– Омеляне Олельковичу.
– Тепер говорiть зi мною, як з простим, – усмiхнувся.
– Ти б спати iшов, Омеляне.
– Не можна, – покрутив головою. – I так ми багато спимо. Боюсь, щоб долю свою не проспали.
– Омеляне, що менi робити? Накинули петлю на шию. – I вiн розповiв про останнi подiї в селi. Крупяк, уперто думаючи про своє майбутнє, мовчки вислухав i жорстко вiдповiв:
– Що робити? Спати. У вас не те що землю, – все скоро доберуть Так вам i треба. Дочекаєтесь грому над самою головою! Що ви зараз не можете дати ради однiй жменьцi созiвцiв? Чи сили бiс має? – їдко повторив Варчуковi слова. – Ждете, щоб все село в комунiю повалило? Ну, ждiть. Чорт iз вами. Нехватило смiливостi повбивати верховодiв, так хоч спочатку знищiть їхню худобу, тодi i соз розпадеться на клаптi…
– Омеляне, ти не гарячись. Як же я ту худобу повбиваю, коли зразу ж злиднота кинеться на мене? I так пальцями тичуть на мiй хутiр i вдень i вночi.
– Добре, кат iз вами. Ще раз допоможу. Карпа вiзьму в роботу, щоб поменше за спiдницями ганяв, а побiльше дiлами займався. Не маленький, – поглянув на зорi, позiхнув: – Ну, пора будити Бориса Борисовича.
– Так ви й не ночуватимете?
– Де там ночувати. До ранку ще треба он який крюк змiряти. Я цими днями повернуся до вас.
– Повертайся. Будь гостем дорогим… Ти скажи, Омеляне, як нашi дiла кругом iдуть? – понизив голос.
– Якi дiла?
– Ну, свiтовi. Ти щось таке говорив про це. Чи є нам якась пiдтримка iз заходу? Петлюру ж убили. Знайшовсь якийсь його намiсник i всяка така штуковина?
– к. Головний отаман Левицький. У Варшавi живе зi своїм мiнiстерством. Пiд крилом Пiлсудського, – вiдповiв неохоче.
– Пiлсудського? – перепитав гаряче, щоб iще вирвати яке слово.
Крупяк покосився на Сафрона i заговорив скорiше, бiльш зосереджено:
– Наш голова директорiї не з одною державою має зв'язки, i в першу чергу з Англiєю. Щодня бачиться з англiйським посланником у Варшавi. У Румунiї нашiй «Лiзi нацiй» пособляє сигуранца i зокрема генерал Авереску. У Францiї дiє «Об'єднання української громади». Левицький до Парижа вислав Даценка, а той склав список усiх отаманiв, полковникiв i генералiв. В Нiмеччинi орудує Дорошенко i Скоропадський. Гiнденбург мав осiбну зустрiч зi Скоропадським. Словом, Сафроне Андрiйовичу, подiї назрiвають. Та ще якi подiї. Уже вiйськовий мiнiстр головного отамана генерал Сальський через мiнiстра фiнансiв Токаревського отримав вiд Англiї допомогу i запропонував у Парижi готовий план походу на комунiю.
«Основна наша сила, – каже Сальський, – знаходиться на Українi, перед нами». Крiпко запам'ятайте це. На вас, господарiв, – головнi сподiванки…
Крупяк так упевнено i чiтко сипав назвами петлюрiвських органiзацiй, прiзвищами, подiями, що Варчук аж почав захлинатися вiд трепету. «Пiлсудський, Болдуїн, Гiнденбург, зустрiч Чемберлена з Прiмо-де-Рiвера» – цi слова великоднiм дзвоном гудiли у вухах i повертали йому навiть ту землю, що була вiдрiзана в 1920 роцi.
– Це гаразд, гаразд… А ти, Омеляне, цими днями нам допоможеш? Крiпке твоє слово?
– Ви вже i менi починаєте не вiрити?.. Сiчкар надiйний?
– Надiйний, – гаряче заговорив, прикидаючи, що куди краще буде, якщо не Карпо, а Сiчкар з Крупяком завдадуть лиха созовi.
Тихо ввiйшли в свiтлицю. Крупяк пiдiйшов до лiжка i трусонув за плече Бориса Борисовича. Той спросоння щось забурмотiв, i враз Варчук почув вiдривчастi гаркавi слова чужої мови. Наполоханий Крупяк швидко закрив гостевi рота, а Сафрон застиг посеред кiмнати i розмашисте перехрестився. Великi надiї потоком рвонулись в його груди.
XLIV
Дмитро щойно повернувся з поля, коли прийшов виконавець:
– Вас Свирид Яковлевич викликає. Умившись, неквапно пiшов до сiльради. Його на ганку зустрiв понурим поглядом Iван Тимофiйович.
– Поганi нашi справи, Дмитре, – зразу ж вiдкликав убiк.
– Чого? – здивувався парубок.
– Уже, видно, їхнє кодло вспiло пiдмазати Крамовому, щоб суха ложка рота не дерла. Чи так домовились, чи хабара дали – бiс їх знає, тiльки не туди Крамовий дiло хилить. На мене напосiвся, що Прокоповi Денисенку голову розбив. «Вiдповiдати ви перший за хулiганство будете. I хто знає, чи не ви бiйку почали», – навiть загрожувати почав. I, як та жаба, скляними очима свiтить, бодай вони залишились тобi, а нижнi повилазили. – Кидає недокурок i розтирає його великим порудiлим чоботом.