— Колесо плете так, як Колесо бажає, і Візерунок дає все, що потрібно. — Відсутній вираз злетів з обличчя Верін. — Відведіть нас туди, — енергійно промовила вона. — Ми й без того вже згаяли надто багато часу.
Розділ 37
Як могло би бути
Алар повела їх від Брами, рухаючись, як завжди, велично; а от Джуїн не міг приховати бажання якнайшвидше забратися геть звідти. Мет, мабуть, був єдиним, хто нетерпляче чекав на подорож, Гюрін здавався впевненим в успіху, а Лояла, схоже, більш за все хвилювало, чи не передумає Алар його відпускати. Ранд неспішно вів Гнідана за поводи. Він сумнівався, що Верін сама збирається зайнятися Каменем.
Колона з сірого каменю стриміла неподалік бука заввишки майже сто футів та чотири кроки завтовшки. Раніше, доки Ранд не побачив великих дерев, він вважав би, що перед ним дерево-велетень. Тут не було огорожі, а крізь товстий шар опалого листя пробивалися нечисленні дикі квіти. На поверхні Портального каменя залишили руйнівний слід вітри та дощі, але символи, що його вкривали, проступали ще досить чітко.
Шайнарські вершники обступили Камінь, оґірів і людей колом, утім, тримаючись на значній відстані.
— Ми знайшли цей Камінь багато років тому, — мовила Алар, — підняли його та поставили вертикально. Але з місця його не зрушували. Він... він наче... не хотів, щоби його зрушували. — Вона підійшла впритул до Каменя і поклала на нього свою широку долоню. — Я завжди сприймала його як символ того, що було втрачено, того, що було забуто. В Епоху Легенд такі речі вивчали та дещо про них знали. Для нас це лише камінь.
— Сподіваюся, не лише камінь. — У голосі Верін додалося ентузіазму. — Шановна найстарша, я вдячна вам за допомогу. Вибачте, що ми залишаємо вас не за етикетом, але Колесо не чекає навіть на жінок. Принаймні ми більше не порушуватимемо спокій вашого стеддінґу.
— Ми відізвали наших майстрів-каменярів із Кайрену, — мовила Алар, — проте до нас доходять звістки про те, що відбувається у Світах. Лжедракони. Велике полювання на Ріг. Ми чуємо про ці події, хоч вони нас обминають. Не думаю, що нас обмине Тармон Ґай’дон, і ми зможемо й надалі жити в спокої. Щасливої вам дороги, Верін Седай. Усім вам щасливої дороги, і хай ви знайдете захист під долонею Творця. Джуїне!
Вона призупинилася лише на мить, аби востаннє застережливо поглянути на Ранда, а відтак оґіри зникли за деревами.
Зарипіли сідла під вершниками. Інґтар глянув на утворене ними коло й звернувся до Верін:
— Чи мусимо ми вчиняти саме так, Верін Седай? Навіть якщо це взагалі можливо. Ми ж навіть не знаємо, чи Друзі Морока насправді забрали Ріг до мису Томан! Я гадаю, що зможу змусити Бартанеса...
— Якщо ми не знаємо нічого напевне, — м’яко перервала його Верін, — тоді мис Томан — місце, не гірше за інше, аби розпочати пошуки. Я чула від вас багато разів, що ви ладні скакати аж до Шайол Гулу, якщо це буде потрібно, аби повернути Ріг. А тепер ви відступаєте перед оцим? — Вона вказала на Камінь, що темнів на тлі гладенької кори високого дерева.
Інґтар напружився, як струна:
— Я не відступлю ні перед чим! Ведіть нас на мис Томан чи ведіть нас до Шайол Гулу. Якщо цей шлях приведе нас до Рога Валіра, я йду за вами.
— Ось і добре, Інґтаре. Тепер ти, Ранде. Ти переносився за допомогою Портального каменя не так давно, на відміну від мене. Ходімо. — Вона жестом запросила Ранда підійти разом із нею до Каменя.
— Вам доводилося користуватися Каменем? — Ранд кинув погляд через плече, щоби пересвідчитися, що поряд нікого нема і ніхто їх не чує. — Тоді я вам для цього не потрібний. — Він з полегшенням повів плечима.
Верін лагідно подивилися на нього:
— Я ніколи не користувалася Каменем, а ти ним користувався зовсім недавно. Я добре знаю межі своїх можливостей. Мене знищить, коли я лише спробую пропустити крізь себе Силу, достатню для того, щоби задіяти Портальний камінь. Та дещо я про ці Камені знаю. Досить для того, аби хоч трохи допомогти тобі.
— Але ж я не знаю нічогісінько. — Ведучи коня за повід, він обійшов круг Каменя, уважно його оглядаючи. — Єдине, що я пам’ятаю, це як виглядає символ нашого світу. Селін мені його показувала, але тут я його не бачу.
— Ясна річ, його тут немає. Не на Камені, що знаходиться в нашому світі. Адже символи допомагають перенестися у світи інші. — Вона похитала головою. — Чого б я лишень не віддала, аби поговорити з цією твоєю дівчиною! А ще краще — розжитися її книгою. Усі вважають, що жодний примірник «Верцадл Колеса» не зберігся у Світотрощі. Проте Серафелла завжди казала мені, що я навіть не уявляю, скільки з тих книжок, які ми вважаємо втраченими, насправді чекають десь, аби ми їх знайшли. Але нема сенсу перейматися через те, чого я не знаю. Дещо мені все ж таки відомо. Символи вгорі Каменя позначають світи. Звісно, не всі Можливі світи. Вочевидь, не кожний Камінь поєднаний з усіма світами, а в Епоху Легенд Айз Седай вважали, що мають існувати світи, до яких не можна дістатися за допомогою Каменів. Ну що, нічого не спадає на пам’ять?
— Нічого. — Якщо він знайде потрібний символ, він зможе знайти Фейна та Ріг, врятувати Мета, не дати Фейнові наробити лиха в Емондовому Лузі. Якщо він знайде символ, йому доведеться доторкнутися до саїдін. Він хотів знайти Фейна та врятувати Мета, але торкатися саїдін він не хотів. Він боявся направляти й водночас прагнув цього, як чоловік, котрий вмирає з голоду, прагне хліба. — Я не пам’ятаю нічого.
Верін зітхнула:
— Символи внизу позначають Камені в інших місцях. Якщо ти знаєш, як воно працює, ти можеш доправити нас не до цього ж Каменю в інших Світах, а до інших Каменів там чи навіть до одного з них тут. Гадаю, це щось подібне до переміщення, але так само, як ніхто вже не пам’ятає, як переміщатися, ніхто не пам’ятає і секрету Каменя. А спроба зробити це навмання може легко всіх нас знищити. — Верін вказала на дві паралельні хвилясті лінії, перекреслені химерною закарлючкою, викарбувані низько над землею. — Ось це позначка для Каменя на мисі Томан. Це один із трьох Каменів, символи яких мені відомі, і єдиний, біля якого я була. І що ж мені вдалося там дізнатися, після того як я ледь не залишилася під сніговою лавиною на Імлистих горах і ледь не замерзла, перетинаючи Елмотську рівнину? Та нічого. Абсолютно нічого. Ти граєш у кості чи в карти, Ранде аль’Торе?
— Гравець у нас Мет. Чому ви запитуєте?
— Зрозуміло. Ну, гадаю, його ми не станемо долучати. Оці символи мені теж відомі.
Вона обвела пальцем прямокутник, всередині якого було вирізьблено вісім майже однакових символів з колом та стрілою, лише в половині з них стріла знаходились всередині кола, а на решті стріла вістрям простромлювала коло й витикалася назовні. Стріли вказували ліворуч, праворуч, вгору та вниз, і кожне коло було обведено ще однією лінією, котра, як здалося Ранду, була написом, але невідомою йому мовою. Вигнуті рядки раптом перетворювалися на зубчасті гачки, а тоді знову тяглися плавно.
— Принаймні про них я дещо знаю, — продовжувала Верін. — Кожен знак означає певний світ, і саме вивчення цих світів призвело до створення Шляхів. Тут позначено не всі вивчені світи, але тільки ці символи мені відомі. Ось тут і починається гра. Мені нічого не відомо про жоден із цих світів. Кажуть, що є такі світи, де рік дорівнює одній добі у світі нашому, а в інших, навпаки, один день — це цілий рік тут. Припускають, що є світи, де саме лише повітря вб’є нас, варто його вдихнути, і є такі світи, яким ледь вистачає реальності для їхнього існування. Не стану навіть роздумувати над тим, що може статися, якщо ми опинимося в одному з них. Ти мусиш зробити вибір. Як сказав би мій батько, час кидати кості.
Ранд дивився на неї, хитаючи головою:
— Я можу вбити нас усіх, який би символ не обрав.
— То ти не хочеш ризикнути? Заради Рога Валіра? Заради Мета?