– Тепер, – чуємо команду, – озирніться назад. Звідси «близнюки» виростають наче з води. При доброму бажанні з цих вікон водночас може вилетіти тридцять шість тисяч самовбивць. Вражаюче, скажу вам, видовище. Нижніх поверхів не враховуємо. Стрибуни звідти, як правило, залишаються каліками. Про них газети не пишуть. Тому, підлікувавшись, вони забираються якомога вище і вже тоді каменем летять униз. Якщо хтось ніколи не бачив, можу сказати, що цей вид стрибків нічого спільного зі стрибками у воду не має. Хоча на першій стадії певна схожість є,
– Цього року,– вів далі екскурсовод у тому ж веселому ключі, – з Нью-Йорка виїхало сімсот сімдесят тисяч чоловік. Сімсот тисяч зробили маленький бізнес і виїхали туди, де ще збереглась зелень і де є одноповерхові котеджі. Решта сімдесят тисяч поїхали трохи далі. Можна сказати, іншим маршрутом і в автомобілях трохи іншої марки. В народі їх називають катафалками. Всі вони, чи майже всі, покінчили з життям, дякуючи «близнюкам», Емпайр стейт білдінгу і... А втім, кількість їх могла значно зрости, коли б позаминулого року не закрили Бруклінський міст – традиційне місце для самовбивць. Жаль, на кожного ньюйорківця більше б стало свіжого повітря і менше кондинейшн.. Але, я гадаю, це тимчасове явище. Американці не потерплять ніякої деспотії. Ми вільна країна. Ї все, що американцеві хочеться, він матиме. Йому ніхто не має права щось заборонити. А як не так, то ми вийдемо на Парк-авеню з транспарантами й гаслами в руках...
– Тепер гляньте ось сюди, праворуч і трохи вниз. Ви бачите того типа? Так, ви не помилились.. Це нью-йоркський рекетир. А за рогом ресторану причаїлись його компаньйони. Вони займаються шантажем, витягують з власника ресторану гроші як заробітну плату. Рекетир зараз каже хазяїнові: якщо той перестане справно платити – то вони потовчуть на друзки коштовні сервізи з вітрин його ресторану, збути яких той ніде не зможе, бо, як ви бачите, хмарочосів мозаїкою ми не обліплюємо...
Я не встигав за ним записувати. І тепер дуже шкодую, що не прихопив було із собою магнітофона, який тут небагато коштує, бо такої техніки тут стільки, що нею при бажанні можна на Гудзоні чималеньку греблю загатити. А екскурсовод не вгамовувався. Його, очевидно, в екскурсійному бюро з самого ранку добре підкручують, і він уже цілий день працює, як заведений механізм.
– Прямо перед вами – знамениті чистильники взуття. Бос там сидить угорі – чистильник у нього в ногах. Їм, щоб вижити, треба чистити взуття швидше автомата. Якщо він того темпу не витримає, зразу опиниться за бортом тротуару. Аж он там... Погляньте вниз.. Ви бачите цю знамениту на весь світ манхеттенську решітку. На ній лежить знаменитий манхеттенський чистильник взуття. Він не витримав конкуренції отомейшн. Тепер його обігріває не любов ближнього, а теплий струмінь манхеттенського Гольфстріму, що вибивається з-під землі. Там завжди тепло. Хто не вірить, може пересвідчитись. Зупинити автобус? Бажаючих нема? А шкода, минулого разу ми мали чотирьох волонтерів. Ха-ха-ха!
Екскурсовод розреготався. Він самообслуговувався своїм гумором, якого я не назвав би таким же світлим, як комірець його сорочки зранку.
– Скажіть, будь ласка...– Хотів хтось звернутися. з наших, але екскурсовод йому не дав рота розтулити.
– Я ще не кінчив про чистильників. Вони завжди сидять у вас під вашими ногами. – Це речення у нього, очевидно, було десь записано. – І чистять так швидко, що в комп'ютері перегорають лампочки. А на ваших штиблетах виграють такі зайчики, що деякі наші громадяни від них сліпнуть. Опускають штори на вікнах. Я сам особисто бачив, як на одному черевику боса відбився Емпайр стейт білдінг, а на другому – Пан-Америка білдінт. З такими дзеркальними черевиками близько до дам, котрі носять спіднички, підходити не раджу.
Він розсміявся. Я, щоправда, в останньому реченні гумору не вловив, а може, не так його зрозумів. Але це, здається, найблискучіші зразки гумору американських екскурсоводів. Якщо хто хоче узяти в мене кілька фраз напрокат, то, будь ласка, запропоную без винагороди щонайменше тисячу. І це якась мільйонна доля з того, що я того дня встиг записати.
– Комп'ютер, – сказав екскурсовод і примусив мене покінчити із засвоєнням останнього його дотепу, – це сьогоднішній день Америки. І завтрашній. Не знаю, чим завтра він у вас займатиметься. Мене про це ще не повідомили, і відповідно я вам не можу нічого сказати, але сьогодні комп'ютер – це вам бабуся і няня, батько і дід, а найперше – мама. Комп'ютер сьогодні допомагає школярам розв'язувати задачки, писати твори на вільну тему, проявляти ініціативу й винахідливість, допомагає заучувати вірші й вивчати біблію – найкращий бестселер світу, який виходить мільйонними тиражами. Жоден американець без допомоги комп'ютера його вгризти не може. Хоч бери й розмочуй окремі сторінки у воді. Але вони не розчиняються. З міцного замісу. В окремі розділи комп'ютер вгризається. Але і йому там не все під силу. Слабенька гуманітарна підготовка. Не всі слова правильно вимовляє...