– Ти, видно, бабiй добрий. У тебе й слiвця такi.
– Нi, жiнки мене не люблять, – серйозно вiдповiв. – Бо i я, правда, бiльше машинами, чим їхнiм братом, iнтересуюсь, – i чогось зiтхнув. – Да, а воювати нам з тобою крiпко доведеться. Ти щось коло своїх телефонiв тямиш, чи який там бiс?
– Тямлю.
– Це добре, – похвалив Федоренко. – Кожен чоловiк небагато, а двi професiї повинен знати: вiйськову i невiйськову.
А то iнше боже теля i стрельнути з гвинтiвки по-людськи не вмiє. Чи, може, i ти не вмiєш?
– Нi, трохи умiю.
– Це добре. Ордена за що отримав?
– За урожай.
– Хай не останнiй буде.
– Спасибi.
– I я за машини теж такий, як у тебе, заробив.
– Чому ж не носиш?
– Нi, є при собi. В кишенi. Не хочу, щоб усi бачили – полегкiсть почнуть всяку давати. – I не можна розiбрати, чи серйозно, чи насмiшкувато вiн говорить.
– Да, – не знає, що вiдповiсти Григорiй, дивлячись-на ширококосте обличчя Федоренка з лукавими блищиками в карих очах.
– Так от, давай будемо дружити, – простягає рубцювату, чорну вiд залiза I мазуту, руку. – На вiйнi дружба – запорука перемоги, – вже говорить цiлком серйозно.
Нарештi вони знаходять свого командира батареї, молодого невеличкого лейтенанта Тура, який щойно повернувся з спостережного пункту.
– Навiдник? – зрадiв Тур. – Це у нас дефiцитна спецiальнiсть. Свою справу знаєш?
– Знаю, товаришу лейтенанте. На Халкiн-голi лупив чортiв, аж чорти сипались.
– Повоюєм! – щиро тисне руку лейтенант, – Сержанте Лавриненко!
Проворний сержант пiдбiгає до лейтенанта. Велика, прим'ята осколками каска перегойдується на його головi. I Шевчик зразу ж з великою повагою слiдкує за кожним рухом сержанта.
– Це командир першої гармати. Будеш у нього навiдником.
Федоренко молодцювате вiддає честь, i Григорiй помiчає, як втомлене обличчя лейтенанта освiтлюється схвальною усмiшкою.
– Григорiй Шевчик? Знаю такого! В одному Указi з моїм батьком нагороджений. Що, в помiчники старшини призначити?
– Нi, – пригадуючи слова Федоренка, рiшуче закрутив головою. – Хочу бути зв'язкiвцем.
– Он як? Це добре, – тисне руку Григорiєвi. – Старшино! Невеликий бiлявий сержант пiдходить до них.
– Нагодуйте хлопця i передайте сержантовi Нiгматi.
VI
Нерозгадане, тривожне «як» розвiялося скорiше i легше, нiж думалося спочатку.
Того ж вечора, пiсля прив'язки батареї, Григорiй з зв'язкiвцем Рязановим, русявим горьковчанином, топчучи важкими чобiтьми недоспiлу ниву, проводив кабель до нового НП командира батареї. Попереду, десь бiля острiвця лiсу, противно крякали мiномети, а потiм осторонь вибухали мiни; над восковими нивами метлялись червонi фонтани.
– Дряк! Тряк! – викрикували мiномети. I цi звуки нагадували чи швидкий сухий перестук терницi, чи наполохане крякання качок.
– Шлiссс! Шлiссс! – мелодiйно пролiтали з нашого боку невидимi снаряди, i лiс ахкав тривожно i глухо.
Поспiшаючи розмотувати кабель, Григорiй тепер бажав тiльки одного: скорiше, скорiше б дотягнути провiд до спостережного пункту.
«Коли б хоч не заблудитись», – думав з тривогою. Невдалий початок мiг би зразу викликати недоброзичливе ставлення до нього артилеристiв-кадровикiв.
Котушка все тоншала, оголяючи нерiвнi кулаки моткiв; кабель з сумовитим зiтханням, обрушуючись, падав на задуманi колоски, ставав липким од вичавленого пшеничного молока. В Григорiя уже притупився жаль до стоптаної ниви, до стогону недоспiлого колосу, – бiльшi турботи хвилювали його. I вже сiрий кабель з липкими вузлами паросткiв, що обпiкали пальцi, був не кабелем, а стежкою, яка єднала його життя з життям великої армiї. I вже не мiг уявити свого життя без цiєї найпотрiбнiшої роботи, без старенького «унаефа», що коливався i коливався бiля боку, вириваючи стебла з зачерствiлої землi.
I коли на схилi невеличкого пагорбка вiн побачив лейтенанта Тура, – усмiхнувся i полегшено зiтхнув.
– Скорiше зв'язуйтесь з вогневою, – заклопотано кинув лейтенант, вдивляючись в темiнь, що плюскотiла над житами, неначе прогрiте зоряне озеро.
– Днiпро, Днiпро! – глибоко увiгнавши заземлення, присiв у окопi Григорiй.
– Днепр слушает! – обiзвався чiткий гортанний голос з грузинським акцентом.
I цi слова були для Григорiя солодшими за музику. Тепер можна було i пiт обтерти з чола, i амунiцiю поправити, i цигарку закурити.