Я стояв на оглядовому майданчику сто другого поверху й почувався губернатором одразу п'ятьох штатів: штату Нью-Йорк, штату Нью-Джерсі, штату Коннектикут, штату Пенсільванія і штату Массачусетс. Я хотів прибрати собі ще один штат, але не знав, який там після цих названих найближче від Нью-Йорка.
Хмари я помітив одразу, що ж до процесу формування снігу й дощу, то не міг його розгледіти навіть у телескоп.
Зате бачив, як виходили в Атлантику й поверталися з Атлантики кораблі в найбільшу у світі нью-йоркську гавань. Бачив на Пан-Амеріка білдінгу майданчик для вертольотів. Правда, жоден вертоліт там не сів, хоча кілька з них, ризикуючи своїми пропелерами, літали над Гудзоном та Іст-Рівер і з цієї висоти скидалися на сріблясто-зеленкуватих метеликів.
Потім я підвів голову й глянув на телевежу, яка стриміла на чотириста сорок вісім метрів угору, Знаючи, що від неї працювало п'ятнадцять місцевих і закордонних телекомпаній, я тут зрозумів, чому вона так загрозливо над нами коливається, обіцяючи кожної миті впасти комусь на голову. В першу чергу, звичайно, на мою, бо мені вона здавалася найдорожчою. Я негайно подався до ліфта.
Унизу гід зустріла нас типовою американською посмішкою, ніби святкового листівкою, які американці розкидають з цього білдінга під час усіх свят, вітаючи один одного. Така своєрідна святкова пошта. Спочатку вона посміхнулася до одного з наших товаришів, потім – до іншого, а коли побачила мене, то ледь не кинулася в обійми. І я все зрозумів. Вона раділа, що у мене все гаразд, що я вернувся на 5-ту авеню саме цим шляхом – ліфтом, а не сторч головою. Мабуть, саме з цієї радості вона повідомила, що в білдінг вкладено три з половиною милі телефонних і телеграфних кабелів, шістдесят миль водопровідних труб, що в будинку шість тисяч п'ятсот вікон. Кожне з яких двічі на місяць миють. Я чомусь блискавично перенісся думкою до вікон свого будинку, став пригадувати, чи торкалася упродовж останніх десяти років до них волога ганчірка? А потім себе заспокоїв тим, що в нас все-таки чисте повітря і ми, на щастя, поки що не знаємо, що таке смог.
– На будівництво Емпайр стейт білдінга пішло шістдесят тисяч тонн сталі. Такої кількості металу вистачило б на залізничну колію у два напрямки від Нью-Йорка до Балтімора, – говорила вона, як отченаш.
Я не знаю, де розташувався той Балтімор, але подумав: якщо «мор», то це походить від нашого слова море, як, скажімо, чорномор, а до моря таки далеченько.
На сталі наша гід не зупинилась, не заспокоїлась. Вона по секрету сказала нам, що кондинейшн шість разів за годину тут міняють повітря. От тільки в якому напрямку: від Балтімора до Нью-Йорка чи навпаки – цього не повідомила.
– Тридцять верхніх поверхів щоночі підсвічуються, і це принадно красиве видовище. Найкраще у світі.
Не знаю, чи справді найкраще в світі, але що дуже гарно, то це факт. Світло таке м'яке і таке вночі променисте, що вам здається, усі тридцять поверхів покриті позолотою. Ця своєрідна підсвітка називається «салютом націй», і мені думається – вона цілком відповідає своїй назві. Що гарно, то гарно.
Я потиснув руку нашому гідові, хотів навіть поцілувати її в щічку, але подумав, чи не занадто низько робити це зараз, коли з таких висот опустився на грішну землю.
Вітру, що його нам обіцяли того дня подати з боку Атлантики, так і не було. Для Америки порушення слова джентльмена – рідкісне явище. Але факт залишається фактом. Щось у них там не спрацювало. Кажуть, уночі по Атлантиці пройшов величезний шторм. Двадцятибальний. Можливо, й не такої сили, але ті, хто у нього потрапив, запевняли, що не менше як тридцять п'ять. Мабуть, саме через такий шторм і вийшов з ладу (звичайно, тимчасово) найкращий у світі зв'язок. Ми стояли на манхеттенському валуні й дивилися, як два відчайдухи вистрибнули з якихось білдінгів і їх понесло до міської ратуші, де вони зачепилися за надійний шпиль. Ми здогадалися, що з моря повіяв вітер. Видно, зв'язок таки налагодили. Парашутисти ж на тому шпилі висіли до ранку. Вранці, дізнавшись, що фірми те висіння їм оплачують погодинно, вони запротестували проти зняття: захотілося повисіти довше. Так вони стали черговими тимчасовими кумирами молоді. Кумиром і мільйонером в Америці можна стати так само несподівано, як і самовбивцею. Шанс, можна сказати, абсолютно однаковий. Усе залежить від усмішки фортуни.