— Я повернуся до себе в купе, — сказав він, — будете мати бажання — заходьте, побалакаємо.
— Із задоволенням.
Пуаро ковтнув свою каву з лікером. Офіціант ходив поміж столиками із тацею з грошима, в яку він складав рахунки клієнтів. У повітрі лунав пронизливий голос старшої американки:
— Моя донька каже: «Візьми меню і не матимеш жодних проблем, абсолютно». Думаю, що це не так. Думаю, якщо дати їм відсотків десять чайових, отримаєш справжню мінеральну воду, а не дешеву підробку. У них немає «Евіану» чи «Віші», що є дуже підозрілим.
— Тобто, за вашими словами, вони зобов’язані подавати воду тієї країни, повз яку ми їдемо, так? — запитала жіночка з вівцеподібним лицем.
— Так було би найкраще. — Вона з відразою поглянула на купу дрібних монет перед собою. — Погляньте на ці чудернацькі монети. Динари чи як там вони називаються. Якась купка сміття! Моя дочка каже…
Мері Дебенхем відкинула свій стілець і, уклонившись своїм двом супутницям, покинула вагон. Полковник Арбетнот піднявся та попрямував за нею. Піднявши монети, які вона жбурнула, американка покинула вагон. Інша жіночка позадкувала за нею. Угорська пара пішла ще раніше. У вагоні-ресторані залишилися лише Пуаро, Ретчетт та Мак-Квінн.
Ретчетт щось сказав своєму супутнику, який після цього піднявся та вийшов. Сам він піднявся згодом і сів навпроти Пуаро.
— Будьте люб’язні, ви маєте сірники? — промовив він сухим голосом. — Моє ім’я Ретчетт.
Пуаро вклонився. Ковзнувши рукою до кишені, він дістав коробку сірників і простягнув американцеві, який нею не скористався.
— Я гадаю, — продовжив він, — що маю честь розмовляти з самим Еркюлем Пуаро, так?
— Ви дійсно правильно поінформовані, містере.
Детектив був занепокоєний його проникним поглядом, допоки він не продовжив розмову.
— У моїй країні, — мовив він, — ми звикли розмовляти коротко. Я хочу, щоб ви працювали на мене.
Брови Пуаро здійнялися.
— Містере, у мене дуже багато клієнтів. Я маю велику кількість справ.
— Прекрасно розумію. Але, пане Пуаро, мова йдеться про великі гроші. — Він повторив ці слова твердим, переконливим голосом. — Великі гроші.
Пуаро на хвилину-дві замислився. Потім сказав: «Що ви бажаєте, щоб я зробив для вас, містере Ретчетт?»
— Пане Пуаро, я багата людина, надзвичайно багата. Такі люди, як я, безумовно мають ворогів. У мене є ворог.
— Лише один?
— Що ви маєте на увазі? — різко запитав Ретчетт.
— Містере, із власного досвіду я знаю, коли людина, за вашими словами, має ворогів, то, звісно, у неї не один ворог.
Ретчетт трішки заспокоївся. Він швидко продовжив:
— Звісно, я дещо не так висловився. Ворог чи вороги — немає різниці. Головне — це моя безпека.
— Безпека?
— Моє життя в небезпеці, містер Пуаро. Звісно, я з тих чоловіків, хто може за себе постояти, — з цими словами він витягнув із кишені піджака пістолет. Він продовжив: — Але я розумію, що повинен вдвічі сильніше остерігатися. Тому я хочу наняти вас. За великі гроші, не забудьте.
Пуаро оцінив споглядав на нього декілька хвилин. Лице його було повне усіляких емоцій. Але вони аж ніяк не могли виказати його думок.
— Я змушений відмовитися, — нарешті промовив Пуаро. — Я відхиляю вашу пропозицію.
Ретчетт дещо різко на нього поглянув. Він сказав: «Назвіть свою ціну».
— Містере, ви не зрозуміли. Я дуже успішний у власній професії. У мене достатньо грошей, щоб задовольнити не лише власні потреби, а й забаганки. Я беруся лише а ті справи, які я вважаю цікавими.
— А ви маєте прекрасні нерви, — відповів Ретчетт. — Можливо, вас привабить двадцять тисяч доларів?
— Ні.
— Якщо ви бажаєте отримати більше, нічого не вийде. Я знаю всьому ціну.
— Я теж, містер Ретчетт.
— Що вам не сподобалося в моїй пропозиції?
Пуаро піднявся. «Якщо ви не образитеся на мене, я вам відповім — мені не сподобалися ви, містер Ретчетт». І з цими словами він покинув вагон-ресторан.
4
Крик посеред ночі
Східний Експрес прибув до Белграду того ж вечора за п’ятнадцять дев’ята. Вирушити він мав о 9:15, тому Пуаро вирішив прогулятися платформою. Але довго він там не був. Було страшенно холодно і, хоч, платформа була під накриттям, сніг падав звідусіль. Він повернувся в купе. Провідник, який стояв на платформі, потирав руки та тупцяв ногами, звернувся до нього:
— Мсьє, ваш багаж перенесено до купе номер 1, купе мсьє Бука.
— А де ж він?
— Він перейшов у щойно причеплений вагон, який прибув з Афін.