Ланцюгом, на три метри солдат вiд солдата, пройшли по селах карателi, вбиваючи жiнок, дiдiв, дiтей, забиваючи трупом криницi i силоснi ями. Розпеченими вiд пожарищ i кровi очима знаходили усе живе i тут же, на мiсцi, рiзали, палили, четвертували, реготались здичавiлим смiхом.
Одна жiнка, коли почула наближення смертi, сховалася з дитиною у високому кадубi. Не помiтили її, пройшли. Вiддалялись пострiли, тiльки-но виглянула на свiт – засiрiв другий ланцюг. Може i врятувалася б жiнка у своїй схованцi, та, зачувши поблизу чужинську мову, заплакала дитина; смiючись, так i перекосили чергами фашисти надвоє i кадуб, i жiнку, i дитину. Та що людей – усiх собак, голубiв побили, мовляв, через них здiйснюється зв'язок з партизанами. Тiльки врятувались тi, хто встиг заховатися в болота та в такому пiдземеллi, що навiть здичавiле закривавлене око карателя не помiтило…
Спочатку по дорогах навколо дiбров, стрiляючи з гармат, промчали танки, потiм машини, набитi пiхотою. П'янi пiснi уривчасто долiтали до лiсу, опоясаного партизанськими постами. Кожен пост складався з двох кулеметникiв, спостерiгача i зв'язкiвця. Основнi ж партизанськi сили були в глибинi. Кожен загiн займав свiй сектор оборони. Роти, що ранiше були розкинутi одна вiд одної на кiлька кiлометрiв, з'єднали в єдиний кулак.
Першим вiдступив у глибину березини пост Макаренка, коли, пiдминаючи молодi дерева узлiсся i ригаючи вогнем, посунуло з поля п'ять танкiв. Ударив Макаренко по переднiй ' потворi з двадцятизарядного польського кулемета; заляскотiли кулi по бронi, але машина вперто продовжувала просуватися вперед. Iз штабу загону назустрiч танкам вислали бронемашину. Одначе цього дня Пiдвисоцькому не довелось показати своєї майстерностi: середнiй танк наскочив на авiабомбу, перетворену на мiну, i, охоплений полум'ям, пiдстрибнув, а потiм важко осiв на розвержену землю. Решта танкiв повернула назад. Макаренко знову зайняв своє мiсце на узлiссi, вганяючи в гнiздо кулемета нову касету, набиту нiмецькими набоями.
Дмитро з узлiсся добре бачив у бiнокль, як поля захрясали сiрими нiмецькими i жовтими мадьярськими мундирами, як встановлювалась удалинi полкова артилерiя, прибували автомашини, а сапери мiнували поле, щоб нiхто з партизанiв не змiг вискочити iз смертельного кола. Прикидав у думцi, звiдки має початися наступ, i чув у душi той терпкий неспокiй, який зникає, коли вже весь втягнешся у бiй i нема тобi часу навiть стерти з лоба докучливий їдкий пiт.
I не стiльки турбував його тепер самий бiй, скiльки беззахиснi люди, родини партизанiв, його сiм'я, – усi, що довiрили життя своїм захисникам. Куди з ними дiтися? Опiвднi на його дiлянку пiшли мадьяри.
– Товаришу командире, дозвольте нам провчити їх, – пiдiйшов Пантелiй Жолудь, одягнений в жовту мадьярську форму i чорнi черевики. Позаду нього зупинився Янош Балог. – Тiльки накажiть нашим, щоб помилково не застрочили по нас.
Дiставши дозвiл, партизани метнулися вперед. Пантелiй змiнив у патруля свiй автомат на нiмецький i перший пiдповз до самої дороги.
На узлiссi з'являються мадьярськi дозорцi. До Пантелiя i Яноша наближається примхливо вигнутий живий ланцюг. З гвинтiвками i красивими, неначе ляльковими, карабiнами йдуть мадьяри своєю характерною журавлиною ходою, присiдаючи i витягаючи шиї. Так само по-журавлиному пiдвiвся, дибнув два рази Пантелiй, пальцем кивнув карателям i притулився до дерева. Його прийняли за розвiдника, i зразу, стискаючись, частина ланцюга попрямувала до хлопця.
Доки ж вони будуть їх пiдпускати до себе? – хвилювався Дмитро, чуючи, як бiля нього шелестить трава – партизани повзуть до узлiсся назустрiч мадьярам. Уже залишилося метрiв тридцять, двадцять п'ять… двадцять… До Пантелiя заговорили. Чорт! Сам себе загубить!.. Уже нерiшуче зупиняється офiцер. Враз пiдкидає до плеча блискучий буковий карабiн. Але Пантелiй випереджує супротивника – прямо в упор проводить автоматом, раз i вдруге. I тягучi стогони змiшалися з одичалим криком:
– Мадьор партiзанок! 17
Неначе хочучи обкрутитись навколо себе, падає на землю офiцер. I в цей час партизанський огонь вириває живi кiльця ланцюга, вiдкидає його назад. Хто ж спробував залягти, – уже бiльше не пiдводиться з землi.
Блiдий, але веселий од пережитого, до Дмитра швидко пiдходить Жолудь i вже жартiвливо, щоб заховати хвилювання, комiчно дибає, перекривляючи ходу ворога. Трохи позаду нього тримається завжди врiвноважений Янош Балог.
Партизани негайно ж прибирають зброю i набої, бо тепер чимало воїнiв, iз нових, лише мають однi берданки.