Коли ж ти дивишся угору, то тут на тебе чекає інша небезпека: та ж хмара вчепилася за вершечок телевежі. Над головою в тебе ще й телевежа. До низу чотириста вісімдесят один метр, вгору триста вісімдесят шість, а ти десь посередині, тож краще взагалі нікуди не дивитись. Амплітуда вежі тут така, що маятникам наших домашніх ходиків треба замовкнути й кувати зозулькою. Бо її коливання сюди-туди страшенно гнітюче діє на нервову систему, яка в тебе – тут це особливо відчуваєш – так само розхитана, як і ця телевежа.
Коротше кажучи, якщо ти уже сюди добрався, то почуваєшся так, ніби в гостях у самого господа бога: приємності мало, а небезпека велика. А ще там шкодуєш. що ти оце стоїш на вершечку Емпайр стейт білдінга, а тебе не бачать твої рідні. Хай би глянули, на яку нарешті світову височінь ти піднявся. Відтак мали б приємність розповідати близьким і далеким, на якій висоті щойно ти побував. Хоча й тимчасово, як усе в цьому житті.
Емпайр стейт білдінг – це найвідоміша в усьому світі обсерваторія. Розташувалася вона на розі 5-ї авеню і 34-ї стріт, в корінь назви якої покладено наші слова: стрілятися, стрітень тощо, – стріт.
Відкрита обсерваторія від дев'ятої години тридцяти хвилин ранку за нью-Йоркським часом (тут нью-йоркський час, як, наприклад, у Варшаві – варшавський) до дванадцятої ночі. Для усіх, в тому числі і для самогубців.
Збудована на цьому ж таки манхеттенському острові у 1931 році і стоїть досі без осадки й капремонту, жоден поверх не увійшов у землю. По-перше, як ви уже знаєте, землі тут нема. Манхеттен – це суцільний камінь. По-друге, кілька поверхів під час будівництва увігнали «під землю», і вони там ніби вросли.
Якщо вірити американським екскурсоводам, то Емпайр стейт білдінг стоїть на самому серці Манхеттену. Очевидно, саме цим пояснюється, що його телевежа так коливається. Дивлячись на неї, бачиш, як вона подібно до вашої ноги ледь помітно здригається після кожного удару серця. Отакий секрет (найперший у світі) Емпайр стейт білдінга.
Не втерплю похвалитися: я прозвав його «восьмим чудом світу», а коли повернувся на рідну землю, то через два місяці всі американські рекламки вже користувалися моїм визначенням, але моє прізвище як автора чомусь забули вказати.
Наша гід – і цього разу жінка, – назвала Емпайр стейт білдінг небесним собором. Очевидно, належала до однієї із численних тут релігійних сект. У всьому відчувалося, що вона людина глибоко релігійна. Говорила тихо, ніби боялася, що її почує бог і чимось буде невдоволений. Ходила в м'яких кімнатних капцях, а ступала так, ніби все життя виконувала танець маленьких лебедів – навшпиньках, і лишалося таке враження, що вона когось боїться розбудити. Чи не прихованого у всепожираючому й ненаситному череві імперіалізму звіра? Але хіба плавними й м’якими, як у кішечки, кроками такого звіра розбудиш?
Сто другий поверх преспокійно розташувався па чотириста вісімдесят першому метрі небесної висоти. Ось уже понад п'ятдесят років поглядав на Манхеттен, на весь Нью-Йорк і на кілька найближчих штатів, як єдиний і найвищий у світі король висоти. А кілька років тому світову першість у Емпайр стейт білдінга відвоювали брати-близнюки – два стодесятиповерхові хмарочоси. З'явившись на вулицях Нью-Йорка, ці манхеттенські близнюки (назва моя – просив би в путівниках майбутніх це зазначати й називати її автора) одразу заявили про себе, як хулігани номер один, кинувши тінь навіть на Емпайр стейн білдінг. Вони перебрали на себе роль убивць. Кожен свідомий самовбивця США тепер вважав нижче своєї гідності стрибати з традиційного і вже давно не модного Бруклінського мосту, а так само і з Емпайр стейт білдінга, якого, до речі, ще й обгородили ґратами з нержавіючої сталі. Та такими густими, що навіть людина, яка не хворіла в дитинстві рахітом, не могла просунути крізь жодне вічко голови.
Тому всі самовбивці перейшли на найвищі (якщо не в світі, то на Манхеттені) білдінги-«близнюки». Сюди ж полізли рекламісти-альпіністи, стрибуни з парашута, канатохідці, котрі пересікали по канату, без підстраховки, відстань між плечима одного близнюка до другого.
У вільній Америці (за всю не скажу, але у Нью-Йорку напевне), перевищено усі вавілонські вежі, на жодній тепер не можна збожеволіти. Наука й техніка пішли далі біблійських розповідей. Скажімо, на цьому ж Емпайр стейт білдінгу, щоб потрапити з одного раю в інший, по дорозі потрібно було зробити лише одну пересадку на вісімдесят першому поверсі, а там уже можна було пірнати вниз головою в будь-якому напрямку з висоти сто другого поверху. І все це коштувало два долари. Для членів профспілки й солдатів – один-півтора долара. Тепер же вільна Америка все це закувала, поставивши грати: чудові, блискучі, з нержавіючої сталі. Найкращі у світі.