— Це, мадам, я називаю докази, — сказав Пуаро.
Відповідь, здавалося, задовольнила леді.
— Я зліша за шершня, коли мені не вірять, — пояснила вона.
— Ви надали нам дуже цікаві та цінні докази, — заспокійливо сказав Пуаро. — Тепер можу я поставити вам кілька запитань?
— Так, звісно.
— Як так сталося, що ви побоювалися цього Ретчетта, однак не замкнули дверей між купе?
— Я замкнула, — швидко відповіла місіс Габбард.
— Замкнули?
— Ну, власне кажучи, я запитала ту шведку, — приємна людина — чи вони замкнені, і вона відповіла, що так.
— А чому ви самі не могли перевірити?
— Бо я лежала в ліжку, і моя сумка висіла на дверній ручці.
— Коли саме ви попросили її це зробити?
— Дозвольте подумати. Мабуть, це було о пів на одинадцяту чи за чверть. Вона прийшла запитати, чи в мене нема аспірину. Я пояснила їй, де він є, і вона сама його взяла з валізи.
— Ви ж самі були вже в ліжку?
— Так.
Вона раптом засміялася.
— Бідненька, вона була спантеличена. Розумієте, вона помилково відчинила двері в сусіднє купе.
— Те, що містера Ретчетта?
— Так. Ви знаєте, як складно йти вздовж потяга, коли всі двері зачинені. Вона помилково їх відчинила. Вона була дуже цим засмучена. Він засміявся, і я уявляю, що він міг сказати, щось не зовсім приємне. Бідолашна, вона вся аж тремтіла. «О! Я помилилася», — сказала вона. «Мені соромно так помилитися. Нехороший чоловік, — сказала вона. — Він сказав, що я занадто стара».
Доктор Константін хмикнув, і місіс Габбард мало не заморозила його своїм поглядом.
— Він не був хорошою людиною, — сказала вона, — таке сказати леді. Це неправильно — сміятися над таким.
Доктор Константін негайно вибачився.
— Після цього ви чули шум із купе містера Ретчетта? — запитав Пуаро.
— Ну, не зовсім.
— Мадам, що ви хочете цим сказати?
— Ну… — Вона помовчала. — Він хропів.
— А! Він хропів, так?
— Страшенно. Напередодні ввечері він зовсім не дав мені заснути.
— А ви не чули, як він хропів, коли запанікували через чоловіка, який був у вашому купе?
— Ну, містере Пуаро, як я могла це чути? Він же був мертвий.
— Ах, так, справді, — сказав Пуаро. Він був спантеличений.
— Місіс Габбард, ви пам’ятаєте справу про викрадення у сім’ї Армстронґів? — спитав він.
— Так, звичайно я пам’ятаю. І як цей негідник утік, його відпустили! Господи, мені б хотілося дотягнутися до нього власними руками.
— Він не втік. Він мертвий. Він помер минулої ночі.
— Ви ж не маєте на увазі? — від збудження місіс Габбард аж підвелася зі стільця.
— Так, саме це я і маю на увазі. Це був Ретчетт.
— Ого! Ого, тільки подумати! Я мушу написати все доньці. А хіба я вам не казала вчора ввечері, що в того чоловіка зле обличчя? Бачите, я мала рацію. Моя донька завжди каже: «Коли в мами передчуття, можна закладатися, що так воно і є».
— Місіс Габбард, ви були знайомі з родиною Армстронґ?
— Ні. У них було дуже замкнуте коло спілкування. Але я завжди чула, що місіс Армстронґ абсолютно чарівна жінка, і чоловік її обожнював.
— Гаразд, місіс Габбард, ви дуже нам допомогли. Можливо, ви дасте нам своє повне ім’я?
— Ну, звичайно. Керолайн Марта Габбард.
— Напишіть, будь ласка, свою адресу.
Не припиняючи говорити, місіс Габбард записала.
— Я просто не можу отямитися. У цьому потягу — Кассетті. Я ж нутром чула цього чоловіка, чи не так, містере Пуаро?
— Так, мадам. До речі, у вас є яскраво-червоний шовковий халат?
— Господи, яке дивне запитання! Немає. У мене тут є два халати — рожевий фланелевий, зручний для подорожі кораблем, і один, який мені подарувала донька, — з місцевого пурпурового шовку. Але чому ви питаєте про мої халати?
— Розумієте, мадам, минулої ночі хтось у яскраво-червоному кімоно заходив у ваше купе або в купе містера Ретчетта. Як ви щойно сказали, коли всі двері зачинені, дуже складно зрозуміти, де чиє купе.
— Ну, у моєму купе не було нікого в червоному халаті.
— Тоді, мабуть, вона зайшла до містера Ретчетта.
Місіс Габбард стиснула губи й похмуро сказала:
— Я б не здивувалася.
Пуаро нахилився вперед.
— Отже, у сусідньому номері ви чули жіночий голос?
— Не знаю, як ви здогадалися, містере Пуаро. Не зовсім. Але… ну… власне кажучи, так.
— Але коли щойно я запитав вас, чи ви що-небудь чули із сусіднього купе, ви сказали, що тільки чули, як хропе містер Ретчетт.