— Друже, чому ви так далеко від дому?
— Мав одну справу в Сирії.
— І ви повертаєтеся додому — коли?
— Цієї ночі.
— Чудово! Я також. Їду по справах до Лозанни. Ви вирушаєте Східним Експресом?
— Так. Попросив, щоб мені забронювали купе. Я планував залишитися тут на декілька днів, але отримав телеграму, в якій мене просять терміново приїхати о Англії.
— Ех, — зітхнув мсьє Бук, — бізнес є бізнес. Але про вас зараз говорить увесь світ!
— Напевне, щось мені таки вдалося, — скромно зауважив Пуаро.
Мсьє Бук усміхнувся.
— Ми ще з вами неодноразово зустрінемося, — сказав він, встаючи з-за столу.
Пуаро сконцентрувався на тому, щоб не вмочити свої вуса в суп. Чекаючи наступну справу, він вирішив оглянути залу. Там знаходилося з півдюжини людей, і з них усіх лише двоє становили цікавість для Еркюля Пуаро. Сиділи вони не надто далеко. Молодший із них, приємної зовнішності, був чоловіком близько 30 років і мав вигляд американця. Але привернув увагу Пуаро не він, а його компаньйон.
Це була особа віком близько шістдесяти-сімдесяти років. На перший погляд він скидався на відомого мецената — трішки лисий, з високим чолом, чудова посмішка із вставною щелепою — все це робило його в очах іншим надзвичайно доброзичливим. Проте коли їхні погляди перетнулися на мить, Пуаро помітив страшенну зловтіху, всю фальш його зовнішності.
— Оплати рахунок, Гекторе, — сказав він, покрившись рум’янцем. Його голос звучав хрипло, проте спокійно й м’яко.
Коли Пуаро наздогнав свого знайомого в холі, двоє американців уже покидали готель. Молодший слідкував за оформленням багажу. Відкривши скляні двері, він промовив:
— Проходьте, містер Ретчетт.
Старший чоловік кивнув у відповідь і вийшов із готелю.
— Що ви можете сказати мені про цих двох? — запитав Пуаро.
— Вони американці, — відповів мсьє Бук.
— Звісно. А щодо їхніх особистостей?
— Молода особа доволі приємна.
— А інший?
— Правду кажучи, я на нього небагато споглядав. Враження від нього трохи неприємне. А ви що скажете?
Пуаро на хвильку замислився.
— Знаєте, коли він пройшов повз мене, у мене виникло те ж відчуття. Наче повз тебе пройшла дика тварина, готова в будь-яку секунду накинутися на тебе.
— Хоча він виглядає дуже поважно.
— Саме так! Тіло — як клітка, виглядає чудово, але крізь ґрати проглядається дика тварина.
— Друже, ви говорите якісь дивні речі, — сказав мсьє Бук.
— Можливо. Але мене не покидає відчуття, що поруч зі мною пройшло велике зло.
— Цей джентльмен?
— Так, цей джентльмен.
— Добре, — посміхнувся мсьє Бук, — можливо, ви маєте рацію. У світі повно зла.
У цей момент двері відчинилися і в них увійшов консьєрж. Він був стурбований і занепокоєний.
— Мсьє, це щось дивовижне, — звернувся він до Пуаро. — У поїзді немає жодного вільного місця!
— Як? — здивувався мсьє Бук. — О цій порі року? Хоча, іноді журналісти чи політики їздять цілими великими компаніями.
— Не знаю, сер, — продовжив консьєрж. — Але така ситуація.
— Добре. — Бук повернувся до Пуаро. — Не переймайтеся, друже. Ми якось це владнаємо. Завжди залишається вільне одне купе, номер 16, провідник повинен знати. Він поглянув на годинник і промовив: — Пора вирушати.
На станції мсьє Бук привітався з охайним і чепурним провідником, який стояв у коричневому костюмі.
— Доброго вечора, мсьє. Ваше місце номер 1.
Він покликав носіїв, які повезли багаж повз вагон, на якому красувалася вивіска:
«Стамбул — Трієст — Кале»
— Увесь вагон заповнений?
— Дивовижно! Наче увесь світ надумав їхати сьогодні!
— Але ви повинні знайти місце для цього джентльмена. Це мій товариш. Він може зайняти купе 16.
— Мсьє, воно теж зайняте.
— Що? 16 купе зайняте?
Між ними проскочило секундне непорозуміння, від чого провідник, високий блідий чоловік, посміхнувся.
— Так, мсьє. Як я вже казав, вагон повністю, абсолютно заповнений.
— Але чому? Що коїться? — злісно запитав він. — Усі їдуть на якесь зібрання чи на вечірку?
— Ні, мсьє. Багато людей вирішили їхати саме сьогодні, от і усе.
Мсьє Бук був роздратований. Він сказав:
— У Белграді до поїзда приєднають вагон з Афін, а також вагон Бухарест — Париж. Але ми будемо там лише завтра вранці. Основне питання стосується цієї ночі. Є вільні місця у другому класі?
— Так, мсьє.
— Чудово, тоді…
— Але це жіноче купе. Воно зарезервоване для однієї покоївки з Німеччини.