– Пупрікс, якщо ти пошкодуєш для мене своїх мільярдів, ти мене ніколи більше не побачиш у твоєму дерев'яному ліжку. Навіть у тому випадку, коли б на ньому одночасно спали мадам Помпадур і мадам Ментенон. А ти його придбав за три мільйони доларів. Поклянись мені, що моє бажання – це твоє бажання.
– Клянуся, Челсі, але дозволь...
– Не дозволю, поки ти не вислухаєш мене...
– Я тебе слухаю, Челсі. – Він припадає своїми губами до неї, але вона грубо його відштовхує:
– Ти так ніколи не взнаєш мого бажання.
І Пупрікс переставляє свої губи на інші частини її тіла.
– Ти повинен винищити усіх блощиць і бліх, які тільки є в світі. Оголоси їм війну, Пупрікс. І замов про це шикарний фільм. Тільки після появи такого фільму я знову тебе кохатиму, як і раніше.
Пупрікс клянеться, кличе до себе одягненого в ліврею лакея і наказує йому викликати вченого. І кількох продюсерів, операторів і кращих акторів Голлівуду.
Вчений здійснює певні експерименти. Пупрікс не жаліє для цього своїх мільйонів. Готується до війни віку.
Цей фільм незабаром вийде на екрани США; якщо кому вдасться його побачити, то знайте, що на авторство я не претендую. У мене таких сюжетів хоч греблю через Гудзон гати.
Даруйте, що мимохіть відірвав увагу від сцени в «Метрополітен-опері». Там якраз те, чого в нас не побачиш. Якийсь негр душить білу бестію, і це не дуже подобається присутнім. Вони пробудились зі сну, і відчуття таке, що хтось не стримається і ось-ось пальне по сцені з кольта. На щастя, артисти щезають за кулісами, й тільки це їх рятує від кулі фанатика.
Потім з'являється інший тип невідомо якого походження. Про це чомусь не повідомляють. Штани до колін. Литки – в білих панталонах чи в крагах. Черевики не то парусинові, не то з грубого домотканого полотна. За поясом – два пістолі, але з усього видно, що будь-коли може перейти на кольти чи нагани. Бо таким його пістолем навіть шапки не зіб'єш з того, хто сидить у шостому ярусі і щось вигукує. Типу «Браво!», «Біс!».
Услід за ним вийшов якийсь дивак тільки з кинджалом. Сам білий, а одяг чорний, як у ватіканського монаха. Той, що в панталонах, почав кричати на того, що в сутані. Але цьому, що в сутані, гальки до рота не клади – виплюне. Він як загорлав, так у того й тюрбан з голови злетів. У залі навіть в останніх рядах попрокидалися і з переляку зірвалися з місця, а тоді отямились, вдали, що все зрозуміли, і, стоячи, почали аплодувати. Бачачи цю публіку, думав, хто з них більші артисти: ті, що на сцені, чи ті, що в залі.
Вирішити цієї проблеми не встиг, бо вискочив третій, з булавою. І так загорлав, що тим двом не було чого робити на сцені, і вони кудись тихцем щезли. Джентльмен з булавою вигукував речитативи доти, поки не збудив якусь дівицю, котра спросоння вискочила на освітлену сцену і, хоч крикун з булавою стояв напроти неї, вдавала, що прислухається, звідки до неї долітає його могутній голос. Мабуть, таки ще не прокинулась як слід. Бо так його й не помітила, доки він не обернувся і не схопив її за руки – для цього йому лишилося тільки притиснути її до грудей і заспівати разом. Це у них дуетом називається. Та так радісно виводять, ніби тисячі літ не бачились. Хоча всьому світові відомо, що стільки ніхто, окрім Вічного Жида, не живе. Але він десь вештається по світу і хоч як просить у всевишнього смерті, той йому не посилає. Дивак – Вічний Жид. Прибився б на Бродвей о першій годині ночі. І якщо вже так хоче смерті, не дав би котромусь вимагачеві двадцяти рекомендованих комісаром поліції доларів, і той би сам його кокнув, не посміхнувшись. А коли дізнався б, що у Вічного Жида ще й страховий поліс є на певну суму, то перемолов би його так, що і всевишній не міг би знайти.
Наприкінці повискакували цілим гуртом зі старовинною зброєю в руках. Цього разу, мабуть, Метрополітен-музей пограбували. Але від тієї зброї й цього разу ніякої користі. Ніхто, як і тоді, не зітнув нікому голови, не бабахнув у груди. Суцільний обман мільйонерів.
Сьогодні ця зброя тільки для музею. В Америці тепер продається найсучасніша. За гроші ви тут можете танка купити, поставити його біля своїх воріт і час від часу наводити жерло гармати то на одне вікно сусіда, то на друге. І так, доки він не вискочить на хмарочос. Можна й атомну бомбу придбати й висадити в повітря сусіда разом з хмарочосом і всім тим, чим Нью-Йорк сьогодні хизується перед цілим світом.