– Сергiю, значить, можна сюди i капсуль-детонатор з гранати вставити? – ще раз перепитує задиркуватий Славко, помiчник секретаря пiдпiльної комсомольської органiзацiї по диверсiйнiй роботi. – Це дiло ми роздобудемо.
– Де? – недовiрливо дивиться Сергiй на брата.
– У нiмцiв, де ж iнакше? – так говорить Славко, наче дорiкає братовi за недогадливiсть.
– База пiдходяща, – погоджується Сергiй. – Коли план визрiє, порадитеся зi мною. Щоб менi без всяких дитячих забавок.
– А я… Сергiю, ми хочемо насамперед один мiсточок зiрвати.
– Який мiсточок? – насуплюється Сергiй. «Сказано, дiти, на забавки тол розтринькають».
– Ну, не мiсточок, а мiсток, – Славко косо поглядає на брата, смiхотливо пiдбираючи соковитi уста.
– Напевне, обрали такий мiсток, що його корова ратицями розсуне, – сердиться Сергiй, а сам думає, як би зiрвати залiзничний мiст над Бугом.
– Навряд, – зiтхає Славко. – Ти завжди нападаєшся на мене.
– Бо є за що. Про який ви думали мiсточок? – натискує на останнє слово.
– Про який… про залiзничний над рiкою… – вже смiється Славко.
– Про залiзничний? А брата за нiс водив? – Сергiй згрiбає Славка в оберемок i п'ятiрнею гладить по чупринi, як гладить тато – проти волосу.
– Сергiю, та годi, а то мої кучерi в самогон полетять, – борiкається хлопець, вириваючися з братових обiймiв.
За двором тиша розколюється жiночим лементом, вперемiж обiзвалося кiлька пострiлiв. В комiрчинi по-комариному сумовито задзвенiли шибки. Славко миттю заховує мiну пiд пiдлогу, а Сергiй вискакує на подвiр'я.
На небi рiденькi, ще не розкущенi сходи зiрок, на вулицi незрозумiла метушня, лайка, голосiння. Виставивши руки наперед, нiби боячись упасти, бiля ворiт пробiгає жiнка.
– Тiтко Степанидо, тiтко Степанидо, заждiть. Що воно таке робиться?
Жiнка здригнулась, отямилась, припала до ворiт.
– Чи це свiт перевернувся, Сергiю: партизани, захисники нашi, вбивають i грабують нас.
– Як?! – одвисло пiдборiддя в хлопця. В Сергiя зараз таке вiдчуття, неначе йому нижню частину обличчя затиснули в пiдкову.
– Ой, не знаю як, – заголосила жiнка. – Скринi вверх дном перевертають, худобу вигонять, до молодиць пристають. Максим Новиченко i скажи їм: «Не партизани ви, а розбiйники з великої дороги, не такi нашi партизани». Так його з двох бокiв навилiт прострелили i за чуба виволокли на вулицю. Лежить чоловiк, мов снiп.
– Правду вiн сказав: то не партизани! – Сергiй обережно крадеться городами до охоплених криками i жахом будiвель.
Останнi сумнiви розвiяно. Ще забiгає на подвiр'я, нахиляється над кучерявою головою брата:
– Славко, треба так зробити, щоб пани полiцаї горiлку побачили.
– Побачать, Сергiю.
– I слiдкуйте за ними. Першого дозорця виставте бiля ставка.
– За кожним кроком бандитiв будемо стежити, – злiсно стискаються уста. – Коли б це нам зброя. Ми б їх самi на макуху розкришили.
Сергiй, прямуючи до партизанського загону, зникає в гущавинi садiв…
Тiльки один раз вистрелила варта i, скошена, впала на дорозi бiля будинку сiльського виконкому. Середина будинку загупала, заборсалася спросоння, i два вiкна майже воднораз застрочили пунктирами трасуючих куль. Розстрiлене скло полетiло i з iнших рам.
Вiктор Снiженко вдарив запальними по невидимому кулеметнику. Зразу ж бiля вiкна золота розсип куль безглуздо метнулася вгору i обiрвалася. Партизани тiнями заворушилися на тлi бiлих стiн.
В будинок, розщеплюючи i освiтлюючи його, полетiли гранати. Лайка, зойки, благання i вогонь почали розпирати простору будiвлю.
Бiй стих так само швидко, як i почався.
На схiдцях, пiднявши розчепiренi жахом i просвiтленi вогнем руки, з'явилося кiлька очманiлих, обеззброєних полiцаїв.
А селом уже летiли, передавалися з уст в уста радiснi слова:
– Справжнi партизани прийшли!
– До кореня винищують запроданцiв.
– Так їм, паразитам, i треба.
– Тiльки подумати: яку грязь хотiли кинути на партизанiв.
– Товаришi, бiля сiльради мiтинг буде.
– Кажуть, товариш Новиков прибув.
– Партiя i тепер з народом.
– Треба запитати його, чи скоро наша Червона Армiя прийде.
Село, освiтлене хитким сяйвом пожежi, збиралося на мiтинг.
Недремний та Снiженко попрощалися з Новиковим i швидко попрямували з основними силами партизанiв до мiста. Сьогоднi мав здiйснитися план Снiженка – план блискавичного нападу на в'язницю. Спiйманi полiцаї сказали паролi мiських патрулiв i тюремних караулiв. Двох полiцаїв Снiженко прихопив iз собою, проiнструктувавши, що їм треба робити. Тi, до пiвсмертi переляканi, погодилися на все. їм навiть дали гвинтiвки, правда, без багнетiв i патронiв.