– В життi не доводилося ту копiйчину в людей просити, а тепер не постидаюсь. Не постидаюсь, – повторив, начеб хто йому вже дорiкав. – Хто скiльки зможе – кидайте сюди…. Купцем стану. Конi куплятиму.
Мовчки переглянулись колгоспники. Хто мав при собi грошi – кинув у пропахлу потом шапку, а бiльшiсть сказала, щоб прийшов завтра. I пiшов другого дня Василь Денисович з хати у хату, збираючи ту копiйчину, яка справжнього господаря тiльки могла навести на невеселi роздуми. Тодi ж куркульня i пустила їдку насмiшку: «Карпець останнi копiйки : з злиднiв видряпує. Якраз на батiжок хватить».
I от почав Василь Денисович ходити по ярмарках та скуповувати за безцiнь коростявих, шолудивих i запущених коней. Щоранку водив їх купати до трьох ставкiв, вимивав зеленим милом, мазав креолiном i якимись мазями iз трав. I через деякий час виходив коней, як виходжує мати хворих дiтей. Колгосп дiстав добре тягло, а Василь Денисович за один вечiр прогуляв iз конюхами i друзями свою премiю i мало не побив жiнку, коли та почала вичитувати йому.
– Дурна ти баба. Що менi .грошi? То дiло нажитне. Ти сюди поглянь: твого чоловiка в газетi пропечатали. Дивись, яким героєм твiй чоловiк стоїть на картинi. А можуть його i в московських газетах нарисувати. Ти розумiєш, про мене пишуть тепер, як перше про всяких царiв i мiнiстрiв. Ще й краще. Стiльки рокiв на свiтi прожила, а не понiмаєш, що таке життя. Як можна було на радощах не випити. Ти знаєш, що до мене сам наркомзем має приїхати, – в запалi перехвалив себе. – Думаєш, брешу? Дурна ти баба. Гляди, щоб не розiйшовся з тобою на старостi лiт…
Василь Денисович тепер пiдiйшов ближче до Варивона:
– Ну, так розказуй.
– Пояснюй вам, а хто за мене риби наб'є? I за що, не розумiю, вам стiльки трудоднiв записують? Ще й на зборах хвалять. Книг не читаєте, новинками не iнтересуєтесь, – скоса поглянув на Карпця, знаючи, чим можна досадити чоловiковi.
– Так уже i не цiкавимось, – не витримав, зачеплений за живе.
– А на вашому фронтi, брат ти не мiй, що дiється. Наука.
– Да, наука не йде без дрюка. Наука – велике дiло, – погодився Василь Денисович i значущо покрутив цупкого, наче з мiдного дроту сплетеного вуса. – От i в тебе ця научна жилка пре, як дим iз комина. Тямовитий ти чоловiк. Жаль, що не конюхом у мене. Я б тобi навiть стригунцiв довiрив доглядати. Ти б справився, – дипломатично похвалив Варивона, щоб вивiдати яку новинку i потiм, уже з незалежним виглядом, поважно повчати своїх конюхiв.
Але Варивон таку похвалу взяв за насмiшку.
– Так що ти вичитав, Варивоне?
– Кому б iншому – словом, значить, не обмовився б. А вам, так вже й бути, розкажу. Дмитре, пiди здiйми з повiтки нашi рибальськi причандали.
– Авжеж, кому i розказати, як не менi, – сiв Василь Денисович на оббiленiй колодцi.
Iз заливних лугiв стiною насувались вечiрнi сутiнки, затемнюючи дальнiй лiс. На подвiр'я колгоспу в'їхала машина, навантажена бiлими мiшками, i в пахощi розбухлих свiжих бруньок нiжно вплiвся повiв ще теплого, солодкуватого борошна.
– Так ото недавно я вам дав книжку, де писалось про штучне заплiднення худоби.
– Еге ж, не без iнтересу книжечка.
– А ще iнтереснiше в одному закордонному, значить, журналi писалось.
– В закордонному? Ти сам вичитав? – покосився на Варивона, знаючи його вдачу.
– Нi, переклали менi.
– Переклали. Ну, ну, – присунувся ближче Василь Денисович, аж накрив крислатим брилем Варивонiв картуз.
– Я вам краще завтра докажу. На посвiт запiзнюся.
– Успiєш з козами на торг. Ну, так що в тому журналi?
– Розмiркувала одна вчена голова, що дуже рiдко, значить, жеребляться матки – жди того приплоду аж одинадцять мiсяцiв.
– I нiяк не менше. Так уже природа створила, що кiнь – не кролик.
– I вирiшив вiн як-небудь скоротити строки.
– Скоротити? – недовiрливо поглянув у звуженi очi Варивона, але той вчасно вiями погасив лукавi вогники в янтарних очах.
– Скоротити. Що ж зробиш – наука, – розвiв руками Варивон.
– Наука – таке дiло, – з легким зiтханням погоджується Карпець.
– Ну й вигадав цей учений такий iнкубатор.
– Iнкубатор? – насторожується старший конюх.
– Не зовсiм iнкубатор, правда, а щось подiбне до того. Велике страхiття збудував, – i для переконливостi навiть широко в повiтрi руками окреслив коло. – Приспособив цей кiнський iнкубатор i, дивись тобi, через три тижнi висиджуються лошата, i то – всяких мастей. Прямо, як в банку йдуть.