Запала хвилина мертвої тиші.
Пуаро злегка кивнув головою.
— Бачте, — мовив він, — ми знаємо більше, ніж ви думаєте. Якщо міс Дебенгем невинувата, то чому вона приховала цей факт? Чому вона сказала, що ніколи не була в Америці?
Полковник прочистив горло.
— Ви часом не помиляєтесь?
— Я не помиляюся. Чому міс Дебенгем збрехала мені?
Полковник Арбатнот знизав плечима.
— Краще запитайте в неї. Усе-таки, я думаю, ви помиляєтесь.
Пуаро голосно гукнув. З’явився офіціант із дальнього кінця вагона.
— Підіть запитайте англійську леді з купе № 11, чи вона не буде така ласкава прийти сюди.
— Bien, Monsieur.
Чоловік пішов. Четверо за столом сиділи мовчки. Обличчя полковника Арбатнота мало такий вигляд, наче було витесане з дерева: замкнуте та незворушне.
Офіціант повернувся.
— Дякую.
За хвилину чи дві у вагон-ресторан увійшла Мері Дебенгем.
Розділ сьомий
Визначення особи Мері Дебенгем
На ній не було капелюшка. Вона високо тримала голову, наче кидаючи виклик. Відкинуте з обличчя пасмо волосся, вигин ніздрів надавали схожості з галоном корабля, що хоробро занурюється d бурхливе море. У ту мить вона була прекрасна.
Вона перевела очі на Арбатнота на мить, лиш на мить.
Промовила до Пуаро:
— Ви хотіли мене бачити?
— Я хотів запитати вас, мадемуазель, чому ви вранці нас обманули.
— Обманула вас? Не знаю, про що ви говорите.
— Ви приховали той факт, що під час трагедії у сім’ї Армстронґів мешкали в їхньому будинку. Ви сказали мені, що ніколи не бували в Америці.
Він помітив, як вона здригнулась, проте опанувала себе.
— Так, — промовила вона. — Це правда.
— Ні, мадемуазель, це неправда.
— Ви мене неправильно зрозуміли. Я мала на увазі, що це правда, що я вас обманула.
— А, ви це визнаєте?
Її губи вигнулись в усмішку.
— Звичайно. Оскільки ви мене викрили.
— Ви хоча б чесні, мадемуазель.
— Мені більше нічого не залишається.
— Що ж, звичайно, правда. А тепер, мадемуазель, чи можна вас запитати, які у вас були причини для таких ухилянь?
— Мені здається, причини самі впадають у вічі, мсьє Пуаро?
— Не впадають у мої, мадемуазель.
Вона промовила тихим, розміреним голосом із твердою ноткою:
— Мені потрібно заробляти на життя.
— Ви маєте на увазі…
Вона підняла погляд і подивилась просто йому в обличчя.
— Ви багато знаєте про те, мсьє Пуаро, як важко знайти та втримати хорошу роботу? Ви гадаєте, дівчина, яку затримували у зв’язку із вбивством, чиє ім’я і, можливо, фотографії були надруковані в англійських газетах, — ви гадаєте, що якась порядна англійка середнього класу захотіла б, щоб ця дівчина стала гувернанткою для її дочок?
— Я не бачу, чому б ні, якщо вас ні в чому не звинуватили.
— О, звинувачення… не звинувачення грає роль, а публічність! Досі, мсьє Пуаро, я була успішною. Я обіймала добре оплачувані й приємні посади. Я не збиралася ризикувати тим, чого досягла, якщо не вчинила нічого поганого.
— Хочу зауважити, мадемуазель, що мені про це судити, а не вам.
Вона стенула плечима.
— Наприклад, ви могли б мені допомогти із визначенням осіб.
— Що ви маєте на увазі?
— Це можливо, що ви не впізнали, мадемуазель, графиню Андрені, молодшу сестру місіс Армстронґ, яку ви навчали у Нью-Йорку?
— Графиня Андрені? Ні. — Вони захитала головою. — Це може здатись вам дивним, але я її не впізнала. Вона ще не була дорослою, розумієте, коли я її знала. Це було понад три роки тому. Це правда, що графиня мені когось нагадувала, мене це бентежило. Та в неї був такий екзотичний вигляд, що я не побачила жодного зв’язку із маленькою американською школяркою. Це правда, що я лиш глянула на неї, коли заходила у вагон-ресторан. Я швидше звернула увагу на її одяг, ніж на її обличчя, — вона ледь помітно всміхнулась, — як це роблять жінки! До того ж… Що ж, у мене були свої власні турботи.
— Ви не розкриєте мені свій секрет, мадемуазель?
Голос Пуаро був дуже м’яким та переконливим.
Вона промовила дуже тихо:
— Я не можу… не можу.
І раптом, без попереджень, вона зірвалась, опустивши обличчя на витягнуті руки, — вона заридала, наче у неї зараз розірветься серце.
Полковник підхопився і незграбно став поряд із нею.
— Я… Погляньте…
Він зупинився і, повернувшись, визвірився на Пуаро:
— Я зламаю кожну кістку у вашому триклятому тілі, бридкий маленький нікчемо.