Фейн прикусив язика, аби не бовкнути, як просто це вирішується за допомогою Рога. Щось у голосі великого лорда змусило його запідозрити, — хай як важко було Фейну в це повірити, — що Турак насправді бажає імператриці вічного життя. Я маю бути терплячим. Хробак, що підгризає корінь.
— Слухачі імператриці можуть бути всюди, — продовжував Турак. — Хто завгодно може виявитися Слухачем. Гуан народився і зріс у Домі Аладон, як і одинадцять поколінь його пращурів, але навіть він може бути Слухачем. — Чоловік із косою смикнувся, наче хотів зробити заперечний жест, але вчасно отямився і знову завмер. — Навіть високий лорд чи висока леді може виявити, що їхні таємниці відомі Слухачам, і може прокинутися уже в руках Шукачів Правди. Правду завжди важко відшукати, але Шукачі не зупиняються ні перед чим, і шукатимуть вони так довго, як вважатимуть за потрібне. Вони докладуть величезних зусиль, аби не дати померти високому лорду чи високій леді, що знаходяться під їхньою опікою, бо людська рука не сміє вбити того, в чиїх жилах тече кров Артура Яструбине Крило. Якщо імператриця змушена віддати наказ про таку смерть, бідолашного саджають живим у шовковий мішок, вивішують із вікна Вежі круків і залишають так, доки він не зотліє. Про такого, як ти, так дбати не стануть. При Дворі Дев’яти Місяців, в Шондарі, такого, як ти, можуть передати Шукачам через твій кривий погляд, через твоє необачне слово чи просто через чиюсь забаганку. Ти ще не втратив ентузіазму?
Фейн удав, що у нього жижки затрусилися:
— Я хочу тільки служити та радити, високий лорде. Мені відомо багато такого, що може виявитися корисним. — Цей двір в Шондарі, схоже, саме те місце, де його плани та його таланти знайдуть благодатний ґрунт.
— Доки я не відпливу назад до Шончану, ти розважатимеш мене своїми казками про свою родину та її традиції. Це справжня втіха — знайти вже другу людину в цій забутій Світлом землі, здатну мене розважити. Хоч ви обидва і справляєте брехні, як я підозрюю. Можеш мене залишити.
Більше не було сказано ані слова, але дівчина з майже білим волоссям та в майже прозорій сукні миттю з’явилася в кімнаті, опустилася на коліна перед високим лордом, схиливши голову, тримаючи перед ним налакованій таці одну-однісіньку філіжанку, що легенько парувала.
— Високий лорде, — проказав Фейн. Чоловік із косою, Гуан, схопив його за плече, але він вирвав руку. Гуан погрозливо стиснув рота, але Фейн уже вклонявся низько, аж до землі. Я вб’ю його повільно. Вирішено. — Високий лорде, мене переслідують. Вони хочуть відібрати Ріг Валіра. Друзі Морока і ще гірші, високий лорде, і я випередив їх лише на день чи два, не більше.
Турак відсьорбнув чорну рідину з тоненької філіжанки, тримаючи її в пальцях з довжелезними нігтями:
— В Шончані майже не лишилося Друзів Морока. Ті, хто вижили після рук Шукачів Правди, зустрілися з сокирою ката. Зустріч з Другом Морока могла би мене потішити.
— Високий лорде, вони небезпечні. Їх супроводжують траллоки. А головний у них називає себе Рандом аль’Тором. Він ще молодий хлопець, але загрузнув у Тіні так, що й уявити важко, та ще й має облудний, брехливий язик. У багатьох місцях, де він з’являвся, він проголошував себе то тим, то цим, але де б він не був, там одразу з’являються траллоки, високий лорде. Завжди приходять траллоки... і вбивають.
— Траллоки... — задумливо промовив Турак. — У Шончані немає траллоків. Але Військо Ночі має інших помічників. Інших істот. Мені завжди було цікаво, чи може ґролм упоратися з траллоком. Я накажу спостерігати за цими твоїми траллоками та Друзями Морока, якщо тільки вони не виявляться ще однією вигадкою. Ця країна вбиває мене нудьгою.
Він зітхнув і вдихнув пару, що струменіла над філіжанкою.
Фейн дозволив Гуану, люто кривлячи обличчя, витягти себе з кімнати. Він навіть не слухав, як той з гарчанням виголошував, що станеться з Фейном, якщо він ще хоч раз не залишить негайно приміщення лорда Турака, щойно отримає дозвіл на це. Він майже не помітив, як його виштовхали на вулицю, кинувши йому монету і наказавши повернутися завтра вранці. Тепер Ранд аль’Тор — його. Нарешті я побачу його мертвим. А тоді світ заплатить за те, що зробив зі мною.
Хихикаючи подумки, він повів коней вулицями міста, щоби підшукати собі годяще пристановисько.
Розділ 35
Стеддінґ Тсофу
Обладунки шайнарців усе ще тряслися на спинах тягловиків, хоча між містом Кайреном і загоном пролягло пів дня шляху, а прирічкові пагорби поступилися місцем рівнинам та лісам.
Там, де їхав тепер Ранд зі своїми супутниками, не було доріг, лише нещільне павутиння колій, прокладених фургонами, у якому де-не-де зав’язли ферми та села. Верін вимагала поспішати, а Інґтар, нарікаючи безперестанку, що вони дозволили водити себе за носа, що Фейн ніколи не сказав би їм, куди вирушив насправді, а водночас лаючись і через те, що загін наразі віддаляється від мису Томан, так наче вірив частиною розуму, що їм туди треба, але не хотів визнавати, що скакати їм туди довгі місяці, якщо не скористатися тим шляхом, який вони обрали, так-от, Інґтар їй підкорявся. Над загоном тріпотів на вітрах прапор із сірою совою.
Ранд скакав уперед із похмурою рішучістю, уникаючи розмов із Верін. Він мав дещо зробити — виконати обов’язок, як назвав би це Інґтар, а тоді він зможе звільнитися від Айз Седай раз і назавжди. Перрин, схоже, був приблизно в такому ж настрої і всю дорогу дивився просто перед собою в нікуди. Коли поночіло і вони врешті-решт зупинилися на узліссі на ночівлю, Перрин став розпитувати Лояла про стеддінґ. Траллоки ніколи не заходять у стеддінґ, це ясно; а як щодо вовків? Лоял лаконічно відповів, що лише створіння Тіні уникають заходити до стеддінґу. А ще, звісно, Айз Седай; адже, перебуваючи в стеддінґу, вони не можуть дотягтися до Істинного Джерела та направляти Єдину Силу. Оґіру, схоже, сильніше за інших не хотілося їхати до стеддінґу Тсофі. Нетерпляче чекав на стеддінґ, мабуть, лише Мет, чекав відчайдушно. Наразі його шкіра виглядала так, наче рік не бачила сонця, а щоки йому почали западати, хоч він і стверджував, що готовий бігти навипередки з ким завгодно. Перш ніж він загорнувся в ковдри, Верін поклала на нього руки для зцілення, і ще раз вранці, коли вони сідали на коней, та виглядати краще від цього він не став. Навіть чоло Гюріна бралося зморшками, коли він дивився на Мета.
На другий день подорожі, коли сонце стояло вже високо, Верін раптом випросталася в сідлі й озирнулася навкруги. Інґтар, який їхав поряд із нею, теж стрепенувся.
Ранд не помітив нічого незвичного в тому лісі, яким вони їхали тепер. Підлісок був не надто густий, і вершникам вдавалося легко прокладати собі шлях під пологом з дубів та горіхів-гікорі, чорних евкаліптів та беріз, подекуди прохромленим височезними соснами чи груболистами або ж посмугованим білокорими стовбурами мелалеуки. Юнак лишень відчув зненацька, як його накрило прохолодою, наче він пірнув узимку в озерце десь у Заплавному лісі. Холодок пробіг поза спиною і зник, залишивши по собі відчуття свіжості. А ще — неясне, невловне відчуття втрати, хоча він і гадки не мав, що саме утратив.