— Чиє ім’я — Наталія, — іронічно вставив мсьє Бук.
— Власне. І її ім’я, як я говорив, спонукає до припущень. Інша жінка — це графиня Андрені. І одразу дещо привертає нашу увагу…
— Вашу!
— Добре, мою. Її ім’я в паспорті заляпане жиром. Ненавмисно, хтось міг би сказати. Та зверніть на це увагу. Елена. Припустимо, замість Елена це було б Гелена. Велика буква «Г» могла б бути змінена на «Е», а потім легко покрити маленьку «е» поряд з нею, і, зрештою, масна пляма поставлена, щоб приховати підміну.
— Гелена! — вигукнув мсьє Бук. — Яка хороша ідея.
— Звичайно, хороша! Я шукав підтвердження, навіть маленьке, моїй ідеї — і знайшов. Одна з етикеток на багажі графині — вогка. Саме та, що прикривала перший ініціал на валізі. Ця етикетка була відмочена і переклеєна в інше місце.
— Ви починаєте мене переконувати, — промовив мсьє Бук. — Проте графиня Андрені… звичайно…
— Ну ж бо, mon vieux, ви повинні себе розвернути й підійти до справи зовсім з іншого боку. На що це вбивство мало бути схоже для всіх? Не забувайте, що сніг зруйнував первинні плани вбивці. Уявімо на хвилинку, що снігу не було і потяг продовжував звичний шлях. Що сталося б у такому разі?
Убивця, дозвольте сказати, цілком можливо був би виявленим на італійському кордоні сьогодні вранці. Здебільшого та ж сама інформація була б представлена італійській поліції. Листи з погрозами були б надані мсьє Макквіном, мсьє Гардман розповів би свою історію, місіс Габбард з нетерпінням розповідала б, як чоловік пройшов через її купе, був би знайдений ґудзик. Можу припустити, що лише дві речі були б іншими. Чоловік пройшов би через купе місіс Габбард до першої години, а уніформа спального вагона була б знайдена викинутою в одному з туалетів.
— Ви маєте на увазі?
— Я маю на увазі, що планувалось, що вбивство матиме вигляд роботи ззовні. Вважали б, що вбивця залишив потяг у Броді, куди потяг вчасно мав би прибути о 00 : 58. Хтось, можливо, пройшов би повз дивного провідника спального вагона в коридорі. Уніформа була б покинутою на видному місці, щоб вочевидь показати, як цей трюк був організований. Жодних підозр не впало б на пасажирів. Саме так, друзі, ця справа була б представлена всьому світу.
Та аварія із потягом змінила все. Немає сумніву, що саме тому чоловік залишався зі своєю жертвою в купе так довго. Він очікував, доки потяг знову поїде. Та, зрештою, він зрозумів, що потяг не поїде. Потрібен був новий план. Тепер знатимуть, що вбивця ще в потягу.
— Так, так, — сказав мсьє Бук із нетерпінням. — Я це все розумію. А коли ж про хустинку буде?
— Я повертаюсь до неї манівцями. Почнемо з того, що листи з погрозами були всліпу. Вони могли б бути вибрані цілковито із нейтрально написаного американського кримінального роману. Вони не справжні. Вони, власне, призначені для поліції. Що ми маємо себе запитати, це — чи ввели вони в оману Ретчетта. Здавалося, що відповідь «Ні». Його інструкції Гардману, здається, вказують на «таємного» ворога, якого він сам знав. Якщо, звичайно, ми повіримо Гардману. Але Ретчетт усе-таки отримав одного листа зовсім іншого характеру, того, що стосується дитини Армстронґів, фрагмент цього листа ми знайшли в його купе. На той випадок, якщо Ретчетт не здогадався раніше, це змусило б його зрозуміти причину погроз його життю. Цей лист, як я весь час повторював, не мав бути знайденим. У першу чергу вбивця хотів його знищити. Це була друга перешкода для його плану. Першою був сніг, другою — реконструйований нами фрагмент.
Те, що ця записка була так ретельно знищена, означає лиш одне. У потягу має бути хтось так близько пов’язаний із сім’єю Армстронґів, що якби записку знайшли, то підозра одразу впала б на цю особу.