— Ми підемо, — сказала Еґвейн. Найнів відкрила було рот, але Еґвейн продовжила: — Підемо, Найнів. Якщо Рандові потрібна наша допомога — і Мету, і Перрину, — ми мусимо їм допомогти.
— Це я знаю, — не вгавала Найнів, — але я хочу зрозуміти: чому саме ми? Що можемо ми зробити такого, чого не могла би зробити Морейн або ви, Ліандрін?
Білі плями на щоках Ліандрін побільшали — Еґвейн зрозуміла, що це через те, що Найнів забула додати шанобливе звертання, але зрештою Айз Седай сказала тільки:
— Ви двоє з того ж селища, що і вони. Ви певним чином — яким саме, я не розумію — пов’язані з ними. Більше я сказати не можу. І більше на будь-які ваші дурні запитання я не відповідатиму. То ви підете зі мною заради того, щоб їх урятувати? — Вона зробила паузу, чекаючи на їхню відповідь: помітно було, що коли вони кивнули, з неї спала напруга. — Добре. Зустрінемося на північному кінці оґірського гаю за годину до заходу сонця; візьміть коней і все, що вам потрібно для подорожі. І жодного слова нікому.
— Нам заборонено полишати подвір’я Вежі без дозволу, — зауважила Найнів.
— Ви маєте мій дозвіл. Нікому нічого не кажіть. Жодній людині. Коридорами Білої Вежі никає Чорна Аджа.
Еґвейн охнула і почула, як втягнула в себе повітря Найнів. Утім, Найнів швидко опанувала себе:
— Я гадала, всі Айз Седай заперечують існування... цього.
Губи Ліандрін склалися в презирливу посмішку:
— Багато хто заперечує, але Тармон Ґай’дон наближається, і час на заперечення збігає. Чорна Аджа є протилежністю всього, що відстоює Вежа, але вона існує, дитино. Вона повсюди, кожна жінка може належати до неї, і служить вона Мороку. Якщо ваших друзів переслідує Тінь, невже ви гадаєте, що Чорна Аджа залишить вас живими і дозволить допомогти їм? Не кажіть нічого нікому — жодній живій душі! — інакше ви можете ніколи не побачити мис Томан. Отже, за годину до заходу сонця. Не підведіть мене. — Із цими словами вона пішла, твердою рукою зачинивши за собою двері.
Еґвейн безсило опустилася на ліжко, зронивши руки на коліна:
— Найнів, вона з Червоної Аджі. Не можна, аби вона дізналася про Ранда. Якщо вона взнає...
— Не можна, аби вона дізналася, — погодилася Найнів. — Хотіла б я знати, чому одній із Червоних знадобилася допомога. Або чому вона не проти працювати з Морейн. Я б заприсяглася, що жодна з них не дасть іншій ковтка води, якщо та помиратиме від спраги.
— То ти гадаєш, вона бреше?
— Вона Айз Седай, — сухо відказала Найнів. — Я поставлю мою найкращу срібну шпильку проти ягідки чорниці, що кожне сказане нею слово — правда. Тільки мені цікаво, чи ми й насправді почули те, що нам здалося?
— Чорна Аджа. — У Еґвейн дрож пробіг поза спиною. — Щодо того, що вона сказала про неї, жодної помилки бути не може, помагай нам Світло.
— Жодної помилки, — сказала Найнів. — І вона не залишила нам можливості порадитися з кимось, бо, після сказаного нею, кому ми можемо довіряти? Хай нам насправді допоможе Світло!
До кімнати поспіхом прослизнули Мін і Елейн, щільно зачинивши за собою двері.
— То ви справді підете з нею? — запитала Мін, а Елейн вказала на крихітний дірочку у стіні над ліжком Еґвейн і пояснила:
— Ми слухали з моєї кімнати. І все чули.
Еґвейн перезирнулася з Найнів. Обох жінок хвилювало одне питання: що саме почули Мін та Елейн. Якщо вони зрозуміють про Ранда...
— Ви повинні тримати язик за зубами, — попередила їх Найнів. — Гадаю, Ліандрін домовилась із Шеріам про дозвіл для нас, але навіть якщо не домовилась, навіть якщо вони почнуть завтра вранці перевертати догори дном усю Вежу, розшукуючи нас, ви не повинні прохопитися ні словом.
— Тримати язик за зубами? — перепитала Мін. — Щодо цього можеш бути спокійна. Я йду з вами. Тут я цілими днями тільки те і роблю, що намагаюся пояснити то одній, то іншій Коричневій сестрі то те, то інше, чого я й сама не розумію. Я не можу навіть вийти на прогулянку, аби з вікна не висунулася Амерлін і не наказала мені прочитати знаки половини мешканок Білої Вежі для неї. І вона завжди хоче знати більше й більше. Я шукала тільки привід забратися звідси, і ось він знайшовся.
На обличчі у неї з’явився вираз упертої рішучості, і це відбивало будь-яке бажання з нею сперечатися.
Еґвейн не могла зрозуміти, чому Мін так уперто хоче йти разом із ними, замість просто покинути Вежу, але не встигла вона як слід цьому здивуватися, як голос подала Елейн:
— Я теж іду з вами.
— Елейн, — обережно сказала Найнів, — ми з Еґвейн — краянки цих хлопців. Ми всі з Емондового Лугу. Ти ж — дочка-спадкоємиця Андору. Якщо ти раптом зникнеш із Білої Вежі, може початися війна.
— Мама не почне війну з Тар Балоном, навіть якщо тут мене засолять і висушать на тараню, що вони, можливо, і намагаються зробити. Якщо ваша трійця збирається втекти звідси у пошуках пригод, навіть не думайте, що я погоджуся лишитися тут — мити посуд, скребти підлогу та дозволяти якійсь посвяченій шпетити мене лише тому, що я здобула вогник не того відтінку блакитного, який вона від мене вимагала. Ґавін умре із заздрощів, коли дізнається. — Елейн розплилася в посмішці й, нахилившись, грайливо смикнула Еґвейн за волосся. — Крім того, якщо ти вирішила випустити Ранда з рук, у мене, можливо, з’явиться шанс його підібрати.
— Не думаю, що його здобуде одна з нас, — сумно промовила Еґвейн.
— В такому разі ми дізнаємося, кого він обере і чиє життя зробить нещасним. Але ж не може він бути таким дурнем, аби обрати когось іншого, коли може здобути одну з нас. Ну, Еґвейн, посміхнись, будь ласочка. Я знаю, що він твій. Просто я почуваюся... — вона затнулася, підшукуючи слово, — вільною. В моєму житті ще ніколи не було пригоди. Не станемо ж ми рюмсати всю ніч і відкладати рішенець на ранок. Інакше менестрелям доведеться викидати це місце зі своїх оповідок.
— Це просто дурість, — мовила Найнів. — Ми вирушаємо на мис Томан. Ви знаєте, які звідти приходять новини, які ходять чутки. Подорож буде небезпечною. Ти мусиш лишатися тут.
— Я чула й те, що Ліандрін Седай казала про... про Чорну Аджу. — При цих словах голос Елейн перейшов майже у шепіт. — Хіба я буду в безпеці, якщо вони й насправді тут? Якби матуся мала хоча б підозру, що Чорна Аджа насправді існує, вона воліла би радше бачити мене у вирі битви, а не поряд із ними.
— Але ж, Елейн...
— Ви можете зупинити мене лише одним способом: розповісти все наставниці послушниць. От буде гарне видовище, коли ми втрьох будемо стовбичити у неї в кабінеті. Ні, усі четверо. Гадаю, Мін з такої нагоди також перепаде на горіхи. А якщо ви не збираєтесь скаржитися Шеріам Седай, я теж піду з вами.
Найнів безпорадно підняла руки.
— Може, ти щось скажеш, аби її зупинити, — звернулася вона до Мін.
Мін стояла, притулившись до дверей і скоса поглядаючи на Елейн. Почувши слова Найнів, вона похитала головою:
— Гадаю, вона повинна йти, бо їй це потрібно не менше, ніж вам. Ніж нам. Тепер я чіткіше бачу небезпеку навкруги вас. Ще не досить ясно, аби розібрати, яку саме, але я гадаю, вона якимсь чином пов’язана з тим, що ви вирішили йти. Ось чому вона вимальовується чіткіше: тому що ви твердо вирішили.
— Але їй іти з нами нема жодних причин, — не вгавала Найнів.
Проте Мін знову похитала головою:
— Вона пов’язана з... з цими хлопцями... не менше, ніж ти, Еґвейн, чи я. Вона — частина цього, Найнів, хай що це таке. Гадаю, вона — теж частина Візерунка, як сказали би Айз Седай.
Елейн, здавалося, була вражена почутим і зацікавлена водночас:
— Я? Частина? Частина чого, Мін?
— Не бачу чітко, — Мін утупилася в підлогу. — Інколи мені б хотілося, щоб я взагалі не вміла читати людей. Адже більшості людей однаково не подобається те, що я бачу.
— Якщо ми всі йдемо, — заговорила Найнів, — тоді нам краще все детально обдумати.
Хай як би Найнів опиралася, проте варт було дійти певного рішенця, і вона негайно бралася до питань практичних: що треба з собою взяти, і як може бути захолодно, коли вони доберуться на мис Томан, і як їм непомітно взяти коней зі стайні.