячі доларів за одне лише спасибі не платив. Не знаю, які там унітази – виготовлені з чистого золота чи інкрустовані діамантами. Очевидно, готель вартий того, щоб...
У Нью-Йорку є ще й інші помешкання, сказати б, готельного типу. Я там теж не мав честі бути. Але в одного американця про всяк випадок запитав:
– Які там номери?
Однак ніхто з моїх супутників того не знав. Доступ до готелю чоловікам закритий. Вивіска над входом пояснювала: «Готель для жінок і собак!»
– Вони під словом собака нічого не мають на увазі? – між іншим поцікавився я.
– Гадаю, нічого. А втім...
Тут зі швидкістю ракети пролетів спортивний «фераррі», і я останнього слова не почув. А жаль. Мені так хотілося донести його читачам.
Вікна в готелі не обов'язково відчиняти. Це вам не аристократичне передмістя Філстон і навіть не Рівердейл. Це – сам Нью-Йорк. Свіжого повітря тут шукати все одно, що в доменній печі – кисню. У готелі завжди працює кондиціонер. В моєму номері він працював на повну потужність, і думаю, до мене не має жодної претензії, У кожному разі, я його ні в чому не обмежував і не стримував. Денно і нощно давав можливість дихати на повні груди. Він не дихав тільки тоді, коли я засідав в ООН і прибиральниця оголошувала для нього тимчасову перерву. Решту часу мав змогу показати себе з найкращого боку і, слід віддати йому належне, гроші за свою працю одержував не даремно. Працював на совість, творив затишок, тепло і холод.
Я кілька місяців не відчиняв вікна. Американці (не всі, звичайно, а ті, що по телефону подзвонювали) таки доброго мені нагнали страху. Як тільки підійдеш до вікна – одразу з'являється відчуття, що попадаєшся на снайперську мушку. Але мій приятель, що жив перед цим у Нью-Йорку шість років, запевнив мене, що за три місяці цього може й не трапиться. Я заспокоївся, але щоб остаточно, то не дуже. І одного разу в темряві підійшов до вікна й відчинив його навстіж, А потім зі спокійним серцем пішов до приятеля в гості і, ніби нічого й не сталось, попивав собі англійський чай, яким він мене частував. Начаювавшись і надихавшись вволю свіжим повітрям від його кондиціонера, я повернувся до себе в номер. І знову (так само в темряві) зачинив вікно. Не знаю, що і хто там за цей час побував. Хай... Бо в ті дні я своїм життям, про всяк випадок, поклав не ризикувати.
Довелося мені побувати ще в одному готелі. Але вже під Вашінгтоном, де ми зупинилися на ніч. Готель виявився педорогий.
– Вам одну кімнату, сер? – ввічливо запитав портьє.
– Йес, сер.
– З кухнею, сер?
– Йес, сер!
– З ванною, сер?
– Йес, сер!
– З білими чи з різнокольоровими рушниками?
– З білосніжними, сер. Щоб як на Північному полюсі, сер!
–Йєс, сер. Серветки які вас влаштовують, сер: білі, голубі, оранжеві чи яскраво – червоні, сер? Для вас знайдуться і такі. Кольору кров'яного біфштекса, сер?
– Будь-які, сер. Тільки не чорні.
– О сер! На два долари скидка, сер. Кімнату-будуар чи просто ліжко, сер?
– Просто ліжко. Але хоча б з простирадлом.
– Йєс, сер!
– А подушка, сер?