– I на твою гречку варто було б привезти таких роботяг. Бач, як закрасувалася. Налюбуватися не можу, – нагнувся Варивон до потемнiлого ядерного колоса.
– Тiльки не рви, – попередив Дмитро. – Не можу дивитися, коли хто живу рослину калiчить… I на мою гречку можна було б… Це не просто урожай якогось тобi Дмитра Горицвiта. Такого б урожаю, такої сили ми без колгоспу нiколи б i в снах не побачили. Це широка нива передовикiв, радянських патрiотiв, коли хочеш бiльше знати. За ним розкривається життя, мiць народна. Уже в цьому роцi нiхто в нас не скаже: «колись-то було». А коли ми вiдставали, коли всякому паличку в табелi за день записували, хто тодi старався, як тепер? Порядок усюди потрiбний i чесна праця. Справжня бiльшовицька праця – це життя наше. Ет, не розумiєш ти, що в мене зараз на душi. Не перший день його ношу, а все висказати не вмiю. О, знову усмiхається Фальстаф ледащуватий.
– Нi, розумiю, Дмитре, розумiю, бригадире… Твою думку я перехоплю i розкажу її на своїй бригадi. Пiдберу приклади, висновки потрiбнi так зроблю, що ти тiльки очима лупатимеш! – i засмiявся. – Бо ти ж на зборах пару слiв докупи не зв'яжеш. Коли б до твоєї грамоти та ще язичок, ну, хоч половину мого… А я зумiю своїх хлопцiв крутнути.
– Е, нi! – схопився Дмитро. – Коли на те пiшло, то вже говори на зборах обох бригад – твоєї i моєї. Тiльки так треба пiдготуватися, щоб нашi бригади почали вириватися на першi мiсця. По всiй областi. Хватить сили?
– Повинно хватити. Тодi нашi збори вiдкладемо до дня врожаю… Ти пiслязавтра на нараду агiтаторiв поїдеш?
– Думаю.
– А сам швидко агiтатором станеш? – приснув Варивон i, косуючи оком, вiдступив од Дмитра. Той тiльки брови насупив.
– Варивоне Iвановичу! Варивоне Iвановичу!
З горбка в новому костюмi звивисто бiг стежкою невеличкий проворний Борис Зарудний. Русий, вибiлений сонцем чуб обвiвав його смагляве чоло.
Глянув Варивон на хлопця i покотився зi смiху. Дмитро незрозумiло знизав плечима.
– Як товарообмiн пройшов? – мало не плачучи вiд реготу, запитав Варивон Бориса.
– Краще всiх! – задьористим тенорком вiдповiв Зарудний i теж засмiявся.
– Значить, повернули пiджак?
– Повернули, ще й яблук на дорогу дали. Та яких яблук! Пригощайтесь.
Поглянув Борис на Варивона, i знову обоє заколивалися вiд смiху.
– Борисе, розкажи Дмитровi Тимофiйовичу про свої митарства.
– Та… – завагався хлопець. – Ще як докладуть комусь, то все село насмiхатиметься. Кушнiр, гляди, на зборах у краску введе. Тодi й на люди не показуйся.
– Нiхто не знатиме. Що ти, Дмитра Тимофiйовича не знаєш?
– Уже обоє щось натворили? Ну, говори, Борисе. Знаю: ремiнець давно плаче по твоїй спинi.
– Еге ж, плаче, – покiрно погодився Борис i весело покосився на Варивона. – От i скажи їм що-небудь. Нiякої пiдтримки не буде, – по-дитячи правдивими очима глянув на Дмитра, а самому аж нетерпиться розповiсти свою пригоду статечному бригадировi.
– Та розказуй уже.
– Еге, розказуй, – знову завагався для виду Борис, а потiм махнув рукою, мовляв, де моє не пропадало, i, аж мiняючись вiд задоволення, почав своє оповiдання.
– Ну, самi ви знаєте: наша бригада за бiльшовицький урожай проса б'ється. Уже в нас такi волотки висипаються, що очей не одiрвеш: одного в пригорщi не втиснеш, не волоток, а зразу ледве не цiлий снiп… Коли, як на грiх, почув я, що в Багринi зав хати-лабораторiї новий гатунок проса виводить. Дременув я туди, а цей завiдуючий Федiр Хмара обмiряв мiй незавидний рiст, спитав, чи не школяр я, i навiть до проса не допустив. Ще й насмiшку на мiй новенький костюм пустив: «Це у вас усi такi женишки чистенькi i малюсiнькi?..» Такий вредний чоловiк. Ну й що б менi було пiсля цього прийти додому i розповiсти про все своєму бригадировi? Так нi – якийсь дiдько спокусив самому знайти дане просо. Виждав я вечiрню годину, коли Федiр Хмара кудись вiдлучився, i гайда на город. Пробираюся садком, коли дивлюся на одну яблуню, а там плоди ну прямо, як на зсипному пунктi: рiзних форм, кольорiв i величини, «їй-право, чоловiк вегетативною гiбридизацiєю займається», – подумав i сам не знаю, як воно сталося: скинув пiджак – i на яблуню. Не встиг я навiть налюбуватися тим деревом, аж чую такий приємний спiвучий дiвочий голос: