– Нi, не приходив… жду, дочекатись не можу… Я теж тай думаю… Такий не прогавить грушку в попелi, як що, то i з жару витягне.
У наушнику заклекотiв короткий смiх, i Тур передав трубку Григорiєвi. При свiтi зiрок невелике довгасте обличчя командира батареї було виразно бiлим, тонкi нервовi уста зрiдка пересмикувались, чи то вiд нiчної прохолоди, чи вiд нетерплячки.
– Спати не хочеш?
– Нi, товаришу лейтенанте.
– А я поспав би. Отак, у саду на сiнi, щоб крiзь гiлля було видко небо i зорi, – усмiхнувся i зразу споважнiв; прислухаючись до шереха, нечутно вискочив на поверхню.
На свiтанку пiсля змiни, уже засинаючи, Григорiй почув схвильований, радiсний оклик Тура;
– Созiнов… Мiша! Це ти?
– Сам собою, Type! – дзвiнкий, веселий тенор наближався вiд дороги. «
Григорiй, пiдвiвшись на лiкоть, побачив невдалiк од себе високогрудого лейтенанта з блискучими очима i глибокою ямкою на пiдборiддi. Iшов вiн легко, наче не приторкався до землi, тiльки зрiдка мерзлякувато поводив рухливими плечима. Усе його тiло курилося ледь помiтним димком – одiж i лейтенанта, i двох бiйцiв, що йшли позад нього, була мокра до рубчика.
– А я вже чого не передумав, Мiша.
– Знаю, знаю твою поетичну натуру. Може i вiрша-некролога склав «Убили друга Мiшу…» i так далi.
– Досить, Михаиле, не жартуй.
– Ну, Туре, а якi ми данi принесли! Недарма в болотi нам очi комарня виїдала. Засiкли фашиста. Видко, в наступ готується. До нас пiдсунувся.
Коли побачив в руках топографа з готовнiстю розгорнений панорамiчний рисунок мiсцевостi, по-змовницьки усмiхаючись, вказав Туровi на хутiр, що туманився на правому, крутiшому березi рiчки; потiм ускочив в окоп i доповiв командировi дивiзiону:
– Засiкли скупчення машин i живої сили.
Лiгши на землю, Созiнов iз Туром зосереджено нахиляються над картою, накриваючи її жовтуватим целулоїдним кругом, старанно i швидко готують данi. Хвилююче пiднесення i нетерплячка охоплює всiх бiйцiв. Утомленi, мокрi розвiдники, виливаючи з чобiт коренисту багнюку, тихо сповiщають про свої пригоди, дослухаються до коротких слiв командирiв.
Ось Тур рвучко пiдвiвся, виструнчився, i Григорiй з трепетом ловить команду:
– По скупченню пiхоти!
– По скупченню пiхоти! – урочисто передає на батарею першу в своєму життi бойову команду i до болю притискає трубку до вуха. Глухо обiзвалась огнева, i Григорiй стверджує вiрнiсть команди коротким армiйським «да».
– Гранатою! Взривач осколочний!
– Гранатою! Взривач осколочний!
– Заряд четвертий!
– Заряд четвертий!
– Основний напрямок правiше один двадцять!
– Основний напрямок правiше один двадцять!
– Рiвень тридцять ноль…
Слова i цифри команди, наростаючи, так охоплюють, переповнюють все тiло, начеб воно вже торкнулося хвиль довгожданого вогню.
– Першому один снаряд. Огонь!
– Першому один снаряд. Огонь! «Пострiл»… – як музика, вiдгукнулась огнева. З качиним свистом над ними пролiтає снаряд.
– Лiвiше сорок! – доповiдає, вiдриваючися вiд стереотруби, Созiнов…
– Правiше ноль шiстнадцять. Вогонь! – махнув рукою Тур. Григорiй чiтко передає команду на огневу i чує хвилююче «пострiл». Мелодiйний свист розрiзає свiтанкову прохолоду.
– Вiрно, мiнус, – кидає Созiнов.
– Правiше…
– Прицiл…
– Огонь!
– Плюс! – доповiдає Созiнов.
– Зараз ми вiзьмемо гадiв у лещата, – криво усмiхається Тур. – Лiвiше ноль-ноль три!
– Лiвiше ноль-ноль три!
– Прицiл сто шiстнадцять!.
– Батарея, огонь!
– Батарея, огонь!
Громовi пострiли гаубиць через короткий iнтервал перегукуються з глухiшими розривами.
– Накрили! – вiдривається вiд стереотруби Созiнов. – По машинах вдарили! Зачадили!
– Батарея, чотири снаряди, бєглий огонь!
– Батарея, чотири снаряди, бєглий огонь! I знову над самими головами артилеристiв врiзається в блакить сумовитий шелест, i знову глухо бухкають розриви.
Цi напруженi хвилини стають часткою твого життя, 1, здається, нiколи не було тишi на землi.
– Огонь! – знову махнув рукою командир батареї.
– Огонь!
Далекi розриви зливаються в суцiльний гуркiт, вiн розростається, i обличчя артилеристiв ряснiють жорсткими усмiшками.
– Пiдскакують фашисти!
– Вище хутора стрибають!
– Аякже, до неба ж треба летiти – не близька дорога…
– Вiтаю, Туре, з успiхом! На користь тобi iде командирський хлiб.
I Григорiй помiчає, як широко розкриваються в блаженнiй усмiшцi обличчя бiйцiв, що любовними очима дивляться на командирiв.