Саме знову передавали про величну перемогу наших вiйськ пiд Сталiнградом. Кожне слово було хвилюючою новиною, вливало силу i радiсть, i Iван Васильович, дивуючись, спостерiгав, як суворе обличчя Дмитра, покрите негустими, але глибокими зморшками, привiтно добрiло i прояснювалося в майже дитячiм захопленнi, як перепеченi морозом уста повторювали знаменнi цифри i населенi пункти…
– Щасливi ви, – звернувся до Iвана Васильовича. – А ми зовсiм були вiдрiзанi вiд свiту, як скибка вiд хлiбини.
– Коли б побiльше таких скибок було накраєно.
– Новини часто доводилось вицiджувати iз запроданських газет…
– Ну, цю прогалину тепер можна заповнити. Ми не тiльки слухаємо Москву, а й зв'язок налагодили з нею.
– З ким?
– З Українським штабом партизанського руху, – i Iван Васильович повiдомив гостям багато значних новин.
Спати Дмитро не лягав до самого свiту: жадiбно розпитував i про подiї в Радянському Союзi, i про мiжнародне становище, i про роботу партизанського з'єднання. Кожне слово, сказане Кошовим, було значуще, за ним вiдчувалося життя Великої землi, до якої Дмитро тепер так тягнувся, як соняшник до сонця.
За звичкою Дмитро навiдався до коней. Десь за пiвнiч перевалило, бо Стожари уже сяяли на заходi. I лiс, i фiолетовi тiнi, i зоряна нiч – все було урочисто прекрасним, зрозумiлим i близьким-близьким. Недалеко вiд штабної землянки – почув пiдземний гул. Розправляючи охолодi плечi, повiльною ходою попрямував на приглушений звук.
– До наших першодрукарiв у гостi? – усмiшкою зустрiв його той самий чорноокий воїн, який ще кiлька годин тому намiрявся гвинтiвкою.
В пiдземнiй друкарнi бiля двох ручних станкiв працювали лiтнi партизани. Саме друкували наказ Верховного Головнокомандуючого про перемогу пiд Сталiнградом i вiдозву до поневоленого народу.
Бiля секретаря партбюро Гiрника тiсним колом сидiли молодi партизани-зв'язкiвцi. Радiстю i завзяттям горiли їхнi очi. Воїни жадiбно ловили кожне слово старого бiльшовика про торжество сталiнської стратегiї.
– А тепер, товаришi, несiть сталiнське слово перемоги нашому народу, – пiдвiвся з куцого обземка Гiрник;
Партизани тихо i урочисто почали з його рук брати невеличкi пачки листiвок.
Короткий мiцний потиск руки, останнi слова поради i прощання – i вже розходяться воїни скрипучими снiгами на всi чотири сторони свiту. Уже свiтанком околишнi села знатимуть сталiнський наказ i святкуватимуть перемогу зi всiєю країною.
Попрощавшись з Гiрником, який почав працювати над текстом нової листiвки, Дмитро попрямував до штабної землянки.
Iван Васильович, наморщивши лоба, сидiв над заваленим паперами столом.
– Дмитре, ти партизувався? – несподiвано запитав йою Кошовий.
– Партизувався, Iване Васильовичу, – i ясно подивився у вiчi командиру. – То пам'ятний день у моєму життi. День першої перемоги нашого загону, значної перемоги.
– I твоєї перемоги, – промовив значуще Iван Васильович. – Це добре, Дмитре. Ти знаєш, що сказав товариш Сталiн вiдомому ватажковi партизанського руху Сидору Артемовичу Ковпаку? Командир партизанського загону в тилу ворога є представником партiї i радянської влади. Розумiєш, до чого зобов'язує нас така довiра?
– Розумiю… I тут товариш Сталiн не забув про нас, – тихо i схвильовано вiдповiв Дмитро.
– Ворога справно б'єш, Дмитре? Не засиджуєшся в дiвках?
– За це не сумнiвайтесь, Iване Васильовичу, працюю по совiстi. Може не все воно виходить, як хочеться, ну, та це друге питання… I ще чому навчав товариш Сталiн?
– Головне – мiцнiше тримати зв'язок з народом, пiдтримувати його дух i черпати звiдти новi сили. Вороги не тiльки мучать його, а й отруюють свiдомiсть. Сам знаєш про всякi провокацiйнi чутки. Тепер нам так треба повести роботу, щоб все населення знало про нашi успiхи i йшло з нами бити ворогiв. Ми поки що, як сказав товариш Сталiн, другий фронт.
– А справжнiй другий фронт хитрує, наче баришник? – хмуро запитав Дмитро.
– Тут гiрше, анiж хитрощi.
– Коли б нам радiоприймач?
– Самi виннi, що досi не дiстали. Ну, спати пора. «На добранiч та всiм на нiч» – це, здається, твоя любима пiсня.
– На добранiч.
Але Дмитро навiть на мить не заплющив очей цiєї ночi.
Сколихнулися давнi лiта молодостi, поєдналися з широкою течiєю нинiшнiх подiй, i добре стало на серцi Горицвiта, бо i зустрiч з Кошовим, i останнi радiснi подiї, i ця нiчна розмова у землянцi були передвiсниками людського i його особистого щастя, як небесний льодоплав є передвiсником справжнього льодоходу i весни.
Через три днi, попрощавшись iз Кошовим, Дмитро з п'ятьма партизанами рушив до свого загону. В основному штаб з'єднання вирiшив перебратися до Городища, в значно бiльшi лiси, але на всякий випадок послав своїх посланцiв, щоб iще краще ознайомитися з новою територiєю, на мiсцi розпланувати розташування загонiв.