Читать онлайн "Вбивство у Східному Експресі" автора Кристи Агата - RuLit - Страница 1

 
...
 
     


1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 « »

Выбрать главу
Загрузка...

Агата Кристі

ВБИВСТВО У СХІДНОМУ ЕКСПРЕСІ

Роман

Переклав з англійської Андрій Сметюх, 2015

ЧАСТИНА 1

ФАКТИ

1

Важлива персона в «Таврському Експресі»

Це трапилося о п’ятій годині зимового ранку в Сирії. Поблизу платформи в Алеппо стояв потяг з величною назвою «Таврський Експрес». До його складу входили: кухня, вагон-ресторан, спальний вагон та два вагони місцевого значення.

При вході у спальний вагон стояв молодий французький лейтенант у блискучій формі, що розмовляв із невеликим на зріст чоловічком, який був закутаний по самі вуха у шарф, з-під якого стирчали рожевий ніс і закручені вусики.

Було надзвичайно морозно, і хоча роботі супровожувати кожного пасажира не позаздриш, лейтенант Дюбош виконував її доволі мужньо. Приємні слова з його вуст лунали витонченою французькою мовою. Хоча загалом він не розумів, що коїться. Ходило чимало пліток, як і зазвичай в таких випадках. Його генерал ставав все суворіший й суворіший. Ще й цей бельгієць з’явився — напевне, з Англії прибув. Попередній тиждень був надзвичайно дивним — коїлися абсолютно незрозумілі речі. Один із відданих офіцерів вчинив самогубство, інший — подав у відставку. Згодом усе заспокоїлося. І генерал, командир лейтенанта Дюбоша, наче літ на десять помолодшав.

Лейтенант випадково почув частку розмову між генералом та незнайомцем. «Ви врятували нас, друже», — сказав генерал з певною тривогою, його білі вуса тремтіли. «Ви врятували честь армії Франції — відвернули страшне кровопролиття. Дякую, що погодилися на мою пропозицію приїхати в таку далечінь…». На що незнайомець(його ім’я було Еркюль Пуаро) зазначив — «Що ви, хіба я міг забути, що ви мені раніше врятували життя?» Генерал висловився, що його заслуги його перебільшені, і їхня розмова продовжилася в звичайному дусі, де можна було почути слова Франція, Бельгія, честь, повага та інші. Згодом вони обійнялися та розпрощалися.

Про що йшла мова, лейтенант Дюбош так і не зрозумів, але доручення провести Пуаро на «Таврський Експрес» було покладене на нього, тому з великою завзятістю молодий багатообіцяючий офіцер взявся за нього.

— Сьогодні неділя, — сказав лейтенант. — Завтра, в понеділок, ви будете у Стамбулі.

Це вже не вперше він говорив цю звичну фразу. Розмови на платформі, перед відправкою потяга, завжди в чомусь подібні між собою.

— Так, — погодився Пуаро.

— Ви, напевне, затримаєтеся там на декілька днів?

— Так, звісно. Я ще не бував у Стамбулі. Було би дуже жаль проминути його, ось, — він клацнув пальцями, — Я не маю нагальних справ і можу декілька днів погуляти.

— Свята Софія, надзвичайно прекрасна, — сказав Дюбош, який жодного разу її не бачив.

Здійнявся прохолодний вітер і обоє чоловіків здригнулися. Дюбош поглянув на свій годинник. За п’ять п’ята — залишилося лише п’ять хвилин! Думаючи, що незнайомець спіймав його погляд, він поспіхом продовжив розмову.

— Лише декілька людей подорожують в таку пору року, — поглянувши у вікна спального вагону, мовив Дюбош.

— Так, — погодився з ним Пуаро.

— Сподіваюся, вас не занесе снігом десь у Таврських горах!

— Таке буває?

— О, так! На щастя, в цьому році таких випадків не траплялося.

— Будемо сподіватися, — відповів Пуаро. — Проте погодні вісті з Європи, на жаль, невтішні.

— Дуже. На Балканах повно снігу.

— У Німеччині теж. Я чув.

— Ну, — сказав лейтенант Дюбош, стараючись заповнити паузу, — Завтра, о сьомій сорок ви будете в Константинополі.

— Так, — мовив Пуаро, і додав, — Чув, що Свята Софія прекрасна.

— Думаю, вона розкішна.

Понад їхніми головами розсунулися штори, і з-за них виглянула молода жінка.

Мері Дебенхем практично не спала після від’їзду з Багдаду минулого четверга. Ані в поїзді до Кіркука, ані в кімнаті для відпочинку в Мосулі, минулої ночі теж їй не вдалося відпочити. Стомившись від лежання в душному купе, вона споглядала у вікно.

Напевне, це Алеппо. Нічого особливого. Довга, погано освітлена платформа з гучномовцем, позаду арабською хтось сперечався. Під її вікном балакають французькою. Один із них французький офіцер, інший — коротун із дивними вусиками. Вона посміхнулася, бо ніколи не бачила такого закутаного чоловіка. Надворі, здається, дуже холодно. Ось чому у вагоні так сильно обігрівають. Вона спробувала опустити вікно нижче. Але їй це не вдалося.

Провідник підійшов до чоловіків. Він сказав, що потяг відправляється і що мсьє повинен зайняти місце у вагоні. Маленький чоловік зняв капелюха. Голова — точнісінько як яйце! Незважаючи на всі клопоти, Мері Дебенхем посміхнулася. Таких коротунів ніхто не сприймає всерйоз.

     

 

2011 - 2018