Еґеанен зупинилася, ледве переступивши поріг. Домон спробував було поцікавитися, куди це вони прийшли і навіщо, але вона змусила його замовкнути, люто на нього зиркнувши і рикнувши щось незрозуміле. Вона не рухалася, але, здавалося, витяглася в струну і ледь не навшпиньки зіп’ялася. Те, що вона винесла зі «Спрея», жінка тримала так, наче це була неабияка коштовність. Домон намагався відгадати, що ж воно таке.
Раптом пролунав тихий удар гонга, і шончанка впала на коліна, обережно поклавши загорнуту в шовк річ біля себе. Вона блиснула очима на Домона, і він теж поспішив заколінкувати. Лорди взагалі поводяться дивно, але він підозрював, що шончанські лорди можуть мати такі химерії, яких він ще й не бачив.
У дверях в найдальшому кінці кімнати з’явилося двоє чоловіків. В одного голова була виголена з лівого боку, а залишки ясно-золотавого волосся заплетені в косу, яка, закладена за вухо, спадала аж до плеча. Густо-жовта мантія майже сягала підлоги, але при кожному кроці з-під неї визирали носаки жовтих м’яких черевиків. У другого мантія була блакитна, парчева, заткана блискучими птахами, і така довга, що шлейф, майже в спан завдовжки, волочився за ним по підлозі. Його голова була чисто голена, а нігті були у дюйм завдовжки, не менше, і крім того, на підмізинному й мізинному пальцях ще й пофарбовані синім лаком. Домон роззявив рота з подиву.
— Ви знаходитесь у присутності високого лорда Турака, — речитативом виголосив жовтоволосий, — очільника тих, котрі приходили раніше, та спомагача повернення.
Еґеанен розпростерлася ниць, витягнувши руки вздовж тіла. Домон негайно взяв із неї приклад. Навіть високі лорди Тіра такого не вимагають, думав він. Краєчком ока він побачив, як Еґеанен цілує підлогу. Скривившись, він вирішив, що все має свою межу. До того ж вони однаково не можуть бачити, зробив я це, а чи ні.
Еґеанен несподівано підвелася. Він теж почав зводитися на ноги і вже встиг стати на одне коліно, коли рик у її горлі та шокований вираз обличчя чоловіка з косичкою змусив його знову розтягнутися долілиць, тицьнутись носом у підлогу й нечутно пробурмотіти: Я б не став таке виробляти для короля Ілліану та Ради дев’ятьох разом узятих.
— Тебе звати Еґеанен? — Це мав бути голос чоловіка у блакитній мантії. Він також ковтав склади і говорив ритмічно, наче співав.
— Так мене назвали в мій день меча, високий лорде, — смиренно прошелестіла вона.
— Це чудовий екземпляр, Еґеанен. Рідкісний. Ти чекаєш на винагороду?
— Те, що високий лорд задоволений, — достатня винагорода. Я живу, аби служити, високий лорде.
— Я назву твоє ім’я імператриці, Еґеанен. Після повернення до високородних будуть додані нові імена. Покажи себе гідною — і, можливо, ти звеличиш своє ім’я.
— Це велика честь для мене, високий лорде.
— Так. Ти можеш іти.
Домон не бачив нічого, крім чобіт Еґеанен, коли та задкувала до дверей, час від часу зупиняючись, аби вклонитися. Двері зачинилися за нею. Запала тривала тиша. Домон дивився, як крапельки поту з його чола падають на підлогу. Нарешті Турак заговорив:
— Можеш підвестися, торговцю.
Домон став на ноги і побачив, що саме тримає Турак у пальцях з довжелезними нігтями. Квендіяр, диск у вигляді старовинної печатки Айз Седай.
Пригадавши, як відреагувала Еґеанен, коли він згадав Айз Седай, Домон злякався по-справжньому. В темних очах високого лорда непомітно було ворожості, лише легка цікавість, але Домон не йняв віри лордам.
— Ти знаєш, що це таке, торговцю?
— Ні, високий лорде.
Відповідь Домона була твердіша за скелю; жодний торговець не протримається довго у своєму ремеслі, якщо не вмітиме брехати з чесним обличчям та впевненим тоном.
— Утім, ти тримав цю річ у схованці.
— Це тому, що я колекціоную старожитності, високий лорде, пам’ятки давно минулих часів. А завжди знайдуться такі, що охоче їх поцуплять, якщо вони будуть погано лежати.
Турак якусь мить розглядав чорно-білий диск:
— Це квендіяр, торговцю, — чув таку назву? — і він старіший, ніж ти, можливо, гадаєш. Ходи за мною.
Домон сторожко пішов за лордом, відчуваючи, як до нього потроху повертається впевненість. Якби лорд будь-якої з відомих йому країн бажав викликати конвой, він би вже це зробив. Але з того, що він уже встиг підгледіти й зрозуміти в шончанцях, у нього склалося враження, що вони все роблять не так, як інші. Він подбав про те, щоб обличчя його залишалося непроникним.
Його завели до іншої кімнати. Він подумав, що, мабуть, ці меблі привіз із собою Турак. Здавалося, кожна річ складалася з самих вигинів, прямих ліній узагалі не було, а дерево було відполіроване таким чином, що текстура його здавалася дуже незвичною. На шовковому килимі, затканому птахами та квітами, стояв один стілець, а ще велика заокруглена шафа. Складані ширми утворювали нові стіни.
Чоловік із косою розчинив дверцята в шафі, і погляду Домона відкрилися полиці, заставлені неймовірним набором фігурок, чаш, келихів, ваз — пів сотні дивовиж, серед яких не було двох однакових за розміром чи формою. Домонові дух перехопило, коли Турак акуратно поклав диск поряд із його двійником.
— Квендіяри, — мовив Турак. — Ось що я колекціоную, торговцю. І кращу колекцію має лише імператриця.
У Домона аж очі на лоба полізли. Якщо кожна річ на цих полицях — справжній квендіяр, цього вистачило б, аби придбати королівство чи принаймні великий Дім. А щоби придбати таке багатство, будь-якому королю довелося би жебракувати, якби тільки він знав, де можна знайти такі речі... Він змусив себе зобразити посмішку.
— Високий лорде, уклінно прошу прийняти цю річ у подарунок. — Йому шкода було з нею розлучатися, але це краще, ніж прогнівити цього шончанця. Може, тепер Друзі Морока стануть полювати на нього. — Я насправді лише простий торговець. Усе, чого я хочу, — це торгувати. Дозвольте мені відплисти, і я обіцяю...
Вираз обличчя Турака залишився незмінним, але чоловік із косою перепинив Домона, засичавши:
— Неголений собако! Ти насмілюєшся пропонувати високому лорду в дарунок те, що йому вже подарувала капітан Еґеанен. Ти торгуєшся, наче високий лорд якийсь... якийсь купець!
Турак зупинив його ледь помітним порухом пальця.
— Я не можу дозволити тобі полишити мене, торговцю, — мовив високий лорд. — У цій зануреній в тінь країні порушників клятви я не знайшов нікого, хто міг би підтримати бесіду з людиною тонкою та охочою до розмислів. Але ти — колекціонер. Можливо, бесіда з тобою виявиться цікавою. — Він опустився на стілець, зручно вмостившись у його вигинах, і задивився на Домона.
Домон постарався відбити на виду чарівну усмішку:
— Високий лорде, я насправді простий торговець, проста людина. Хіба ж я вмію розмовляти з великими лордами?
Чоловік із косою люто зиркнув на Домона, але Турак наче й не чув його слів. З-поза однієї з ширм прудко випурхнула юна жінка, опустилася на коліна поряд із високим лордом, підносячи йому лаковану тацю з однісінькою філіжанкою — тоненькою, витонченою, без ручки, де парувала якась чорна рідина. Її смагляве обличчя з широкими вилицями змусило Домона згадати Морський народ. Турак пальцями з довгими нігтями обережно взяв філіжанку, навіть не поглянувши на жінку, і вдихнув аромат рідини. Домон позирнув на дівчину і відвів погляд, судомно ковтнувши повітря: її одіж із білого шовку, гаптована квітами, була така прозора, що він міг бачити крізь неї, а під нею нічого не приховувало її стрункого чарівного тіла.
— Аромат каф, — проказав Турак, — такий же чудовий, як і його смак. Так ось, торговцю. Наскільки я знаю, квендіяр тут є навіть ще більш рідкісною річчю, ніж у Шончані. Отож, розкажи мені, яким чином простий торговець зумів заволодіти такою дивовижею. — Він відсьорбнув каф і замовк в очікуванні.