Отже: Боттічеллі, Гірландайо, Рафаєль, Тіціан, Тінторетто і Тьєполо. Усі з Італії.
Ван Дейк, Ван дер Вейден, Мемлінг, Босх, Брейгель і Рубенс – фламандська школа. Щоб не повторюватися, я їх перелічив у хронологічному порядку.
Дюрер, Кракнах-старший (молодшого не бачив, зате зустрів Молодшого Гольбейна) – всі з німців, малювали пречудово.
Іспанію репрезентували (не люблю цього слова, але слід сподіватися, що редактор книжки його замінить, якщо знайде точніше й краще, ніж представляли): Веласкес, Гойя, Ель-Греко, Пікассо і Сурбаран (останнє прізвище пишеться разом, без дефіса).
Слово Пікассо, як і Ренуар, мені теж подобається, але коли я це кажу вголос, мене легко запідозрити в нещирості.
Далі висіли картини видатних майстрів: Рембрандт (23 картини – видно, недосипав чоловік), Вермер і Ван-Гог (Гогена не бачив).
В авангарді англійської школи тут ішли – Гейнсборо і Тернер. Французи замикали галерею картинами, що належать пензлю Пуссена, Ватто, Буше, Фрагонара, Мане, Моне і Дега. Про Ренуара я мав нагоду висловитись. Вище.
На цьому мій список вичерпується. Якщо хтось лишився невдоволений, то в мене є ще один. Філадельфійський. Я його так назвав на честь школи-музею імені Алберта С. Барнса у Філадельфії. Я взяв той список, оглянувши всі кімнати на обох поверхах, де висіли бронзові таблички з вигравіюваними на них іменами людей, що мають заслуги перед людством і своїм народом. Вони, як і названі раніше, створюючи безсмертні полотна, завжди пам'ятали, кому служать і кому завдячують своїм народженням. Про смерть я не кажу. Не кожен народ за життя того чи іншого його генія міг створити йому комфорт чи хоча б не вкорочувати віку. Та це вже інша тема. Що ж до рекламованої в маленькому анонсі теми, то її, по можливості, розкрив. Більше мені нічого сказати. Це все, що я встиг запам'ятати і записати за гідом. Мої товариші (я їх не осуджую) записали ще менше або й зовсім нічого не записали, бо до того й не прагнули.
МАЛЕНЬКИЙ РЕКЛАМНИЙ АНОНС № XXIII
Американці у наші дні вважають, що опера повинна стати доступною кожному, бо, мовляв, Америка – не Європа, де оперу підтримують (не на плечах, а фінансово) ті, в кого міцні не плечі, я гаманці тугі.
У Нью-Йорку два оперних центри: «Нью-Йорк сіті опера» і поруч – її суперниця, що розташувалася в Лінкольн-центрі, – «Метрополітен-опера». Цей заклад тут вважається інтернаціональним театром, який запрошує співаків з усього світу і, за великим винятком, дотримується репертуару ХІХ століття. От саме сюди ми з вами й завітаємо. По-перше, щоб переконатися, чи вона справді інтернаціональна, по-друге, чи вона справді така вже доступна для всіх американців, про що кричить вам реклама, а по-третє, в такий театр таки гріх не заглянути, незважаючи на вартість квитка, бо тут матимете істинну насолоду не лише для слуху, але й для очей.
Розділ XXIII. «МЕТРОПОЛІТЕН-ОПЕРА»
В американців майже нема свого минулого. А те, що є, вони надійно приховують або ж маскують під простоту й загальну доступність. Інколи мені спадало на думку: аби не порно, бестселери, поп-музика, фільми жахів, фільми про монстрів, фільми про «зоряні війни» і, звичайно, про ґвалтівників та імпотентів (про останніх тільки кінокомедії), то кількість самовбивць у США значно б зросла. А так сидять, втупившись в екрани, жують жуйку, і це дещо відволікає їх від тяжких дум про буденне життя.
Боси не ходять на порнофільми. Вони вдома на віллах, на ранчо дивляться. Розважаються, так би мовити, в колі ближніх. А про людське око, а мо', й для того, щоб підвищити свій культурний рівень чи вдати, що давно вже його досягли, ходять до «Метрополітен-опери». Чудовий культурний центр.
Квиток у «Метрополітен-оперу» коштує тридцять-тридцять п'ять доларів. Виконуються опери мовою оригіналу. І в кожній з них один і той же співак виступає лише один раз. Середньому американцеві це не по кишені. А може, навпаки: саме така вартість і б'є його по кишені, тому він за три долари дивиться порно. Квиток на новий фільм, та ще з участю якоїсь кінозірки в головній ролі, коштує шість доларів. А на той, що вже себе сотні разів окупив, бо його прокручували тисячу разів, можна придбати за два долари.
Середньому американцеві байдуже до того, скільки його там прокручували. Такої реклами перед початком фільму не дають. На сеансах порно взагалі нічого не називають. Все робиться мовчки. Інколи деякі джентльмени від роботи втомлюються. Трохи приляжуть, відпочинуть, відхекаються і знову за роботу. Герої цих фільмів, як правило, рідко одягають галстуки, хоча в Америці краватка – це престижна деталь чоловічого вбрання, бо вказує, що її володар має постійну роботу.