— І ви не бачили жінку в червоному кімоно з драконами по ньому?
Вона викотила свої лагідні очі.
— Ні, справді. Там нікого не було, окрім провідника. Усі спали.
— Але ви бачили провідника?
— Так.
— Що він робив?
— Він вийшов із одного купе.
— Що? — Мсьє Бук нахилився вперед. — З якого саме?
Здавалося, Гільдеґарда Шмідт знову перелякалася, і Пуаро докірливо глянув на свого друга.
— Певна річ, — сказав він. — Провідника часто викликають уночі. Ви можете пригадати, яке то було купе?
— Десь посередині вагона. Через двоє-троє дверей від мадам княгині.
— О! Якщо ваша ласка, розкажіть нам, де саме це було і що сталося.
— Він ледь не наскочив на мене. Це було, коли я поверталася зі свого купе з пледом для княгині.
— Отже, він вийшов із купе і ледь не зіткнувся з вами. А куди саме він прямував?
— На мене, мсьє. Він вибачився і пішов у бік вагона-ресторану. Зателенькав дзвінок, але він, здавалося, не чув.
Вона замовкла, а потім сказала:
— Я не розумію. Як це…
Пуаро підбадьорливо промовив:
— Це просто питання часу, — сказав він. — Звичайна формальність. Бідний провідник, здається, вечір у нього був важкий: спершу розбудив вас, потім відповідав на дзвінки.
— То був не той провідник, який розбудив мене, мсьє. Інший.
— A! Інший! Ви бачили його раніше?
— Ні.
— Ага. Гадаєте, ви б упізнали його, якби побачили?
— Гадаю, так.
Пуаро прошепотів щось на вухо мсьє Буку. Той устав, підійшов до дверей і дав розпорядження.
Пуаро продовжив розпитувати лагідним, доброзичливим тоном.
— Ви бували в Америці, фрау Шмідт?
— Ніколи. Гарна, певне, країна.
— Може, ви вже чули, ким був убитий — що він відповідальний за смерть маленького дитяти?
— Так, я чула. Огидно… Підло. Добрий Боженька не має допускати такі речі. Ми не настільки злі в Німеччині.
У очах жінки тремтіли сльози. Її материнські почуття були зворушені.
— То був огидний злочин, — серйозно сказав Пуаро.
Він витяг батистову хусточку з кишені та простягнув їй.
— Це ваша хустинка, фрау Шмідт?
На мить запанувала тиша, поки жінка розглядала хустинку. Через хвильку вона підняла голову. Її обличчя зашарілося.
— О, ні, справді. Вона не моя, мсьє.
— Бачте, тут вишита літера «H». Тому я вирішив, що вона ваша.
— Але, мсьє, це ж хустинка якоїсь леді. Дуже дорога. Ручна вишивка. Я сказала б, що вона з Парижа.
— То вона не ваша і ви не знаєте, чия вона?
— Я? Ні, мсьє.
З усіх трьох слухачів лише Пуаро вловив тінь сумніву в її відповіді.
Мсьє Бук прошепотів йому на вухо. Пуаро кивнув і сказав жінці:
— Зараз увійдуть три провідники. Чи не були б ви такі люб’язні сказати мені, кого з них ви зустріли минулого вечора, коли поверталися з пледом до княгині?
Троє чоловіків увійшли. П’єр Мішель, кремезний світловолосий провідник вагона «Афіни-Париж», і дебелий, міцний провідник вагона Бухарест.
Гільдеґарда Шмідт подивилася на них, не замислюючись, похитала головою.
— Ні, мсьє, — сказала вона. — Минулого вечора я не бачила жодного з них.
— Але це єдині провідники в потягу. Ви, напевно, помиляєтеся.
— Я абсолютно впевнена. Вони всі високі, кремезні. А той був низенький і темноволосий. Мав невеликі вусики. Його голос, коли він сказав «Пробачте», був слабкий, неначе жіночий. Я це дійсно добре пам’ятаю, мсьє.
Розділ тринадцятий
Підсумки свідчень пасажирів
— Низький брюнет із жіночим голосом, — сказав мсьє Бук.
Трьох провідників і Гільдеґарду Шмідт відпустили.
— Але я нічого не розумію, нічого з цього усього! Ворог, про якого казав Ретчетт, все-таки він був тоді в потягу? Але де він зараз? Як він міг зникнути з поля зору? Моя голова йде обертом. Скажіть щось, мій друже, я вас благаю. Покажіть мені, як неможливе може стати можливим!
— Гарно сказано, — відповів Пуаро. — Неможливе не могло трапитись, з цього виходить, що неможливе має бути можливим, попри зовнішні ознаки.
— Тоді швидко поясніть мені, що трапилось у потягу минулої ночі.
— Я не чарівник, mon cher. Я, як і ви, чоловік, що заплутався. Ця історія просувається дуже дивно.
— Вона взагалі не просувається. Вона залишається там, де й була.
Пуаро похитав головою.
— Ні, це неправда. Ми просуваємося вперед. Нам відомі деякі речі. Ми почули свідчення пасажирів.
— І що це нам дало? Нічого.