Ланцюг на нозі– не тільки символ каторжника у вільній країні. Це певна гарантія того, що тебе пограбує такий же нещасний, який боїться ланцюгів і чатує на можливі твої центи за рогом хмарочоса, і як тільки наповниться твоя бляшанка тими центами, він її спробує викрасти. Закон джунглів спрацьовує всюди однаково: і в створених природою – зелених, і в створених людиною – кам'яних.
Нікого не дивувало і не гнітило те, що на фоні розкішного Рокфеллер-центру образ жебрака, по-французьки кажучи, – нонсенс.
Сімейство Рокфеллерів той свій центр нібито подарувало ньюйорківцям. Я, щоправда, не знаю, у якому вигляді. Якщо в чисто зоровому, то з таким же успіхом могло подарувати й небо, й сонце, й повітря, якого тут так не вистачає.
Якщо під словом «подарунок» розуміється ковзанка, то так слід і казати. Це чи не єдиний куточок, де можна кататися цілорічно безкоштовно, та ще мюзик-хол, де демонструють красунь, все інше практично належить Рокфеллеру-діду, який полишив так звані божественні заповіді, щоб його згадували добрим словом і думали, що святішої і праведнішої людини за нього в світі не існувало, що чистотою і пепорочністю він поступається лише Ісусу Христу, та й то за умови, якщо той Ісус існував у реальному житті, а не в легендах.
Позолочені янголята, пухленькі дітки, здається, ось-ось випурхнуть із своїх гнізд, щоб піднятися над небесами Маихсттену і звідти глянути на світ, яким він є насправді, а не таким, яким показують його безкоштовно у Рокфеллер-центрі. Ось якими словами характеризують там ідеали Рокфеллера-діда:
Як бачите, і тут без бога не обходиться. Але кому-кому, а Рокфеллеру-першому про бога можна й помовчати. На сьогодні істинним богом більшість американців вважає Джона Девідсона Рокфеллера. Богом багатств. А от відносно совісті, то на цьому слові, як і на любові до ближнього, хотілося б дещо конкретніше зупинитися.
Почнемо з найпершого Рокфеллера, знаного повсюди як авантюриста і пройдисвіта. Того, що втік спочатку з Німеччини до Франції, а вже звідти перебрався у Новий світ. Саме тут, у Новому світі, Великий Біл, як звали Уїльяма А. Рокфеллера, знайшов свою золоту жилу. Власне, не жилу, а пляшку. Тут, на дикому Заході, кожен вершив, що хотів. Розумний дурив, а дурень – вірив. Наслідки в обох були однакові, от тільки суми різні. Один не міг зав'язати від грошей мішка, другий не міг його зав'язати, бо не було чого зав'язувати.
Уїльям А. Рокфеллер зав'язав свій мішок швидко. Він закупив кілька тисяч пляшок з-під рому й наповнив їх густою, масною, брунатно-зеленого кольору рідиною. Затримка була тільки за написом, І він його винайшов.
Чудодійний еліксир діяв, але в одному напрямку. Сипав у кишені Великого Біла, який, продавши одну-другу сотню пляшок в одному місці, негайно перебирався в інше, де одразу ж повідомляв: «Тільки один день». Тільки сьогодні, бо завтра, мовляв, буде пізно.
Медичний корпус на дикому Заході тоді не влаштовував консиліумів, наукові лабораторії не брали рідину на аналіз, вчені не вели гарячих дискусій і дебатів. Всього цього там на той час просто не існувало. Усі проблеми найчастіше розв'язували епідемії і кольт.
Від усіх можливих і неможливих хвороб лікували такі дурисвіти-шарлатани, як Уїльям А. Рокфеллер, Великий Біл.
На бочку лягала двадцятип'ятидоларова купюра, і ви отримували свою пляшку густої брунатно-зеленкуватої рідини – останній шанс вижити і, якщо пофортунить, розбагатіти. Але як першого, так і другого ніхто не гарантував. Знаменита пляшка Великого Біла містила в собі не що інше, як звичайнісіньку нафту, про яку в ті далекі часи мало хто знав.
Йшов 1830 рік. Болячки й епідемії. Авантюризм і шарлатанство, бандити й покидьки – все це дикий Захід тогочасної Америки. Багатозарядний кольт тоді поступався перед єдиним видом зброї – косою, яку надійно тримала у своїх кістлявих руках смерть, гуляючи від сходу до заходу.
Великий Біл зорієнтувався у цій обстановці. І не маючи за душею ні краплини людської совісті, не кажучи вже про честь, став свавільно й дико визискувати довірливість, примарну надію на можливість врятуватись од невідступної смерті. Тобто наживатись, попираючи всі норми людської моралі, мов останній з останніх катюг-людожерів.