Голос Лана пробивався крізь її зосередженість; вона не дозволила собі його почути. Шлях назад ще мав десь існувати. Вдивлялася в те місце, де щойно була срібна арка, намагаючись знайти хоч якийсь слід, який та залишила по собі. Нічого.
— Найнів...
Вона спробувала намалювати арку в своїй уяві, пригадати кожну подробицю: як вигинається сріблястий метал, як наповнює його сяйво, схоже на сніжне полум’я. І арка наче замерехтіла в повітрі перед нею: ось вона з’явилася між нею та деревами, зникла... знову з’явилася.
— ...я кохаю тебе...
Вона припала до саїдар, вбираючи в себе потік Єдиної Сили, аж доки їй здалося, що вона ось-ось вибухне. Блиск, що сповнював її, осявав і все навколо, так що очам було боляче. Вона відчувала, як її наповнює вогонь та біль; кістки наче горіли; череп перетворився на ревуче горнило.
— ...усім серцем.
Вона побігла до срібного півкола, не дозволяючи собі обернутися. Була впевнена, що їй уже не почути в житті нічого гіркішого за розпачливий крик Марін аль’Вір, що волала по допомогу, коли Найнів її покинула, проте у порівнянні з голосом Лана, який кричав їй услід, він здавався тепер солодким, наче мед.
— Найнів, благаю, не покидай мене!
Біле сяйво поглинуло її.
Гола Найнів вилетіла з-під арки і впала на коліна, розкривши рота в німому риданні, і сльози струменіли їй по щоках. Шеріам опустилася на коліна поряд із нею. Найнів поглянула на рудоволосу Айз Седай.
— Ненавиджу! — спромоглася вичавити вона з себе, ковтаючи сльози. — Ненавиджу всіх Айз Седай!
Шеріам тихенько зітхнула, тоді допомогла Найнів звестися на ноги:
— Дитино, чи не кожна жінка, яка проходить через це, каже таке. Це не жарт, коли тебе змушують зустрітися з власними страхами. Що це таке? — різко запитала вона, повертаючи руки Найнів долонями догори.
Зненацька руки Найнів затремтіли від болю, якого вона раніше не відчувала. Довгі чорні шипи просто посередині прохромлювали їй обидві долоні. Шеріам обережно їх витягла; Найнів відчула легеньку прохолоду там, де Айз Седай торкнулася рук зціленням. На місці обох шипів залишилися лише невеличкі шрами з внутрішньої і тильної сторін.
Шеріам спохмурніла:
— Жодних шрамів не повинно було залишитися. І як ти примудрилася загнати тільки дві колючки, та ще й так точно? Якщо ти заплуталася в терновинні, то мала би бути вся вкрита подряпинами та шипами.
— Мала би, — з гіркотою погодилася Найнів. — Можливо, я подумала, що сплатила достатньо.
— Все має свою ціну, — погодилася Айз Седай. — А тепер ходімо. Першу ціну ти сплатила. Тепер отримай те, за що ти сплатила.
Вона легенько підштовхнула Найнів уперед.
Лише тепер Найнів усвідомила, що в залі є ще й інші Айз Седай. Тут була Амерлін у своєму смугастому палантині, а обіруч неї стояли з шалями на плечах сестри з кожної Аджі, і всі вони дивилися на Найнів. Пригадавши настанови Шеріам, Найнів ступила кілька невпевнених кроків і опустилася на коліна перед Амерлін. Останню чашу з водою над головою Найнів повільно перехилила саме Амерлін.
— Ти очищена від Найнів аль’Міри з Емондового Лугу. Ти очищена від усього, що пов’язувало тебе зі світом. Ти прийшла до нас, очищена серцем і духом. Тепер ти Найнів аль’Міра, посвячена з Білої Вежі. — Передавши чашу одній із сестер, Амерлін підвела Найнів з колін. — Тепер ти скріплена з нами печаттю.
Здавалося, що з очей Амерлін струменить темне сяйво. Найнів здригнулася, і не тому, що вона стояла гола та мокра.
Розділ 24
Нові друзі та старі вороги
Еґвейн йшла за посвяченою коридорами Білої Вежі. Стіни тут, такі ж білі, як і ззовні, рясніли гобеленами та картинами, плитки підлоги складалися в різнобарвні візерунки. На посвяченій була така сама біла сукня, як на Еґвейн, лише оторочена сімома вузькими кольоровими смугами на подолі та на манжетах. Еґвейн поглядала на цю сукню, наморщивши чоло. Відучора Найнів носила таку ж сукню посвяченої, але непомітно було, щоби вона її тішила, хоч і позначала її новий статус, так само як і золотий перстень у подобі змія, що кусає власний хвіст. Дівчині пощастило мигцем побачити Мудриню кілька разів, і щоразу очі у Найнів залишалися захмареними, наче вона побачила речі, котрі всім серцем бажала би ніколи не бачити.
— Сюди, — коротко промовила посвячена, вказавши на двері. Цю посвячену, невисоку сухорляву жінку, трохи старшу від Найнів, звали Педра. Говорила вона енергійно. — Маєш вільний час, бо сьогодні твій перший день; але коли гонг ударить на Високе Сонце, я чекатиму на тебе у посудомийні, і гляди мені: ні хвилиною пізніше!
Еґвейн присіла в реверансі, тоді висунула язика за спиною у посвяченої, що розвернулася йти. Хоча Шеріам тільки вчора ввечері записала Еґвейн до книги послушниць, та вона вже знала напевне, що Педра їй не подобається. Дівчина штовхнула двері й увійшла.
Кімната виявилася невеличкою і звичайною, з голими білими стінами, а ще там була молода жінка з червонувато-золотим волоссям, що хвилями спадало їй на плечі. Жінка сиділа на одному з двох ослонів, що були в кімнаті. Підлога теж була голою: для послушниць килими — розкіш. Еґвейн подумала, що незнайомка може бути її одноліткою, проте риси її обличчя дихали такою гідністю та самовладанням, що вона видавалася старшою. На ній теж був одяг послушниці простого крою та пошиття, але на ній він виглядав елегантним і вишуканим.
— Мене звати Елейн, — промовила та, схиливши голову набік і вдивляючись в Еґвейн. — А ти Еґвейн. З Емондового Лугу, що в Межиріччі. — Вона мовила це так, наче це мало якесь особливе значення, але не пояснила чому, а повела далі: — Тим, хто пробув тут певний час, завжди доручають кілька днів опікуватися новенькою, доки вона призвичаїться. Сідай, прошу.
Еґвейн сіла на другий ослін, обличчям до Елейн:
— Я гадала, що тепер, коли мене записали до послушниць, Айз Седай мене навчатимуть. Але поки що нічого такого не сталося; лише Педра розбудила мене за добрі дві години до світанку й наказала замітати коридори. Вона сказала, що після обіду я ще мушу допомагати мити посуд.
Елейн скривилася:
— Ненавиджу мити посуд. Раніше мені ніколи не доводилися... але годі, це пусте. Тебе навчатимуть. Відзавтра у тебе будуть уроки щодня, до речі, о цій годині, що зараз. Від світанку до Середини Ранку, тоді після обіду знову до Першої Третини. Якщо ти виявишся дуже здібною до навчання або, навпаки, не будеш встигати, тобі можуть призначити додаткові заняття, після вечері і до опівночі. Але зазвичай цей час використовують для хатньої роботи. — У блакитних очах Елейн з’явилася задумливість. — Ти з цим народилася, адже так? — Еґвейн кивнула. — Так, здається, я це відчула. Зі мною так само, я теж із цим народилася. Не переймайся, що ти цього не помітила. Ти навчишся розпізнавати хист в інших. Я маю перевагу: я зростала поруч із Айз Седай. — Еґвейн хотіла би розпитати про це нову знайому. Хто це зростає поруч із Айз Седай? Проте Елейн продовжувала говорити: — І не засмучуйся також, якщо у тебе не одразу почне щось виходити. З Єдиною Силою, я маю на увазі. Навіть найпростіші речі потребують певного часу. Терплячість — чеснота, якій треба вчитися. — Вона зморщила ніс. — Шеріам Седай повторює це раз у раз, бо хоче, аби всі ми це запам’ятали. Спробуй лише припустити бігом, коли вона сказала йти, і вона на змиг ока відведе тебе до свого кабінету.
— Я вже брала кілька уроків, — проказала Еґвейн, намагаючись цим не вихвалятися. Вона відкрилася саїдар — тепер це було значно легше робити, ніж раніше — і відчула, як усе її єство наповнюється теплом. Вона вирішила спробувати найскладніше, що поки що навчилася робити. Дівчина простягнула руку, і над нею виникла промениста кулька, кулька з чистого світла. Вогник колихався — вона й досі не навчилася робити його стабільним, — але він був, горів у неї над долонею.
Елейн теж неспішно витягла руку, і над її пальцями також з’явилася кулька світла. Її кулька теж миготіла.
Ще мить, і всю постать Елейн охопило легеньке сяйво. Еґвейн охнула, вогняний м’ячик над її долонею згас.