— Благаю, не кажіть так, мій друже.
Лікар, схоже, здивувався.
— Ми вже надто обтяжені збігами. Двоє людей вирішують напасти на Ретчетта минулої ночі. Це вже занадто, якщо кожен із них вибрав те саме знаряддя вбивства.
— Але збіг не такий унікальний, як здається, — сказав лікар. — Тисячі цих підроблених кинджалів виготовляють і привозять на ринки Константинополя.
— Ви трохи мене втішили, але тільки трохи, — сказав Пуаро. Він задумливо дивився на двері перед ним, потім, піднявши сумку, спробував ручку. Двері не зрушили з місця. Близько фута над ручкою був засув, Пуаро відсунув його й спробував знову, але двері все ще були непорушні.
— Ми замкнули їх з іншого боку, пам’ятаєте? — запитав лікар.
— Так і є, — сказав Пуаро, задумавшись. Здавалося, він думав про щось інше. Він нахмурив брови, наче був заскочений зненацька.
— Усе сходиться, еге ж? — сказав мсьє Бук. — Чоловік проходить через цей вагон. Коли він зачиняє суміжні двері, то намацує сумочку для туалетного приладдя. У нього виникає ідея, і він швидко вкидає закривавлений ніж усередину. Тоді, не помітивши, що розбудив місіс Габбард, через інші двері він вислизає в коридор.
— Як ви сказали, — пробурмотів Пуаро. — Саме так мало статися.
Але замислений вигляд не покидав його обличчя.
— І що ж це? — вимагав відповіді мсьє Бук. — Є щось, правда ж, що вас не влаштовує?
Пуаро швидко глипнув на нього.
— Хіба вас дещо не насторожило? Ні, очевидно, ні. То таке, дрібничка.
Провідник виглянув у коридор.
— Американка повертається.
Доктор Константін мав винуватий вигляд. Він розумів, що мав би поставитися до місіс Габбард делікатніше. Та вона прямувала не до нього. Уся її енергія зосередилася на іншому.
— Я скажу вам відверто, — сказала вона, задихавшись, просто з порога. — Ні хвилини більше я не пробуду в тому купе! Я не спала б там навіть за мільйон доларів.
— Але, мадам…
— Я знаю, що ви хочете сказати, тому повторюю вам, що я цього не робитиму. Краще просиджу всю ніч у коридорі.
Вона почала плакати.
— О! Якби моя дочка тільки знала! Якби вона могла бачити мене! Чому…
Пуаро твердо перервав її.
— Мадам, ви неправильно зрозуміли. Ваше прохання цілком слушне. Ваш багаж негайно перенесуть у інше купе.
Місіс Габбард опустила свою хустинку.
— Справді? О, я вже почуваюся краще. Але ж вагон заповнений. Хіба що один із джентльменів…
Заговорив мсьє Бук.
— Мадам, ваш багаж перенесуть у інший вагон. Ви отримаєте купе в сусідньому вагоні, який причепили в Белграді.
— О, це чудово! Я не з тих забобонних невротичок, але спати в купе, коли за стіною труп… — Вона здригнулася. — Це зведе мене з розуму.
— Мішелю! — покликав мсьє Бук. — Перенесіть багаж мадам у вільне купе вагона «Афіни-Париж».
— Так, мсьє, таке ж, як і це, номер 3?
— Ні, — сказав Пуаро, перш ніж його друг встиг роззявити рота. — Гадаю, мадам краще отримати зовсім інше купе. Наприклад, номер 12.
— Bien, мсьє.
Провідник узяв валізу. Місіс Габбард вдячно повернулася до Пуаро:
— Як люб’язно і тактовно з вашого боку. Я вам дуже вдячна.
— Ох, не варто дякувати, мадам. Ми пройдемо з вами і подивимося, чи зручно ви розташувалися.
У супроводі трьох чоловіків місіс Габбард попрямувала у своє нове помешкання.
Вона радо роззирнулася.
— Усе чудово.
— Вам зручно, мадам? Воно, як бачите, дуже схоже на попереднє.
— Так, але обернене в інший бік. Хоча це не має значення, тому що ті потяги їдуть то туди, то в зворотному напрямку. Я казала своїй дочці: «Хочу, щоб сидіння було в напрямку руху, а вона відповіла: «Але, мамо, що тобі з того, якщо ти засинаєш, потяг їде в один бік, а коли прокидаєшся, то вже в інший». То була щира правда. От учора ввечері ми заїхали до Белграда в одному напрямку, а виїхали в іншому.
— Принаймні, мадам, тепер ви цілком щасливі та задоволені?
— Ну, я б так не сказала. Ми застрягли в заметі, і ніхто нічого не робить, а моє судно відпливає післязавтра.
— Мадам, — сказав мсьє Бук. — Усі ми в такій же ситуації.
— Ну, це правда, — визнала місіс Габбард. — Але тільки через моє купе посеред ночі проходив убивця.
— Що мене дивує, мадам, — сказав Пуаро. — Це те, як той чоловік увійшов у ваше купе, оскільки за вашими словами, внутрішні двері були замкнені на засув. Ви впевнені, що вони були замкнені?
— Але я бачила на власні очі, як та леді зі Швеції їх перевіряла.
— То просто відтворімо ту сцену. Ви лежали на своєму ліжку, тому й самі не бачили, так?