— Колесо Часу вплітає нас усіх у Візерунок так, як воно бажає, — мовила Верін, дивлячись на пергаменти, — але інколи воно надає нам те, що нам потрібно, раніше, ніж ми втямимо, що потребуємо саме цього.
Вона спокійно зіжмакала запрошення від Короля і вкинула його у камін, де воно так і залишилося біліти на холодних полінах. Печатку на іншому запрошенні вона зламала великим пальцем, розгорнула пергамент і взялася читати:
— Так. Так, це нам знадобиться. Саме те, що треба.
— Як я можу туди піти? — звернувся до неї Ранд. — Усі зрозуміють, що я не лорд. Я пастух і фермер. — Інґтар дивився скептично. — Це так, Інґтаре, я тобі вже про це казав.
Інґтар знизав плечима; видно було, що Ранд його не переконав. Гюрін дивився на Ранда з неприхованою недовірою.
Згоріти мені, думав Перрин, якби я його не знав, я б теж йому не повірив. Мет, схиливши голову, спостерігав за Рандом і супився, так наче побачив щось уперше. Тепер він також це бачить.
— Ти зможеш це зробити, Ранде, — сказав Перрин. — Зможеш.
— Все вийде, — сказала Верін, — якщо ти не почнеш розповідати всім направо і наліво, що ти не лорд. Люди бачать те, що вони хочуть побачити. А ти дивися їм в очі та говори впевнено. Так, як ти говориш до мене, — сухо додала вона, і щоки Ранда почервоніли, але очей він не опустив. — Не має значення, що саме ти казатимеш. Якщо ти скажеш щось не до ладу, вони спишуть це на те, що ти чужоземець. Спробуй також пригадати, як ти тримався перед Амерлін. Якщо ти поводитимешся з таким же нахабством та безцеремонністю, вони повірять, що ти — лорд, навіть якщо ти будеш у лахмітті.
Мет тихо фиркнув.
Ранд розвів руками:
— Гаразд, я піду туди. Та все одно я гадаю, що вони розкусять мене за п’ять хвилин, варто мені розкрити рота. Коли йти?
— Бартанес запропонував тобі п’ять різних дат, на вибір, і одна з них — завтра ввечері.
— Завтра! — вибухнув Інґтар. — Завтра ввечері Ріг може бути вже за п’ятдесят миль звідси, або ж...
Верін не дала йому договорити:
— Уно та ваші вояки можуть спостерігати за палацом. Якщо вони спробують вивезти Ріг, ми поїдемо за ними; можливо, десь у безлюдному місці нам легше буде повернути собі Ріг, ніж у маєтку Бартанеса.
— Мабуть, ви маєте рацію, — неохоче погодився Інґтар. — Просто мені не подобається чекати, а надто тепер, коли Ріг майже у мене в руках. Я мушу його здобути. Мушу! Мушу!
Гюрін дивився на нього ошелешено:
— Але, лорде Інґтаре, ви не можете так казати. Що має статися, те станеться, і чому суджено бути, те й... — Лиховісний погляд Інґтара змусив його замовкнути, а втім, він тихенько пробурмотів собі під ніс: — Не годиться казати так: «мушу»...
Інґтар повернувся до Верін, заговоривши офіційним тоном:
— Верін Седай, кайренці неухильно дотримуються протоколу. Якщо Ранд не надішле відповіді, Бартанес вважатиме це за велику образу і може нас узагалі не впустити, навіть якщо ми покажемо цей пергамент. А якщо ж відповість... схоже, Фейн знайомий із Бартанесом. У цьому разі ми попередимо їх, і вони влаштують нам пастку.
— Ми їх здивуємо. — Обличчям Верін пробігла посмішка, яка не вістила нічого доброго. — Утім, я гадаю, Бартанес забажає побачити Ранда в будь-якому разі. Друг Морока чи ні, а від інтриг у боротьбі за трон він навряд чи відмовився. Ранд, він пише, що тебе зацікавив один із проектів короля, але не каже, який саме. Що він має на увазі?
— Гадки не маю, — відповів Ранд, подумавши. — Відколи я тут, я взагалі нічого не робив. Зачекайте! Може, це він про ту статую? Ми проїжджали селом, де викопують із землі величезну статую. Кажуть, її зроблено ще в Епоху Легенд. Король має намір перевезти її до Кайрена, хоч я не розумію, як можна пересунути таку велетенську статую. Але я лише поцікавився, що воно таке, ось і все.
— Ми їхали повз сьогодні вдень, але не зупинялися і нічого не питали. — Верін задумливо опустила запрошення на коліна. — Може, з боку Ґалдріана не дуже розумно її розкопувати. Не те щоб це було по-справжньому небезпечно, але нерозсудливо вчиняють ті, хто чіпають речі з Епохи Легенд, тим паче, якщо взагалі не тямлять, з чим мають справу.
— А що це таке? — запитав Ранд.
— Са’анґріал. — Вона сказала це так, наче про щось не надто важливе, але у Перрина раптом з’явилося відчуття, наче ці двоє почали між собою якусь окремішню розмову, нечутну для інших. — Один із пари двох найбільших зроблених будь-коли, наскільки нам відомо. До того ж, це незвична пара. Один із них, який і досі знаходиться в землі на острові Тремалкінґ, може використовувати тільки жінка. Цей може використовувати тільки чоловік. Їх виготовили під час Війни Сили як зброю, але якщо і можна бути за щось вдячним тому, як закінчилася ця Епоха, а саме — Світотрощею, то це за те, що кінець настав раніше, ніж цю зброю встигли застосувати. Разом вони достатньо могутні, аби знову зруйнувати світ, і, можливо, ця Світотроща була би ще нищівнішою, ніж перша.
Перрин відчув, що стискає кулаки. Він уникав дивитися прямо на Ранда, але навіть краєм ока бачив, як побіліли у того губи. Він подумав, що Ранд злякався, і не міг його за це винуватити.
Інґтар, схоже, був вражений аж до глибини душі:
— Треба закопати цю штуку знову, і то якомога глибше, закидати землею та камінням. Це ж тільки подумати, що могло би статися, якби її знайшов Лоґейн? Чи будь-який нещасний чоловік, здатний направляти, не кажучи вже про тих, хто називає себе Відродженим Драконом? Верін Седай, ви повинні попередити Ґалдріана, що він затіяв небезпечну справу!
— Що? Ні, як на мене, в цьому нема потреби. Щоби викликати потік Єдиної Сили, достатній для того, аби розтрощити світ, ці два са’анґріали повинні бути задіяні одночасно. Так робилося в Епоху Легенд: чоловік і жінка діяли спільно, і тоді вони ставали вдесятеро сильнішими, ніж коли діяли поодинці. А яка Айз Седай сьогодні візьме собі в помічники чоловіка, здатного направляти? Кожна зі статуй сама по собі теж є достатньо могутньою, та я знаю лише кількох жінок, які могли би впоратися з потоком Сили, що може йти крізь статую на острові Тремалкінґ. Це Амерлін, звісно. Морейн. І Елайда. Може, ще одна чи дві. Ще три жінки, які не завершили навчання. Щодо Лоґейна, вся його сила пішла би тільки на те, аби він не згорів на попіл, і більше ні на що. Ні, Інґтаре, на мою думку, вам не варто тривожитися. Принаймні доки не проявиться справжній Відроджений Дракон, а тоді нам усім буде чим перейматися і без цих статуй. Тепер нас повинно хвилювати те, що ми робитимемо, коли потрапимо у маєток Бартанеса.
Ці слова призначалися Ранду. Перрин знав це, а зважаючи на сум’яття в очах Мета, той теж це зрозумів. Навіть Лоял нервово засовався у своєму кріслі. О, заради Світла, Ранде, думав Перрин, заради Світла, не дай їй себе використати.
Ранд так стиснув край стільниці, що кісточки на пальцях геть побіліли, але голос його залишився твердим. Він ані на мить не відвів своїх очей від очей Айз Седай:
— Перш за все нам треба забрати назад Ріг і кинджал. А тоді з цим буде покінчено, Верін. Буде покінчено.
Дивлячись на посмішку Верін, ледь помітну і загадкову, Перрин відчув, як його обдало холодом. Ранд навіть не розуміє, чого і скільки він ще не знає. Та навіть половини з того, що йому треба знати.
Розділ 32
Небезпечні слова
Маєток лорда Бартанеса нагадував зачаєну серед ночі велетенську жабу, займаючи з усіма його стінами та прибудовами стільки території, скільки могла би зайняти добра фортеця. Хоча на фортецю він не надто був схожий, зважаючи на освітлені високі вікна, музику і сміх. І попри те Ранд помітив вартових, що рухались на башті вздовж зубчастих парапетів, і жодне вікно не було розташовано близько до землі. Він зіскочив з Гнідана, розправив камзола, поправив меч на поясі. Інші спішилися і згуртувалися навколо нього — біля підніжжя широких білокам’яних сходів, що вели до величезних, з багатою різьбою дверей палацу.