Алар провела їх повз високий дуб, і там, на невеличкій галявинці, вони побачили велику брилу — Шляхову браму, щільно вкриту орнаментом з переплетених виноградних лоз та листя сотні різних рослин. Навколо галявини оґіри звели невисоку кам’яну огорожу, хоча здавалося, що та виросла тут просто із землі, скидаючись на кільце з коріння. Кинувши погляд на цю огорожу, Ранд відчув занепокоєння, а придивившись, зрозумів чому: кам’яна огорожа нагадувала про зарості колючої ожини, шипшини, жалкої листвянки та дуба-свербіжника. У заростях з таких рослин не хотілось би заплутатись.
Найстарша зупинилася перед огорожею, там, де та перекривала стежку:
— Ця стіна — попередження тим, хто сюди завітає. Хоч мало хто з нас сюди приходить. Особисто я не стану її переступати. Але ви можете це зробити.
Джуїн зупинився віддалік. Він нервово тер руки і намагався не дивитися на Браму.
— Дякую, — відказала Верін. — Потреба дуже велика, інакше я би не стала просити про це.
Ранд напружився, коли Айз Седай переступила через бар’єр та наблизилася до Брами. Лоял з шумом втягнув повітря і пробубонів щось собі під ніс. Уно та його солдати засовалися в сідлах і взялися за руків’я мечів. Всередині Шляхів немає нічого, проти чого згодився би меч, але дотик до зброї допомагав їм переконати себе, що вони готові до всього. Лише Інґтар та Айз Седай видавалися спокійними; навіть Алар м’яла спідницю обома руками.
Верін висмикнула з орнаменту трилисник Авендесора, і Ранд весь подався уперед. Він відчував необхідність звернутися до порожнечі, бути там, звідки він за потреби зможе дотягтися до саїдін.
Листям та лозинням, вирізьбленим на Брамі, пробіг нечутний вітерець, листочки затріпотіли, коли по центру брили з’явилася шпарина і дві стулки почали повільно повертатися, звільняючи прохід.
Ранд дивився на шпарину. За нею не було тьмяного, сріблястого мерехтіння — сама чорнота, чорніша за смолу.
— Зачиніть! — заволав він. — Чорний Вітер! Зачиніть скоріше!
Верін вистачило одного нажаханого погляду; вона чітким рухом вклала трилисник на його місце серед розмаїття іншого листя; лист залишився на Брамі, коли вона відняла руку й позадкувала до кам’яної огорожі. Щойно лист Авендесора став на своє місце, стулки почали зачинятися. Шпарина зникла, листя та лози переплелися, наче їх і не було, ховаючи чорноту Мачин Шин, і Шляхова брама знову перетворилася на кам’яну брилу, поверхня якої була вкрита таким майстерним різьбленням, що листя й лози здавалися живими.
Алар видихнула тремтячими губами:
— Мачин Шин. Так близько.
— Він не намагався вирватися на волю, — промовив Ранд.
Джуїн здушено застогнав.
— Я вже тобі казала, — відповіла Верін, — що Чорний Вітер є творінням Шляхів. Він не може їх покинути. — Голос її лунав спокійно, проте вона, не помічаючи цього, обтирала й обтирала руки об спідницю. Ранд відкрив було рота, але за мить передумав щось казати. — Та проте, — вела вона далі, — мене дивує, що ми натрапили на нього. Спочатку в Кайрені, тепер тут. Мене це дивує.
Вона скоса поглянула на Ранда, і він аж здригнувся. Погляд був миттєвий, і його навряд чи ще хтось помітив, але Рандові здалося, що цим поглядом вона поєднала його з Чорним Вітром.
— Я ніколи про таке не чула, — задумливо сказала Алар. — Мачин Шин чекає, коли відчиниться Брама. Раніше він завжди блукав Шляхами. Та це було давно, і, можливо, Чорний Вітер зголоднів, тому сподівається піймати необачного мандрівника, коли той відчинить Браму. Верін, ви, безперечно, не зможете скористатися цією Брамою, аби ступити на Шляхи. І хай якою великою є ваша потреба, я не можу сказати, що це мене засмучує. Шляхи тепер належать Тіні.
Ранд дивився на Браму, насупивши брови. Невже він переслідує мене? Надто багато питань. Чи може бути так, що Фейн примудрився наказувати Чорному Вітру? Верін каже, що це неможливо. І навіщо би Фейн став викликати його на мис Томан, а потім намагався його зупинити? Він повинен потрапити на мис Томан. Навіть якщо завтра вони знайдуть Ріг Валіра та Метів кинджал десь під кущем, він однаково муситиме туди поїхати.
Верін стояла, дивлячись в нікуди, і про щось розмірковувала. Мет сидів на кам’яній огорожі, схиливши голову, а Перрин з тривогою спостерігав за приятелем. Лоял, здавалося, відчував полегшення, що їм не доведеться йти Шляхами, і водночас сором за це полегшення.
— Тут нам більше нема чого робити, — заявив Інґтар. — Верін Седай, я пішов за вами сюди попри те, що мій розум протестував проти цього, але більше йти за вами я не можу. Я збираюся повернутися до Кайрена. Бартанес може сказати мені, куди вирушили Друзі Морока, і я знайду спосіб змусити його це зробити.
— Фейн вирушив на мис Томан, — стомлено відгукнувся Ранд. — А там, куди він пішов, знаходяться і Ріг Валіра, і кинджал.
— Гадаю, — Перрин мимохіть пересмикнув плечима, — гадаю, ми можемо спробувати зайти до Шляхів крізь іншу Браму. Може, десь в іншому стеддінґу?
Лоял почухав підборіддя й заговорив квапливо, наче спокутуючи своє полегшення від невдачі, що їх щойно спіткала:
— Стеддінґ Кантоїн знаходиться на березі ріки Іралелл, а стеддінґ Тайджін на схід від Хребта Світу. Але звідси ближче до Шляхової брами в Кеймліні, там, де колись був гай, а найближчою Брамою є Брама серед гаю в Тар Балоні.
— Хай якою Брамою ми спробуємо скористатися, — розсіяно зауважила Верін, — боюся, ми знайдемо там Мачин Шин, що чекає на нас. — Алар подивилася на неї з німим питанням, проте Айз Седай нічого більше не сказала, принаймні вголос. Натомість вона взялася щось бурмотіти, хитаючи головою, наче сперечалася сама з собою.
— Що нам потрібно, — невпевнено заговорив Гюрін, — то це Портальний камінь. — Він поглянув на Алар, на Верін, і оскільки жодна з них його не зупинила, продовжив, з кожним словом впевненіше і впевненіше. — Леді Селін казала, що ці давні Айз Седай... ну, вони вивчили ці світи, і таким чином дізналися, як створити Шляхи. А це місце, де ми були... нам знадобилося лише два дні, навіть менше, аби перенестися на сотню ліг. Якби ми могли скористатися одним із цих Каменів, аби попасти в той світ, чи в якийсь подібний, то ми б легко потрапили до Аритського океану, а звідти і на мис Томан. Може, воно й не так швидко, як Шляхами подорожувати, але точно швидше, ніж паняти на захід верхи. Що скажете, лорде Інґтаре? Лорде Ранде?
Відповіла Верін:
— Те, що ти пропонуєш, нюхаче, могло би бути можливим, але знайти Портальний камінь не більш ймовірно, ніж відчинити цю Браму ще раз і побачити, що Мачин Шин забрався геть. Найближчий відомий мені Камінь знаходиться в Аїльській пустелі. Хоча ми могли би повернутися до Кинджала Родичевбивці, якщо ти, або Ранд, або Лоял гадаєте, що зможете знову знайти там цей Портальний камінь.
Ранд поглянув на Мета. Коли зайшла ця розмова про Камені, той із надією підвів голову. Кілька тижнів, каже Верін. Якщо вони просто поскачуть на захід, Мету не побачити мису Томан. Він просто не доживе.
— Я можу знайти його, — знехотя зізнався Ранд. Він відчував пекучий сором. Мет ось-ось помре, Друзі Морока заволоділи Рогом Валіра, Фейн ударить по Емондовому Лугу, якщо ти не вирушиш йому навздогін, а ти боїшся скористатися Силою. Один раз, аби піти, і один раз, аби повернутися. Ще два рази не доведуть тебе до божевілля. Але насправді його лякало інше: та готовність, що раптово вибухнула у нього всередині на саму думку про те, що він знову направлятиме, знову відчує, як його наповнює Сила, знову відчує себе по-справжньому живим.
— Я не розумію, — замислено промовила Алар. — Портальними каменями не користувалися з Епохи Легенд. Я не уявляла, що хтось може знати, як вони працюють.
— Коричневій Аджі багато чого відомо, — сухо відказала Верін, — і я знаю, як можна користуватися Каменями.
Найстарша кивнула:
— Справді, Біла Вежа має дива, про які ми навіть і мріяти не можемо. Але якщо ви вмієте застосовувати Портальний камінь, вам нема потреби скакати аж до Кинджала Родичевбивці. Неподалік того місця, де ми з вами стоїмо, є один такий Камінь.