— Що ж, принаймні у тебе вистачило глузду тримати це в таємниці. Якби це було не так, про це вже би знав увесь Висілок, а пів Кайрена чекало би слушної нагоди його у тебе відібрати. Та й пів світу також.
— Так, ми тримаємо це в таємниці, Томе. І я мушу доправити Ріг назад до Фал Дари таким чином, аби Друзі Морока чи ще якісь вороги не відібрали його у мене. Ось тобі й готова історія, чи не так? Мені би став у пригоді друг, який побував у світах. Ти бував усюди, ти знаєш про речі, які я навіть уявити не можу. Лоял і Гюрін знають більше за мене, але ми, усі троє, ходимо по вістрі ножа.
— Гюрін? Ні, не кажи мені, як Ріг до вас потрапив. Я не хочу знати. — Менестрель відкинув стілець, підійшов до вікна і втупився в нього. — Ріг Валіра... Це значить, що наближається Остання битва. А хто це помітив? Ви бачите, як сміються люди он там, на вулицях? Якщо баржі з хлібом припинять приходити, за тиждень вони вже не сміятимуться. Ґалдріану здасться, що вони всі раптом перетворилися на аїльців. Всі аристократи грають у Гру Домів, інтригуючи, аби наблизитися до короля, інтригуючи, аби здобути більшу могутність, ніж король, інтригуючи, аби скинути Ґалдріана й самим стати наступним королем. Чи королевою. Вони подумають, що Тармон Ґай’дон — це тільки черговий хід у Великій Грі. — Він повернувся до вікна спиною. — Я гадаю, ви не збираєтесь просто поскакати до Шайнару і віддати Ріг... кому? Королю? Чому саме Шайнар? Адже в усіх легендах Ріг пов’язаний з Ілліаном?
Ранд кинув погляд на Лояла. Вуха оґіра сумно обвиснули.
— Шайнар тому, що я знаю, кому його віддати в Шайнарі. А ще за нами женуться траллоки і Друзі Морока.
— Чомусь це мене не дивує. Ні. Може, я й старий дурень, але я волію бути старим дурнем на свій власний розсуд. Залиш славу собі, хлопче.
— Томе...
— Ні!
І знову запала тиша, порушувана тільки порипуванням ліжка під вагою Лояла. Нарешті Ранд заговорив:
— Лояле, чи не міг би ти залишити нас із Томом наодинці ненадовго? Будь ласка.
Лоял, схоже, здивувався — китиці у нього на вухах стали сторчма, — але він кивнув і підвівся:
— Ця гра в кості у залі внизу здалася мені цікавою. Може, вони дозволять і мені зіграти разочок.
Коли за оґіром зачинилися двері, Том підозріло поглянув на Ранда.
Ранд вагався, з чого почати. Йому треба було дізнатися багато про що, і він був упевнений, що Том має відповіді — колись він переконався, що менестрель знає прірву різних речей, — але він не знав, як запитати.
— Томе, — почав він зрештою, — чи є такі книжки, в яких записано «Караетонський цикл»?
Це було легше вимовити, ніж «Пророцтва про Дракона».
— Є, у великих бібліотеках, — задумливо відповів Том. — Перекладені різними мовами, і навіть написані старою мовою. — Ранд хотів був запитати, як йому роздобути таку книжку, але менестрель продовжував говорити: — Стара мова таїть у собі музику, але в наші дні навіть шляхетні вельможі не мають терпіння слухати оповідки старою мовою. Вважається, що шляхетні особи мають знати стару мову, але багато з них вивчають її лише настільки, аби справляти враження на тих, хто старої мови не знає. Переклади не дають того звучання, хіба що виконувати їх високою декламацією, а вона ж іноді теж змінює зміст не менше за більшість перекладів. В Циклі є один вірш — він не дуже зручний для скандування, бо перекладений слово в слово, але зміст у ньому збережений повністю. Звучить він так:
Він простягнув руку й торкнувся чапель, вишитих на стоячому комірі Ранда.
Якусь мить Ранд міг лише дивитися на нього, не в змозі вимовити ані слова, а коли заговорив, голос у нього тремтів:
— З тими, що на мечі, буде п’ять. На руків’ї, на піхвах, і на лезі. — Руку, що лежала на столі, він повернув долонею донизу, ховаючи клеймо на долоні. Це вперше, відколи мазь Селін зробила свою справу, він відчув його на собі. Не болем, а знанням, що воно — є.
— П’ять, то й п’ять. — Том хрипко розсміявся. — А ось іще один вірш пригадав:
Ранд помотав головою, не бажаючи це прийняти, проте Том, здавалося, цього не помітив і вів далі:
— Не розумію, як може бути світанок двічі на день, але там багато чого не тримається купи. Твердиня Тіра ніколи не впаде, доки Калландором не заволодіє Відроджений Дракон, але ж Недоторканний лежить у Серці Твердині, то яким чином Дракон може заволодіти ним, доки Твердиня не впала, га? Добре, хай це так і буде, якщо таке можливо. Я підозрюю, що Айз Седай хотіли би підігнати події під пророцтва якомога точніше. Але загинути десь у Звироднілих землях через їхні забаганки, як на мене, завелика ціна.
Ранду вартувало зусиль говорити, не виказуючи свого хвилювання, але йому це вдалося.
— Айз Седай не використовують мене в своїх цілях. Я ж казав тобі, Морейн наразі в Шайнарі. Вона сказала, що я можу йти, куди мені заманеться, і я пішов.
— Із тобою зараз нема Айз Седай? Жодної?
— Нема.
Том розгладив кісточками пальців довгі білі вуса. Він водночас здавався задоволеним і спантеличеним.
— Тоді чому ти питаєш про пророцтва? Навіщо вислав з кімнати оґіра?
— Я... не хотів його засмучувати. Він і так переймається через Ріг. А я про нього і хотів запитати. Чи згадується Ріг у... у пророцтвах? — Він усе ще не міг змусити себе говорити відкрито. — Усі ці Лжедракони... а тепер ще Ріг знайшовся. Усі вважають, що Ріг Валіра призначений викликати мертвих героїв битися з Мороком під час Останньої битви, а... а Відроджений Дракон... має битися під час Останньої битви з Мороком. Отож, що тут дивного у моїх розпитах?
— Мабуть, що так. Мало хто знає, що Відроджений Дракон битиметься в Останній битві, а якщо і знає, то вважає, що він битиметься поряд із Мороком. Мало хто читає пророцтва, аби з’ясувати все це. А як ти висловився про Ріг? «Призначений»?
— Я дізнався про деякі речі, відколи ми розлучилися, Томе. Мертві герої прийдуть на поклик будь-кого, хто засурмить у Ріг. Навіть якщо це буде Друг Морока.
Кущисті брови Тома поповзли вгору, аж туди, де починалося біле волосся:
— А ось цього я не знав. Так, ти дізнався про деякі речі.
— Це не значить, що я дозволю Білій Вежі використовувати мене як Лжедракона. Не хочу мати нічого спільного з Айз Седай, і Лжедраконами, і Силою, і... — Ранд замовк. ...Не хочеш збожеволіти, а сам майже усе вибазікав. Телепень!
— Певний час, хлопче, я вважав, що це саме тобою цікавиться Морейн, і я навіть гадав, що знаю чому. Знаєш, жоден чоловік не вирішує, чи направляти йому Силу. Одного дня це просто трапляється з ним, наче хвороба. Ти не можеш винити чоловіка, що він захворів, навіть якщо його хвороба й тобі загрожує смертю.
— Твій племінник міг направляти, адже так? Ти сказав мені, що саме тому ти нам допомагаєш. Тому що у твого племінника були проблеми з Білою Вежею і нікого не знайшлося йому допомогти. Чоловік може мати тільки одну проблему з Білою Вежею.
Том уперто дивився у стільницю та жував губами.
— Гадаю, нема сенсу це заперечувати. Ти розумієш, ніхто не буде розпатякувати, що він має родака чоловічої статі, здатного направляти. Ех! Червона Аджа не дала Оувіну жодного шансу. Вони його вгамували, і він помер. Просто втратив бажання жити.