— Я б так не сказав, мій любий друже.
— Можливо, я й перебільшую. Американець, Гардман і німецька покоївка — так, вони щось додали до наших знань. Інакше кажучи, вони зробили всю справу ще незрозумілішою, ніж вона була.
— Ні, ні, ні, — сказав Пуаро заспокійливо.
Мсьє Бук відвернувся від нього.
— Тоді, говоріть, дозвольте нам почути мудрість Еркюля Пуаро.
— Хіба я вам не казав, що, як і ви, дуже заплутався? Але ми принаймні бачимо, у чому наша проблема. Ми можемо розставити ті факти, що в нас є, у порядку і методично.
— Благаю вас, продовжуйте, — попросив доктор Константін.
Пуаро відкашлявся і випрямив аркуш промокального паперу.
— Перегляньмо справу, якою вона є на цей момент. Насамперед, тут є деякі беззаперечні факти. Цей чоловік, Ретчетт, або Кассетті, отримав дванадцять ножових ран і помер минулої ночі. Це факт номер один.
— Я погоджуюся з цим, погоджуюся, mon vieux, — сказав мсьє Бук з іронією.
Еркюль Пуаро не надто засмутився. Він спокійно продовжував.
— Я залишу в спокої на хвилину деякі доволі специфічні події, які ми разом із доктором Константіном уже обговорили. Я повернусь до них згодом. Наступний важливий факт, на мою думку, це час убивства.
— Це знову, одна з небагатьох речей, які ми вже знаємо, — сказав мсьє Бук. — Убивство було скоєне чверть на другу сьогодні вранці. Усе сходиться до того, що так було.
— Не все. Ви перебільшуєте. Без сумніву, є достатньо доказів, що підтверджують таку думку.
— Я радий, що ви це принаймні визнаєте.
Пуаро продовжував спокійно, ігноруючи зауваження.
— Перед нами три варіанти:
Перший: убивство було скоєне, як ви кажете, о чверть на другу. Це підтверджує свідчення німкені, Гільдеґарди Шмідт. Воно збігається зі свідченням доктора Константіна.
Другий варіант: убивство було скоєне пізніше, а покази годинника були свідомо сфальсифіковані.
Третій варіант: убивство було скоєне раніше, а покази були підроблені з тієї самої причини, що й у попередньому варіанті.
Тепер, якщо ми приймаємо перший варіант, як найвірогідніший і як такий, що підтверджується більшістю фактів, ми також маємо прийняти деякі факти, що виникають з нього. Для початку, якщо вбивство було скоєне о чверть на другу, убивця не міг покинути потяг, і з’являються запитання: Де він? І хто він?
Для початку ретельно перевірмо факти. Ми вперше чуємо про існування чоловіка — низького брюнета з жіночим голосом — від Гардмана. Він каже, що Ретчетт розказав йому про цю особу і найняв для того, щоб наглядати за цим чоловіком. Доказів, які підтверджують це, немає — лише слова Гардмана. Далі розгляньмо питання: чи Гардман справді той, за кого себе видає — приватний детектив із Нью-Йоркського детективного агентства?
На мою думку, у цій справі цікаве саме те, що в нас немає жодного із засобів, до яких має доступ поліція. Ми не можемо дізнатися про чесність намірів жодного з цих людей. Ми маємо покладатися виключно на висновки. Це, як на мене, робить справу ще захопливішою. Немає рутинної роботи. Це справа для розуму. Я запитую себе: «Чи можемо ми вірити тому, що Гардман розповідає про себе?» Я обмірковую і даю ствердну відповідь. Я вважаю, що ми можемо вірити тому, що він повідомив про себе.
— Ви покладаєтесь на інтуїцію, те, що американці називають передчуттям? — запитав доктор Константін.
— Зовсім ні. Я розглядаю можливі варіанти. Гардман подорожує з підробленим паспортом — це одразу робить його об’єктом для підозри. Перше, що зробить поліція, коли приїде на місце події, це затримає Гардмана і по телеграфу з’ясує, чи він той, за кого себе видає. У випадку багатьох пасажирів, довести їхню чесність буде складно; здебільшого цього не робитимуть, особливо, якщо здаватиметься, що підозр щодо них немає. Проте, з Гардманом усе просто. Або він той, за кого себе видає, або ні. Тому я кажу, що все має бути так, як він сказав.
— Ви звільняєте його від підозр?
— У жодному разі. Ви неправильно мене зрозуміли. З усього, що я знаю, будь-який американський детектив мав би свої особисті причини, щоб убити Ретчетта. Ні, я кажу, що на мою думку, ми можемо повірити словам Гардмана про себе. Тоді історія, коли він розповідає, що Ретчетт шукав і найняв його, не така вже й нереальна і можлива, проте не обов’язково правдива. Якщо ми збираємось прийняти її за правду, то повинні бачити, чи є у неї якесь підтвердження. Ми знаходимо його в доволі сумнівному місці — у свідченні Гільдеґарди Шмідт. Її опис чоловіка, якого вона бачила в уніформі провідника спального вагона, повністю збігається. Чи є надалі якесь підтвердження цих двох історій? Є. Ґудзик, знайдений місіс Габбард у її купе. А також інше підкріплююче твердження, яке ви могли не зауважити.