Від кізочки чекали приплоду, і скоро наш скромний стіл мав збагатитися молоком.
Так мирно жили ми, і ніхто нас не турбував протягом чотирьох чи п'яти місяців.
На світанку 12 лютого я прокинувся від гуркоту каміння, що скочувалося вниз. Для того щоб оберегти себе від несподіваного втручання, ми на стежці, що веде до нашого дому, навалили купи каміння. Тільки той, хто мешкає тут, міг пройти по ній нечутно.
Я виглянув з хатини. Стежкою йшла людина, європеєць. Я впізнав його одразу, незважаючи на те, що негода, сонце і вітер полишили сліди на його обличчі та одягу. Це був нещасний Мігель Діас, що втік з колонії місяців сім тому. Він у бійці поранив свого друга і, остерігаючись переслідувань, утік в гори.
Але друг його одужав і від себе призначив нагороду десять тисяч мараведі тому, хто поверне втікача в колонію.
Мені не хотілось викривати йому наш притулок. Але як мені було не повідомити йому доброї звістки. Більше, ніж страх відплати, його пригнічувала думка про смерть друга.
— Синьйоре Діас! — вигукнув я.
І це було так несподівано, що бідолаха мало не звалився у прірву.
Я запросив його до нашої хатини, де йому було запропоновано їжу і відпочинок. Якою ж була радість нещасного, коли він дізнався про одужання свого друга!
А Діас розповів нам, що Озема, яка бере початок у горах, перетворюється далі у широку судохідну ріку.
У гирлі її розкинулися володіння жінки-касика, яка і надала притулок Діасові. Молоді люди полюбили одне одного, й індіанка стала йому дружиною. Почуваючи, що, попри всю любов до неї, Діас і надалі сумуватиме за білими людьми, великодушна жінка показала йому багаті золоті розсипи для того, щоб він, повідомивши про це адмірала, спокутував свою провину. Жінка-касик запропонувала Діасу умовити адмірала спорудити форт у її володіннях, де клімат здоровіший, а грунт плодючіший, ніж в Ізабеллі.
Орніччо з сумнівом вислухав Діаса.
— Спілкування з працьовитим і вправним у різних ремеслах іспанським народом, звичайно, принесе користь людям Оземи, — сказав він. — Але, хто знає, чи не доведе жадібність і жорстокість начальників і брехливість та користолюбство попів до того, що горді люди Оземи будуть обернені у рабів раніше, ніж вони навчаться від іспанців чогось корисного?
— Не знаю, — сказав, зітхаючи, іспанець, — але мене так тягне до свого народу, що далі я не зможу витерпіти. Інколи мене охоплює відчай, все падає у мене з рук, і я довго сиджу на місці, звернувши погляд у сторону Іспанії. Це туга за батьківщиною!
Я відчув, як гучно забилось моє серце. Отже, цей щем у грудях, раптові сльози і припадки відчаю, які мучать мене останнім часом, — це, можливо, також туга за батьківщиною!
Мігель Діас, забезпечений на дорогу харчами, посвіжілий і підбадьорений, залишив нашу хатину. В подяку за це він пообіцяв зайти до нас на зворотному шляху і розповісти про справи в колонії.
І він виконав свою обіцянку. Рівно через два тижні він постукався до нашої хатини. Але зробив він це вже після того, як побував у країні Оземи, і тепер повертався в Ізабеллу.
— Загін мій проходить трохи нижче, а я відлучився, намагаючись не привертати нічиєї уваги, — заспокоїв він нас.
Новини, які привіз Мігель Діас, були невтішні.
Незадоволення мешканців колонії адміралом досягло своїх меж. Селяни і ремісники, на яких ліг весь тягар робіт, весь час бунтували. Здирства дворян і духовенства довели цих людей до того, що багато з них втекло з Ізабелли і мандрувало по острову, а деякі приєднались до загонів індіанців, які знову почали з'являтися у різних частинах Еспаньйоли.
Дворяни і ченці також були настроєні проти адмірала, бо вважали, що сан і походження повинні позбавити їх від всілякої праці.
Очевидно, вороги адмірала знову набрали сили при дворі, бо монархи прислали на острів для розслідування справ колонії свого комісара — дона Агуаду.
Численні доноси ворогів адмірала, як видно, озлобили серця їхніх високостей, і через Агуаду вони вимагали від пана відповіді за всі його дії.
Знаючи нетерпеливу і зарозумілу вдачу адмірала, королівський комісар чекав заперечень та опору. Про цей випадок йому таємно було наказано арештувати Крістоваля Колона і, позбавивши його усіх повноважень, доставити у Кастілію.
Одначе таємне майже завжди стає явним, і навіть Мігель Діас, який тільки-но повернувся в колонію, чув розмови про те, що скоро Агуада арештує адмірала і повезе його в Кастілію.