— Я теж не можу, — погодилася Мін, — а я ж бачу, що він за один.
— Але що з ним не так?
— Еґвейн, з Ґаладом усе настільки так, що він змусить тебе волосся на собі рвати. Він скривдить будь-яку людину, позаяк служить вищому добру.
Він навіть не помітить, що когось скривдив, через те що зосереджений на іншому, але якщо помітить, то чекатиме, що скривджена людина його зрозуміє і скаже, що він правий.
— Мабуть, ти знаєш, що кажеш, — промовила Еґвейн.
Вона знала, що Мін має хист подивитися на будь-яку людину і дізнатися про неї купу різних речей; Мін не розповідала про все, що бачила, і взагалі, не завжди щось бачила, але Еґвейн була свідком дуже багатьох таких випадків і тому вірила в дар подруги. Дівчина кинула погляд на Найнів — та й досі вимірювала кроками кімнатку, бурмочучи щось до себе, — тоді знову доторкнулася до саїдар і поновила своє безладне жонглювання.
Мін знизала плечима:
— Гадаю, можу розповісти тобі ще щось. Він навіть не помітив, якими очима дивилася на нього Елс. Він поцікавився у неї, чи планує вона прогулятися сьогодні ввечері у Південному саду, адже, мовляв, сьогодні — вихідний. Мені навіть стало її шкода.
— Бідолашна Елс, — промуркотіла Еґвейн, і кульки світла веселіше закружляли їй над руками.
Мін розсміялася.
Двері розчинилися і грюкнули, підхоплені протягом. Еґвейн зойкнула і поспішно дала кулькам зникнути, перш ніж побачила, що це лише Елейн.
Золотоволоса дочка-спадкоємиця Андору захряснула за собою двері й кинула плащ на кілочок.
— Я щойно почула, — промовила вона, — і ці чутки підтвердилися. Король Ґалдріан мертвий. Це означає війну за престол.
— Громадянська війна. Війна за престол, — пирхнула Мін. — Скільки безглуздих назв для однієї і тієї самої дурні! Ти не проти, якщо ми не станемо це обговорювати? Ми тільки про це і чуємо. Війна в Кайрені. Війна на мисі Томан. В Салдеї начебто спіймали Лжедракона, але в Тірі однаково воюють. Хоча здебільшого це лише чутки. Вчора я чула, як одна з куховарок казала, наче вона чула, що Артур Яструбине Крило йде маршем на Танчіко. Артур Яструбине Крило, тільки уявіть собі!
— Ти ж наче не хотіла це обговорювати, — зауважила Еґвейн.
— Я бачила Лоґейна, — мовила Елейн. — Він сидів на лаві у Внутрішньому дворі і плакав. Коли побачив мене, втік. Мені його дуже шкода.
— Краще хай плаче він, ніж ми усі, Елейн, — відказала Мін.
— Я знаю, хто він такий, — стиха сказала Елейн. — Чи радше ким він був. Але тепер це скінчилося, і я можу відчувати жаль до нього.
Еґвейн, відчувши раптову слабкість, обіперлася спиною на стіну. Ранд. Лоґейн завжди змушував її згадувати про Ранда. Вона не бачила снів про нього вже кілька місяців, принаймні таких снів, що снилися їй на «Річковій королеві». Аная й досі наказувала їй занотовувати всі свої сни та перевіряла, чи не знайдеться в них певних знаків, але в цих сновиддях не було нічого особливого, і Аная казала, що вони значать тільки те, що Еґвейн за ним сумує. Дивно, але в Еґвейн було відчуття, наче Ранд зник, припинив існувати разом із її снами через кілька тижнів після того, як дівчина опинилася в Білій Вежі. А я сиджу тут, і на думці у мене, як зграбно рухається Ґалад, гірко подумала вона. З Рандом усе повинно бути добре. Якби його упіймали та вгамували, я би про це почула.
Від цієї думки її пройняло морозом, як це завше бувало, коли вона уявляла собі Ранда вгамованим, Ранда, що плаче і хоче померти, як оце коїться з Лоґейном.
Елейн усілася на ліжко поруч із Еґвейн і також підібгала ноги під себе:
— Якщо ти мариш Ґаладом, Еґвейн, від мене співчуття не дочекаєшся. Я попрошу Найнів напоїти тебе одним із тих жахливих трунків, про які вона завжди розповідає. — Вона стурбовано подивилася на Найнів, яка не звернула жодної уваги на її появу. — А що з нею сталося? Тільки не кажи мені, що вона теж узялася зітхати за Ґаладом!
— Краще її не чіпати, — стишивши голос і нахилившись ближче до подружок, порадила Мін. — Посвячена Ірелла, ну, та, сухоребра, сказала їй, що вона неповоротка корова і не має й половини її талантів, а Найнів заїхала їй у вухо.
Елейн скривилася.
— Еге ж, — тихенько продовжувала Мін. — Її негайно відвели до кабінету Шеріам, і відтоді вона лютує.
Схоже, Мін недостатньо стишила голос, бо Найнів видала щось схоже на рик. Зненацька двері знову розчахнулися, і в кімнату увірвався вітер. Ковдри на ліжку Еґвейн навіть не ворухнулися, а от ослінчик під Мін перекинувся, і вона разом із ним відлетіла аж до стіни. Тієї ж миті вітер ущух, а ошелешена Найнів просто остовпіла.
Еґвейн підбігла до дверей і визирнула. Полудневе сонце висушувало останні сліди нічної зливи. Балкон, що огинав подвір’я послушниць, ще блищав волого, але був геть порожній, і всі двері в нескінченному ряду стояли зачинені. Без сумніву, послушниці, скориставшись нагодою і нагулявшись у садах, тепер відсипалися. Ніхто не бачив, що сталося. Еґвейн зачинила двері і знову сіла поруч з Елейн, дивлячись, як Найнів допомагає Мін підвестися.
— Мені дуже шкода, Мін, — казала Найнів напружено. — Це все моя вдача... Розумію, що ти мені цього не пробачиш. — Вона важко зітхнула. — Якщо ти хочеш поскаржитися на мене Шеріам, я тебе зрозумію.
Еґвейн воліла б не чути, як Найнів визнає себе винною; для Найнів це було непросто. Вона гарячково пошукала, на чому б зосередити свою увагу, на чомусь такому, аби Найнів повірила, що Еґвейн більше нічого не помічає. Відчула, що торкається саїдар, і взялася знову жонглювати кульками світла. Елейн приєдналася до неї майже негайно. Еґвейн побачила сяйво навколо дочки-спадкоємиці ще до того, як три крихітні кульки з’явилися у тієї над долонями. Дівчата почали перекидатися блискучими кульками, змушуючи ті виписувати дедалі складніші візерунки. Іноді якась кулька, мигнувши, зникала, якщо одна з дівчат не встигала її піймати, а тоді знову з’являлася, трохи змінивши розмір чи колір.
Єдина Сила сповнила Еґвейн життям. Тепер вона відчувала слабкий аромат троянд від мила, яким вмивалася вранці Елейн. Вона відчувала, які шорсткі тиньковані стіни і яка гладенька кам’яна підлога, відчувала ліжко, на якому сиділа наразі. Вона чула, як дихають Мін та Найнів, хоч дихання їхнє значно тихіше за їхню тиху розмову.
— Якщо вже зайшло про пробачення, — сказала Мін, — то, може, ти мені пробачиш? У тебе вдача, а в мене язик як помело. Я не триматиму на тебе зла, якщо і ти не триматимеш зла на мене. — Бурмочучи одна одній «забудь», дівчата обійнялися. — Але якщо ти зробиш так ще раз, — мовила Мін, сміючись, — я можу і тобі заїхати у вухо.
— Наступного разу, — відповіла Найнів, — я можу пожбурити чимось у тебе. — Вона теж сміялася, але сміх їй вмить урвався, коли її погляд упав на Еґвейн та Елейн. — Ви, двоє, ану припиніть це негайно, або хтось зараз почимчикує до наставниці. Разом з подружкою.
— Найнів, ти цього не зробиш! — запротестувала Еґвейн. Втім, побачивши, яким поглядом дивиться на неї Найнів, вона поспіхом розірвала контакт із саїдар. — Добре, я вірю, що зробиш. Не треба доводити.
— Нам треба практикуватися, — промовила Елейн. — Від нас вимагають усе більшого й більшого. Якщо ми не практикуватимемося ще й самостійно, ми ніколи не навчимося.
Обличчя її зберігало цілковитий спокій, але саїдар відпустити вона теж не забарилася.
— А що станеться, коли ви потягнете забагато, — мовила Найнів, — а поруч не буде нікого, аби вас зупинити? Я б хотіла, щоб ви мали більше остраху. Я маю острах. Гадаєте, я не знаю, що ви відчуваєте! Саїдар завжди тут, і вам хочеться наповнити себе по вінця. Іноді мені ледь вдається змусити себе зупинитися; я хочу ще й ще! Я знаю, що це спалить мене вщент, і все одно хочу. — Вона здригнулася. — Я лише хочу, аби ви боялися.
— Я боюся, — промовила Еґвейн, зітхнувши. — Я налякана. Нажахана. Але, схоже, це не допомагає. А ти, Елейн?
— Єдине, що мене жахає, — безтурботно відказала Елейн, — це миття тарілок. Схоже, що я приречена мити тарілки щодня. — Еґвейн кинула в подругу подушкою. Та стягла подушку з голови та кинула її назад, а тоді похнюпилась: — Ну, добре, добре. Я настільки перелякана, що не розумію, чому я весь час не цокочу зубами. Елайда казала мені, що мені буде так лячно, що я захочу втекти з Мандрівним народом, а я її тоді не зрозуміла. Ганяють нас, наче солоних зайців. Я весь час почуваюся змореною. Прокидаюся змореною і лягаю знесиленою, й іноді страшенно боюся, що помилюся і візьму на себе більше Сили, ніж можу втримати, так боюся, що аж... — Вона опустила очі й замовкла.