— Номер 4 і 5, — пробурмотів Пуаро.
— Саме так — останнє купе. Моє було верхнє місце. Я піднявся, закурив і читав. У англійця, схоже, був зубний біль. Він вийняв пляшку якоїсь мікстури, але нестерпно смерділа. Згодом ліг на ліжко й стогнав. У той час я вже заснув, хоча й прокидався через його ниття.
— Ви бачили, що він покидав купе вночі?
— Не думаю. Але я щось чув. Загорілося світло в коридорі — воно мене розбудило, і я подумав, що це митниця на кордоні.
— Він щось говорив про свого роботодавця? Казав про нього щось неприємне?
— Я вам пояснював, що він мовчав. Не надто багатослівний, як риба.
— Ви курите — трубку, цигарки, сигари?
— Лише цигарки.
Пуаро йому запропонував, і він її взяв.
— Ви були коли-небудь у Чикаго? — запитав мсьє Бук.
— О, так, звісно! Але мені більше до вподоби Нью-Йорк, Клівленд, Детройт. Ви були в США? Ні? Обов’язково відвідайте…
Пуаро подав йому клаптик паперу.
— Напишіть свої дані та постійну адресу, будь ласка.
Італієць хвацько заповнив папірець, після чого піднявся, і усмішка його стала ще більшою.
— Це й усе? Я більше вам не потрібен? Гарного вам дня, месьє. Сподіваюся, ми якнайшвидше виберемося з цієї заметілі. У мене зустріч у Мілані. — Він почав хитати головою. — Я втрачу свій бізнес. — З цими словами він вийшов.
Пуаро поглянув на свого товариша.
— Він був довгий час у Америці, — підсумував мсьє Бук, — і він італієць, усі італійці вправляються з ножем! А ще вони страшенні брехуни. Не люблю італійців.
— Це усе пояснює, — посміхаючись, відповів Пуаро. — Можливо, ви й праві, але, мушу зазначити, що проти нього немає жодного доказу.
— А як щодо психології? Міг він це вчинити?
— Звичайно. Особливо в розпалі сварки. Проте це — особливий вид злочину. У мене є думка, друже, що цей злочин було наперед продумано та сплановано. Це довгоочікуване, далекоглядне вбивство. Це не, як я їх називаю, романські злочини. Це злочин холоднокровного, обачного, винахідливого розуму — англо-сакського.
Він взяв у руки останні два паспорти.
— А тепер поглянемо, — сказав він, — на міс Мері Дебенхем.
11
Свідчення міс Дебенхем
Коли Мері Дебенхем увійшла у вагон-ресторан, вона повністю підтвердила початкове судження Пуаро про неї. Вона була акуратно одягнена в невелику темну кофтину поверх французької сорочки, з гарно укладеними кучерями темного волосся. Її манери були такі ж вишукані.
Вона сіла навпроти Пуаро та почала з цікавістю розглядати його.
— Ваше ім’я Мері Херміона Дебенхем, двадцять шість років? — розпочав детектив.
— Так.
— Англійка?
— Так.
— Чи не були б ви такі люб’язні, написати вашу адресу на цьому клаптику паперу?
Вона написала гарнимі виразним почерком.
— А зараз, мадемуазель, що ви можете розповісти нам про події минулої ночі?
— Боюся, що нічого особливого. Я пішла до себе та спала.
— Чи засмучені ви тим, що у поїзді трапилося вбивство?
Питання це було абсолютно несподіваним. Її сірі очі помітно збільшилися.
— Я не зовсім вас розумію.
— Я задав вам дуже просте запитання, мадемуазель. Я повторю його. Чи дуже засмучені ви тим, що у поїзді трапилося вбивство?
— Про це я навіть не думала, саме з такої точки зору. Не можу сказати, що я аж надто засмучена.
— Ви постійно стискаєтеся з різними злочинами, так?
— Ну, звичайно, трапилася доволі неприємна подія, — тихо відповіла Мері Дебенхем.
— У вас дуже англо-сакський характер. Наче зовсім не відчуваєте емоцій.
Вона дещо всміхнулася. «Боюся, що я не можу істерити, щоб показати їх. Крім того, щодня хтось помирає».
— Помирає, так. Але вбивство відбувається значно рідше.
— Ну звісно!
— Ви не були знайомі з небіжчиком?
— Вперше я його побачила лише вчора під час обіду.
— І яке він справив на вас враження?
— Ніяке. Я його й не помітила.
— Чи не здався він вам дещо лихим?
Вона знизала плечима: «Про таке я навіть не думала».
Пуаро уважно на неї споглядав.
— Мені здається, що ви ставитеся дещо зневажливо до моїх методів розслідування, — підмигнув він їй. — Вони не такі, як у англійської поліції. В усіх методах повинно бути чітко та ясно — опиратися виключно на факти. Проте я маю власні дивацтва. Спершу я опитую усіх свідків, роблю певні нотатки щодо їх персоналій, і залежно від цього задаю їм конкретні питання. Хвилину тому я опитував чоловіка, який хотів мені нарозповідати купу історій на довільні теми. Я його попросив триматися строгої лінії. Щоб він відповідав «так» або «ні». Тепер на черзі ви. Бачу, що ви надзвичайно спокійна та врівноважена жінка, вмієте тримати себе в руках. Так як, мадемуазель, людська натура дуже мінлива, я задам вам декілька запитань про те, що ви відчуваєте, яку маєте думку. Як вам такий метод?