— Продовжуйте, мсьє, — сказав лікар Константин.
Пуаро перестав говорити та випростав шматок дещо намоклого паперу.
— Давайте поглянемо на цю справу, що ми маємо на даний момент. Спершу, погляньмо на беззаперечні факти. Цей чоловік, Ретчетт або Касетті, отримав дванадцять ножових поранень і помер минулої ночі. Це перший факт.
— Я з вами повністю погоджуюся, — іронічно сказав мсьє Бук.
Пуаро ніяк не відреагував, а спокійно продовжив розмову.
— Я хочу перейти до наступного моменту, який ми обговорили з лікарем Константином. Це є час убивства.
— Це один із фактів, який нам відомий, — сказав мсьє Бук. — Злочин був вчинений о чверть на другу. Все вказує на те, що саме так і було.
— Не все. Ви перебільшуєте. Хоча, справді, є чимала кількість доказів, що підтверджують це.
— Вдячний вам за те, що прийняли це, як мінімум.
Пуаро продовжував бесіду, не зважаючи на перебивання.
— У нас є три можливості:
1. Злочин було вчинено, як ви кажете, о чверть на другу. Це підтверджується показами годинника, словами місіс Хаббард і та німкені, Хільдегарди Шмідт. Це збігається зі словами лікаря Константина.
2. Злочин було вчинено пізніше, а годинник був зумисне наведений так, щоб ввести нас в оману.
3. Злочин було вчинено раніше, доказ годинника сфальшований з тієї ж причини.
Отже, якщо ми приймаємо можливість номер 1 як найбільш вірогідну й таку, що підкріплена більшістю доказів, нам необхідно також дати відповідь на такі питання, що виникають. Якщо злочин вчинено о чверть на другу, то вбивця ніяк не міг залишити потяг, то питання наступні: де він? І хто він?
Щоб розпочати, давайте ще раз обміркуємо факти. Перше, що ми почули — маленький, темноволосий, із жіночим голосом — від Хардмана. Він нам розповів, що Ретчетт так описав цього чоловіка та найняв Хардмана для спостереження. Ми ніяк не можемо цього підтвердити — це виключно слова Хардмана. Тепер давайте дамо відповідь на питання: чи дійсно Хардман є детективом із агентства у Нью-Йорку?
Як на мене, це надзвичайно цікаво, що ми не можемо опирати на дані поліції. Ми не можемо перевірити чесність цих осіб. Ми мусимо покладатися лише на дедукцію. Для мене це дуже цікаво та неординарно. Також це дає великий простір для розумової праці. Я спитав себе: чи можемо ми вірити Хардману? Я вирішив, що так. Думаю, його словам ми можемо довіряти.
— Ви покладаєтеся виключно на інтуїцію? Як кажуть американці, на «чуйку»? — спитав лікар Константин.
— Не зовсім. Я визначаю можливості. Хардман подорожує зі сфальшованим паспортом — єдине, що навертає на нього підозру. Перше, що необхідно зробити поліції, коли вона прибуде сюди — затримати його та зателеграфувати, щоб дізнатися, що з його слів є правдою. У випадку, коли є багато пасажирів, перевірити їх становить значну проблему, проте для тих, хто не є підозрілим, це не потрібно. Проте випадок із Хардманом дещо відрізняється. Або він той, за кого себе видає, або ні. Тому я схиляюся вірити його словам.
— Тобто, ви знімаєте з нього підозру?
— Ні. Ви неправильно мене зрозуміли. Наскільки мені відомо, будь-який приватний детектив у Америці має власні підстави для вбивства Ретчетта. Ні, я хочу лише зазначити, що нам варто прийняти на віру його слова про те, ким він є насправді. Ця розповідь про те, як Ретчетт запропонував йому роботу, не є такою неймовірною, я б навіть сказав, що вона є теж правдивою. Проте якщо ми приймаємо це як істину, нам необхідно дістати підтвердження. І ми його знаходимо у найнеймовірнішому місці — словах Хільдегарди Шмідт. Її опис чоловіка у формі провідника повністю збігається. Чи є ще підтвердження цих двох розповідей? Так. Це ґудзик, знайдений у купе місіс Хаббард. Ще є декілька інших речей, зовні непомітних, які це підтверджують.
— Які ж це?
— Той факт, що й полковник Арбетнот, і Гектор Мак-Квінн помітили, як провідник проходив повз їхнє купе. Це не має великого значення, але, месьє, П’єр Мішель запевняв, що не покидав свого місця, за винятком деяких випадків — жоден із яких не вимагав у нього йти у кінець вагону, повз купе, де знаходилися Арбетнот і Мак-Квінн.
Тому ця історія про маленького, темноволосого чоловічка, із жіночим голосом і у формі провідника вагону, ґрунтується прямо чи непрямо, на чотирьох свідченнях.
— Одне невелике зауваження, — сказав лікар Константин. — Якщо історія Хільдегарди Шмідт правдива, то як так трапилося, що справжній провідник не помітив її, коли йшов на виклик місіс Хаббард?
— Думаю, це можна пояснити. У той час, коли він прямував до місіс Хаббард, покоївка була в княгині, а коли вона поверталася — він був у купе місіс Хаббард.