Пуаро підняв руку.
— Дійсно, — сказав він. — Я бачу. Для правші цей удар був би важким, навіть неможливим. Ви повинні стати позаду, ось так. Але якщо удар наносив шульга…
— Справді, мсьє Пуаро. Цей удар точно був здійснений шульгою.
— Тобто, наш убивця шульга? Але ж це значно складніше…
— Справді, мсьє Пуаро. Деякі удари точно зроблені правшею.
— Двоє людей. Ми знову повертаємося до версії про двох людей, — промимрив детектив. Він різко запитав: — Світло було увімкнене?
— Важко сказати. Як бачите, провідник вимкнув його вранці о десятій годині.
— Нам це скажуть вимикачі, — зауважив Пуаро.
Він перевірив вимикач зверху та біля ліжка. Перший був увімкнений, другий — вимкнений.
— Так, — після певний роздумів промовив Пуаро. — У нас є гіпотеза про першого та другого вбивць, як би їх назвав великий Шекспір. Перший убивця вбиває свою жертву, вимикаючи світло. Другий приходить у темряві, не бачачи, що його справа вже зроблена, і наносить щонайменше два удари. Що ви про це думаєте?
— Прекрасно! — відповів лікар із певним ентузіазмом.
— Ви так вважаєте? — витріщивши очі, запитав Пуаро. — Я здивований. Звучить надто неймовірно.
— Але які ще є пояснення?
— Це саме те запитання, яке я собі задаю. Це випадковість? Чи можливо, ці двоє осіб були між собою в змові?
— Думаю, що так. Деякі з цих ран, як я вже зазначав, дуже слабкі та не мають чіткого зв’язку. Вони не чіткі, наче подряпини. Але є одна, ось вона, — він вказав на рану, — велика, глибока рана. Для цього потрібно мати чималі м’язи.
— Її наніс чоловік, так?
— Більше за все.
— Чи могла це зробити жінка?
— Молода, рішуча, спортивна жінка могла нанести, особливо, якби була емоційно заряджена Але, на мою думку, це малоймовірно.
Пуаро на хвильку замислився. Лікар стривожено запитав: «Ви розумієте, до чого я веду?»
— Звісно. Справа дуже легко пояснюється! Убивцею був чоловік, який має значну силу, правша. Інший убивця — слабка жінка-шульга. А жертва? Що вона робила в цей час? Вона кричала? Чому не боролася? Не захищала себе?
Він заліз рукою під подушку і дістав звідти автоматичний револьвер, який Ретчетт йому показував днем раніше.
— Бачите, він заряджений, — зауважив Пуаро.
Вони оглянули купе. Денний одяг Ретчетта висів поблизу стіни. На невеликому столику поблизу умивальника лежали декілька різноманітних предметів. Серед них були вставні зуби, що знаходилися в склянці з водою. Інша склянка була порожня. Пляшка води, велика колба. Попільничка, в якій був недопалок сигари, декілька обвуглених шматків паперу та два спалених сірника.
Лікар взяв у руку порожню склянку та обнюхав її.
— Це пояснює, чому жертва мовчала, — тихо промовив він.
— Снодійне?
— Так.
Пуаро підняв два сірники та дуже обережно оглянув їх.
— Є якась зачіпка? — запитав лікар із нетерпінням.
— Ці сірники з різних коробок. — відповів Пуаро. — Один плоский, а інший круглий. Бачите?
— Ось цей із тих, які дають у поїзді. У паперових обгортках.
Пуаро оглянув одяг Ретчетта. Діставши звідти коробок, він порівняв його вміст зі спаленими сірниками.
— Круглий сірник належить містерові Ретчетту. — сказав Пуаро. — Давайте оглянемо коробок, чи були там також плоскі сірники.
Детальний огляд не виявив подібності. Очі Пуаро пробіглися знову по купе. Від його гострого та ясного зору, як у птаха, не вислизне жодна деталь.
Із незначним вигуком він нахилився та підняв щось із підлоги. Це був батистовий носовичок, дуже вишуканий. У кутку була вишита велика літера Н.
— Жіночий носовичок, — сказав лікар. — Наш товариш начальник потягу був цілком правий. У цьому брала участь жінка.
— І найімовірніше, вона залишила свій носовичок тут! — відповів Пуаро. Це трапляється лише у книгах або фільмах — і щоб полегшити нам справу, на носовичку є ініціал.
— Як нам пощастило! — вигукнув лікар.
— Хіба ні? — запитав Пуаро.
Щось здивувало лікаря в тоні детектива, проте перед тим, як він устиг задати питання, Пуаро знову нахилився до підлоги. Цього разу він дістав йоржик для чистки трубки.
— Напевне, це власність містера Ретчетта? — припустив лікар.
— У одязі немає жодної трубки, тютюну та мішечка для нього теж немає.
— Тоді це доказ.
— Ох! Звісно. І знову залишили важливий доказ. Зауважте, доказ, який видає чоловіка. Тут таких доказів є чимало. До речі, що ви зробили із знаряддям убивства?
— Ніякого сліду зброї не було. Вбивця, напевне, забрав її з собою.
— Зрозуміло, чому, — задумався Пуаро.