— Ви їй довіряєте?
— Абсолютно. Вона з маєтку мого покійного чоловіка.
— Я гадаю, що ви бували в Америці, так, мадам?
Різка зміна теми розмови дуже здивувала княгиню. «Багато разів».
— Ви якось перетиналися із сім'єю Армстронгів, з якими трапилася страшна трагедія?
— Ви говорите про моїх друзів, мсьє, — відповіла вона з тривогою.
— Ви знали полковника Армстронга, так?
— Я знала його не дуже добре, але його дружина, Соня Армстронг, була моєю похресницею. Я була в дружніх зв'язках із її матір'ю, актрисою Ліндою Арден. Лінда Арден була величною актрисою, однією з найкращих виконавиць трагічних ролей. Леді Макбет, Магда — вона була неперевершена. Я була не просто її шанувальницею, а близьким другом.
— Вона, що, померла?
— Ні, вона жива, але живе відлюдно. У неї певні проблеми зі здоров'ям, тому більшість часу вона проводить на дивані.
— Наскільки я пригадую, у неї була й друга донька?
— Так, значно молодша, ніж місіс Армстронг.
— Вона жива?
— Авжеж.
— І де вона?
Стара леді кинула на нього різкий погляд.
— Я мушу запитати вас про зміст цих питань. Яке відношення вони мають до суті справи — вбивства у цьому поїзді?
— Ось таке, мадам: людина, яку було вбито, винна у викраденні та смерті дитини місіс Армстронг.
— Овва!
Княгиня Драгомирова випрямилася й дещо піднялася з місця.
— Ну що, це вбивство — дуже чудова подія! Ви вибачте моє упереджене відношення.
— Це природно, мадам. А тепер повернімося до запитання, на яке ви не дали відповіді. Де зараз молодша донька Лінди Арден, сестра місіс Армстронг?
— На жаль, я не можу вам цього сказати, мсьє. Я втратила контакт із молодшим поколінням. Я пригадую, що вона вийшла заміж за якогось англійця та виїхала до Англії декілька років тому, але ім'я її пригадати не можу.
Вона замислилася на хвилину, а потім додала:
— Це все, що ви хотіли мене запитати, джентльмени?
— Лише одне питання, дещо особисте. Якого кольору ваш халат?
— Думаю, що вас є вагомі підстави задавати таке питання. Мій халат — чорний із сатину. — З докором відповіла вона.
— Більше нічого, мадам. Я дуже вам вдячний за ваші відповіді.
Вона зробила чарівний жест своєю важкою, обвішеноюперстенями рукою. Після того, як вона піднялася з місця, джентльмени також піднялися, вона зупинилася.
— Вибачте мене, мсьє, — сказала вона, — чи можу я дізнатися ваше ім'я? Ваше обличчя мені доволі знайоме.
— Моє ім'я, мадам, — Еркюль Пуаро — до ваших послуг.
Вона зупинилася на хвилину, після чого промовила: «Еркюль Пуаро. Я пам'ятаю. Це Провидіння.»
Княгиня пішла, важко пересуваючи ногами.
— Велична дама, — зауважив мсьє Бук. — Що ви можете сказати про неї, друже?
Але Пуаро лише негативно кивнув головою.
— Мені цікаво, що вона мала на увазі під Провидінням.
7
Свідчення графа та графині Андреній
Граф і графиня Андреній були викликані наступними. Однак у двері увійшов лише один граф.
Він був надзвичайної краси чоловіком. Шість футів заввишки, широкоплечий, з гарною поставою. Одягнений у вишуканий твідовий костюм англійською крою він більше був схожий на англійця, якби не довжина його вусів та форма вилиць.
— Так, месьє, — розпочав він, — чим можу вам допомогти?
— Розумієте, містере, — відповів Пуаро, — що у поточній ситуації я зобов’язаний задати декілька запитань усім пасажирам.
— Чудово, прекрасно, — спокійно відповів він. — Я вас цілком розумію. Але, на жаль, ми з дружиною мало чим можемо вам допомогти. Ми спали всю ніч і нічого не чули.
— Ви обізнані в тому, ким була жертва?
— Як я зрозумів, це був американець — та людина з неприємним виразом обличчя. Він часто під час їжі сидів за тим столом. — граф рукою вказав на стіл, за яким зазвичай сиділи Ретчетт та Мак-Квінн.
— Так, звісно, мсьє, ви абсолютно праві. Але я маю на увазі — ви знаєте його ім’я?
— Ні. — Граф здивовано поглянув на Пуаро. — Якщо ви хочете дізнатися його ім’я, чому б вам просто не поглянути в його паспорт? — запитав він.
— Його ім’я в паспорті зазначене як Ретчетт, — відповів Пуаро. — Але, мсьє, це не було його справжнім ім’ям. Ця людина — Касетті, на чиїх руках викрадення багатьох людей в Америці.
Він дивився уважно, розповідаючи ці інформацію, але граф виглядав досить спокійно, лише дещо відкривши очі.
— Ага! — відповів він. — Це прояснює всю ситуацію. Ця дивна країна — Америка.
— Ви були там коли-небудь, мсьє?
— Я близько року був у Вашингтоні.