Найнів охнула:
— Але ж... Ти впевнена, Марін? Ти впевнена? — Марін кивнула, і лице її зморщилося. Видно було, що вона ось-ось заплаче. — Марін, якщо ти навіть на мить запідозрила, що ця жінка могла отруїти Брана, чому ти не пішла до Кола?
— Вона сказала, що Бран і Гарал не ходили у Світлі, — ледь чутно прошепотіла Марін, — якщо вони наговорюють на Мудриню. Вона сказала, що саме через це вони й померли: Світло їх відкинуло. Вона весь час торочить про гріх. Сказала, що Пет аль’Каар теж згрішив, коли говорив проти неї вже після смерті Брана і Гарала. Він лише сказав, що вона не так зцілює, як ти колись, а вона намалювала Ікло Дракона у нього на дверях, і всі бачили її з вуглиною в руці. Обидва його хлопці померли ще на тому ж тижні — просто коли мати вранці пішла їх будити, вони лежали мертві. Бідолашна Нела. Після цього вона лише блукала, наче сновида, сміючись і плачучи водночас. Кричала, що Пет — це сам Морок і це він убив її хлопчиків. Пет повісився наступного дня. — Вона здригнулася і заговорила так тихо, що Найнів ледь могла розчути, що вона каже. — У мене чотири дочки, які ще живуть у моєму домі. Живуть, Найнів. Ти мене розумієш? Вони живі. І я хочу, щоби вони й надалі були живими.
Найнів відчула, як її пробрало холодом аж до самих кісток.
— Марін, не можна такого дозволяти. — Шлях назад з’явиться, але лише один раз. Будь стійкою! Вона відкинула цю думку. — Якщо Жіноче Коло виступатиме разом, ви зможете її позбутися.
— Виступити разом проти Малени? — Сміх Марін радше скидався на ридання. — Ми всі її боїмося. Але вона добре дбає про дітей. Тепер, здається, діти хворіють чи не щодня, але Малена робить усе, що може. А коли Мудринею була ти, пам’ятаю, майже ніхто не вмирав від хвороб...
— Марін, послухай мене. Невже ти не бачиш, чому тепер діти завжди хворіють? Якщо вона не може змусити вас її боятися, вона змушує вас думати, що потрібна вам, щоб лікувати ваших дітей. Це її рук справа, Марін. Це вона робить, так само, як зробила з Браном.
— Цього не може бути, — видихнула Марін. — Вона не може так робити. Не з крихітками.
— Саме так вона і робить, Марін. — Шлях назад... Найнів безжалісно придушила цю думку. — Чи залишилися в Колі жінки, які не бояться? Хтось, хто погодиться вислухати?
— Таких, що не бояться, нема, — відказала Марін. — Але Корін Аєллін, можливо, тебе вислухає. А якщо вислухає, вона приведе з собою ще двох чи трьох. Найнів, якщо жінки в Колі погодяться тебе вислухати, ти станеш знову нашою Мудринею? Гадаю, лише ти можеш не відступити перед Маленою, хоч ми всі й знаємо, що вона за одна. Ти навіть не уявляєш, яка вона.
— Побачу. — Шлях назад... Ні! Це мій народ! — Бери плаща й ходімо до Корін.
Марін боялася виходити з корчми, а коли Найнів ледь не силою витягла її на вулицю, та почала скрадатися між будинками, хоронячись і вичікуючи біля кожного ґанку.
Вони були ще на півшляху до будинку Корін Аєллін, коли Найнів побачила високу та жилаву жінку, що великими кроками поспішала іншим краєм Галявини, прямуючи до корчми і збиваючи на ходу голівки бур’янів товстим вербовим прутом. Хоч вона й скидалася на лантух з кістками, відчувалося, що вона міцна, як дріт; над випнутим підборіддям жінки темнів рішуче стиснутий рот. Щоби встигнути за нею, Кенну Буйє довелося бігти підтюпцем.
— Малена. — Марін шарпнула Найнів за руку, затягаючи її в проміжок між двома будинками, і зашепотіла, наче боялася, що Малена може почути її з того боку Галявини:
— Я так і знала, що Кенн побіжить по неї.
Щось змусило Найнів озирнутися. У неї за спиною височіла срібна арка, сягаючи від будинку до будинку, повнячись білим сяйвом. Шлях назад з’явиться, але лише один раз. Будь стійкою!
Марін придушено зойкнула:
— Вона нас побачила. Допоможи нам Світло, вона йде сюди!
Висока жінка повернулася і пішла, перетинаючи Галявину, а Кенн залишився невпевнено тупцювати на місці. На обличчі Малени не було й натяку на невпевненість. Вона ступала повільно, але так, наче не залишала своїм жертвам жодного шансу на порятунок, і жорстока посмішка з кожним кроком усе чіткіше проступала на її губах. Марін учепилася в рукав Найнів:
— Нам треба бігти. Сховатися. Найнів, скоріше! Кенн, мабуть, уже сказав їй, хто ти така. Вона ж шаленіє навіть на саму згадку про тебе.
Срібна арка вабила до себе погляд Найнів. Шлях назад... Вона струснула головою, намагаючись пригадати. Це не навсправжки. Вона подивилася на Марін; неприкритий жах відобразився тій на обличчі. Мусиш бути стійкою, якщо хочеш упоратися.
— Будь ласка, Найнів. Вона побачила мене з тобою. Вона — мене — побачила! Будь ласка, Найнів!
Малена невблаганно наближалася. Мій народ. Арка сяяла. Шлях назад. Це не навсправжки.
Зі здушеним риданням Найнів вирвала руку з пальців Марін і кинулася назустріч срібному сяйву.
У себе за спиною вона чула розпачливі крики Марін:
— Заради Світла, Найнів, допоможи мені! ДОПОМОЖИ!
Сяйво огорнуло Найнів.
З широко розплющеними очима, ледь тримаючись на ногах, Найнів вискочила з-під арки, не помічаючи зали, не помічаючи Айз Седай. Останній крик Марін ще бринів їй у вухах. Вона навіть не здригнулася, коли на неї раптом хлюпнув струмінь холодної води.
— Ти очищена від порочної гордині. Ти очищена від порочних амбіцій. Ти явилася до нас очищена, серцем і душею.
Коли Червона Айз Седай відступила, до Найнів наблизилася Шеріам і взяла її за руку.
Найнів було шарпнулася і лише тоді зрозуміла, хто це. Вона вхопила Шеріам обома руками за комір сукні:
— Скажіть мені, що це було не навсправжки! Скажіть!
— Дуже погано? — Шеріам спокійно відірвала її руки від свого коміра, наче така реакція була для неї звичною. — Це завжди гірше, а третій раз — найгірший з усіх.
— Я покинула свою подругу... покинула свій народ...у Безодні Фатуму, аби повернутися. — Будь ласка, Світло, хай це буде не навсправжки. Насправді я не... Морейн повинна за все заплатити. Я змушу її заплатити!
— Завжди буває якась причина, аби не повернутися, щось таке, що тобі перешкоджає чи відволікає. Цей тер’анґріал створює пастки для тебе з твоєї власної свідомості, плете тенета тугими та міцними, твердішими за сталь та смертельнішими за отруту. Ось чому ми використовуємо його для випробування. Ти повинна хотіти стати Айз Седай понад усе на світі, хотіти так, щоби зустрітися віч-на-віч із чим завгодно, звільнитися від будь-чого, аби тільки досягнути своєї мети. Меншим Біла Вежа не задовольниться. Саме цього ми вимагаємо від тебе.
— Ви вимагаєте надто багато. — Найнів дивилася розширеними очима на третю арку, до якої повела її рудоволоса Айз Седай. Третя арка найгірша. — Я боюся, — прошепотіла вона. Що може бути гірше за те, що я щойно зробила?
— Це добре, — промовила Шеріам. — Ти прагнеш стати Айз Седай, направляти Єдину Силу. Ніхто не повинен підступати до цього без страху та благоговіння. Страх зробить тебе обачною; обачність збереже тобі життя. — Вона розвернула Найнів обличчям до арки, але відступила від неї не одразу. — Ніхто не змушує тебе заходити втретє, дитино.
Найнів провела язиком по пересохлих губах:
— Якщо я відмовлюся, ви виставите мене з Білої Вежі й ніколи не дозволите повернутися. — Шеріам кивнула. — А цього разу буде найгірше? — Шеріам знову кивнула. Найнів судомно втягнула повітря. — Я готова.