В Кривий хутiр до вдовицi Фросини Дерев'янко заїхала машина з офiцером i двома солдатами. Лейтенант зразу ж пiшов до хати, а солдати метнулися виводити тiльну корову. Кинулася Фросина до корови, обнiмаючи i обливаючи її слiзьми. Водночас, мов два каменi, гупнули по обличчi два кулаки. Захлинаючися вiд плачу, вибiгла жiнка з подвiр'я. За нею по зачерствiлiй дорозi потягнулася кривава стрiчка. В цей час вулицею проходив дiд Хмара, кремезний гордовитий чолов'яга, вiн сам колись пiднiмав млинове жорно, а з японської вiйни принiс .двох «Георгiїв». Увiйшов дiд у хату, пiдiйшов до офiцера, який саме поспiшно порався бiля шафи, заговорив.
– Не жалiй, дiду, корови. Ми вам культуру несем, – кинув з-за плеча фашист i засмiявся.
– Нехай ваша культура вам, а корова – господинi.
– Нi, так не мошна, – похмурнiв офiцер, сiдаючи за стiл.
– Ага! – вийшов Хмара з хати, як огонь. А фашисти вже в коморi зерно в мiшки загрiбають. Схилився дiд над ними сивою чуприною, схопив одного й другого за шию та як вдарить їх головами, раз i вдруге, так i не писнули вони. Дiд у хату, спокiйно так, наче нiчого i не трапилося.
– Може повернете жiнцi корову?
– Нi, не мошна. Вона великiй Германiї потрiбна.
– Увесь свiт вам потрiбний, та не з'їсте! – i Хмаравтовк голову офiцера в стiну, аж закривавлена глина обвалилась. Потiм вiн сказав молодицi, що їй треба робити, попрощався зi своєю жiнкою, почепив на груди георгiївськi хрести, завiв машину – i подався в лiс. Як вiн не розбився – диво: крутилася машина вулицями прямо як звiр. Тiльки й науки шоферської було в дiда, що придивлявся, як його менший син їздив на полуторцi…
Зранку небо обступили хмари, закипали брудночорним мiсивом. Зашумiв, застугонiв Великий шлях, а потiм раптом затих, наче припав вухом до землi, прислухаючись до грому. А далi буря круто вдарила курним валом. Загупав яблуками сад, вистеляючи землю плодами i ламаючи гiлля.
Шляхом пролетiло кiлька автомашин, протитанкових гармат на кiнному ходу, знову одна за одною проскочило кiлька машин, i на дорозi, бiля вигону, пiднялися прошитi вогнями стовпи землi.
– Фашисти вповзли! – звiдкись прибiг задиханий та блiдий Андрiй.
– Фашисти? – заточилась Югина i, низько нагинаючи голову, неслухняними ногами пiшла до ями.
Пiд обвислим небом промчало дорогою кiлька рябих забруднених мотоциклiв; звиваючись, почали розповзатися вуличками; а потiм загудiли машини, набитi сiрозеленими настовбурченими постатями. Над селом останнi просвiтки затягувалися хмарами.
Незабаром у їхнiй двiр в'їхала легкова машина. Шофер знайшов всю сiм'ю в ямi i повiв Югину до хати.
– Господине, приготуй поїсти пановi офiцеру, – показав на високого худого нiмця, подзьобаного сiрим ластовинням.
Молодиця застигла бiля одвiрка, не зводячи широкого погляду з твердоокого, по-пташиному кощавого обличчя.
Офiцер гордовито посмiхнувся, зацiкавлено нишпорячи очима по стiнах. Потiм скинув чоботи i щось зашкваркотiв до неї, тикаючи пальцем в розiпрiлi смердючi ноги.
– Пан офiцер каже, щоб ти йому ноги вимила теплою водою, – шанобливо промовив шофер i поморщив носа.
– А не дiжде вiн! – сльози образи, безсилля i злоби облили молодицю, i вона вибiгла в садок, а далi городами, припадаючи до високої кукурудзи, подалася на леваду.
Позад неї заахкали пострiли.
XVI
Найтяжчi хвилини в життi.
Так, це були найтяжчi хвилини в життi Генадiя Новикова. Дев'ять днiв нiмцi всiма силами ломили i корчували немудру лiнiю оборони, яку на ходу спорудили вчорашнi донбасiвськi шахтарi, прямо з маршу втягуючись у бiй. Спочатку це була навiть не лiнiя оборони, а покривлена в'язь наспiх викопаних незамаскованих окопiв i щiлин. На неї розмашисте i щiльно ринула ворожа мотопiхота. Ринула, заметалась у власнiй плутанинi трасуючих куль i вiдкотилася, залишаючи на полi бруднозеленi купини убитих та безпомiчнi мотоцикли, якi, слiпо описавши круг чи дугу, неприродно скручувались i здригаючись, верещали незаглушеними моторами.
За мотопiхотою посунули танки.
На допомогу шахтарям вчасно пiдоспiв артилерiйський дивiзiон, командир якого вже на практицi успiшно показав, що може зробити взаємодiя артилерiї й пiхоти.
Кiлька танкiв, стрiляючи з гармат, таки прорвалися до окопiв, круто розвернулися, щоб випрасувати їх. З щiлин полетiли пляшки з сумiшшю КС. Жалiбно задзвенiло скло по бронi, i найближчi машини викинули над собою мерехтливi полотнища вогню.