За її спиною Брама розчинилася повністю і зупинилась.
— Я не казала, що не піду, — озвалася Елейн, сумно озираючись на ліс.
— Якщо ми збираємося це зробити, — хрипко промовила Мін, — то не зволікаймо. — Вона дивилася у пройму Шляхової брами, і Еґвейн почула її бурмотіння: — Спопели тебе Світло, Ранде аль’Торе.
— Я піду останньою, — сказала Ліандрін. — А ви усі марш уперед! Я за вами. — Тепер вона теж озиралася на ліс, неначе підозрювала, що хтось може їх переслідувати. — Ворушіться!
Еґвейн не знала, кого саме боїться побачити Ліандрін, але хай би хто не прийшов, він точно завадить їм скористатися Шляховою брамою. Ранде, йолопе ти повстяноголовий, ти міг би хоч раз встрягнути не в таку халепу, яка змушує мене поводитися, наче героїня якоїсь легенди?
Вона вдарила каблуками Белу під боки, і кошлата кобила, що застоялася в стійлі, рвонула вперед.
— Повільніше! — гукнула Найнів, проте було вже пізно.
Еґвейн і Бела під нею поринули назустріч власним тьмяним віддзеркаленням; дві кудлаті кобили торкнулися носами, а тоді, здавалося, почали перетікати одна в одну. Відтак і Еґвейн злилася з власним відображенням, відчувши, як її охоплює холод. Час наче розтягнувся, а холод обіймав її голову волосинка за волосинкою, і на кожну волосинку йшли хвилини.
У чорному, наче дьоготь, мороці Бела спіткнулася, рухаючись так швидко, що ледь не беркицьнулась через голову. Конячка втрималася на ногах, але вся тремтіла, коли Еґвейн, поспіхом спішившись, узялася обмацувати їй ноги, перевіряючи, чи все з нею гаразд. Дівчина майже раділа темряві, бо та приховала її почервонілі щоки. Вона ж знала, що час і відстань за Брамою змінюються, але помчала вперед, не завдавши собі труду подумати.
Куди не кинь оком, навколо стіною стояла суцільна темрява, і тільки прямокутничок відчиненої Брами видавався віконцем із димчастого скла, якщо дивитися зсередини. Брама не пропускала всередину світла — пітьма наче видавлювала його назовні, — але крізь це віконце Еґвейн могла бачити всіх інших. Усі рухалися неймовірно повільно, наче постаті в нічному кошмарі. Найнів наполягала на тому, щоби розібрати ліхтарі на жердинах і негайно їх запалити; Ліандрін погоджувалася знехотя, водночас вимагаючи поспішити.
Коли на Шляхах з’явилася Найнів, повільно, дуже повільно скеровуючи крізь Браму сіру кобилу, Еґвейн ледь не бігом кинулася її обіймати, але принаймні половина її почуттів адресувалася ліхтарю, що його несла з собою Найнів. Ліхтар давав менше озерце світла, ніж можна було сподіватися, — темрява навалювалася на світло, наче намагаючись заштовхати його назад до ліхтаря, — і Еґвейн починала відчувати, що темрява тисне і на неї, наче навалюючись своєю ваготою. Зрештою вона спромоглася промовити:
— З Белою все гаразд, і я теж не скрутила собі в’язи, хоча на це й заслуговую.
Колись Шляхи були сповнені світла, але це було ще до того, як бруд заплямував Силу, за допомогою якої їх і було створено, а тоді гниль, що нею Морок забруднив саїдін, почала їх псувати.
Найнів сунула жердину з ліхтарем у руки Еґвейн, розвернулася у сідлі та витягла з-під попруги ще одну.
— Оскільки ти знаєш, на що заслуговуєш, — пробурмотіла вона, — значить, ти на це не заслуговуєш. — Несподівано вона захихотіла. — Інколи мені спадає на гадку, що своїм титулом Мудрині найбільше завдячують саме отаким приказкам. Ось ще одна: «От спробуй лишень скрутити собі в’язи, і я тобі їх вправлю, аби скрутити знову, проте вже власноруч».
Це було сказано зі сміхом, і Еґвейн теж розсміялася, і сміялася доти, поки не згадала, де вони знаходяться. Жартівливий настрій Найнів теж швидко зійшов нанівець.
Мін і Елейн пройшли Браму нерішуче, ведучи коней за повіддя, так наче очікували чи не одразу побачити монстрів, що їх тут підстерігають. Не помітивши тут нічого, крім темряви, вони спершу відчули полегшення, проте незабаром її гнітючий вплив змусив їх нервово переминатися з ноги на ногу. Ліандрін вставила на місце листок Авендесора і, ведучи за собою тягловика, проїхала крізь Браму, що почала зачинятися.
Не чекаючи, доки стулки Брами зійдуться до кінця, Айз Седай без жодного слова кинула в руки Мін повід тягловика і вирушила вперед вздовж білої лінії, що її тьмяно вихоплювало з темряви світло її ліхтаря. Лінія вела в глиб Шляхів. Здавалося, що кам’яна поверхня, якою вона проходить, поточена та понищена кислотою. Еґвейн поквапом сіла в сідло і разом із усіма іншими поспішила за Ліандрін. Дівчата почувалися так, наче у світі не залишилося більш нічого, крім цієї нерівної долівки, якою ступали копита їхніх коней.
Пряма, наче стріла, біла лінія бігла крізь чорноту, доки вперлася у велику кам’яну брилу з інкрустованим сріблом оґірським письмом. Напис місцями був пошкоджений тими ж віспинами, що й підлога.
— Дороговказ, — пробурмотіла Елейн, перекрутившись у сідлі, аби з острахом роздивитися навколо. — Елайда дещо розповідала мені про Шляхи. Але недостатньо, — похмуро додала вона. — Чи, може, навпаки, забагато.
Ліандрін спокійно звірила напис на дороговказі з пергаментом, який витягла з кишені плаща. Еґвейн не встигла навіть одним оком глянути на нього, як та вже знову запихала його назад у кишеню.
Айз Седай повела їх від дороговказу далі. Світло ліхтарів не розсіювалося вдалині, а зникало раптово, різко, проте його вистачило на те, щоб Еґвейн роздивилася широку балюстраду, складену з каменю, місцями з пробоїнами. Елейн назвала це островом. Через темряву неможливо було оцінити площу острова, але Еґвейн здалося, що він має бути кроків сто завширшки.
Балюстраду перетинали кам’яні мости та пандуси, і біля кожного перетину стояв кам’яний стовп із написом — один-однісінький рядок оґірськими літерами. Здавалося, що арки мостів ведуть у нікуди. Пандуси вели вгору або вниз. Проїжджаючи повз, можна було роздивитися хіба кілька спанів кожного з них.
Зупиняючись лише на мить, аби роздивитися написи на кам’яних стовпах, Ліандрін повела свій загін одним із пандусів, що спускався вниз, і незабаром навкруги не лишилося нічого, крім цього пандуса та темряви. Оглушлива тиша огортала їх; в Еґвейн виникло відчуття, що навіть цокання копит по грубому каменю не виходить за межі світляної плями.
Пандус спускався все нижче й нижче, трохи забираючи вбік, аж доки добіг ще одного острова, також з поламаною балюстрадою між мостами та пандусами і зі своїм власним дороговказом, і Ліандрін знову звірила напис на ньому зі своїм пергаментом. Острів здавався суцільним каменем, так само як попередній. У Еґвейн склалося враження, що перший острів висить прямісінько над їхніми головами, і це їй не подобалося.
Раптом, наче прочитавши її думки, заговорила Найнів. Голос її лунав начебто спокійно, але посередині питання їй довелося зробити паузу, передихнути.
— Може... може, що й так, — тихо озвалася Елейн. Вона підвела очі вгору, а тоді швидко їх опустила. — Елайда казала, що всередині Шляхів не діють закони природи. Принаймні діють не так, як ззовні.
— Світло! — буркнула Мін стиха, тоді запитала голосніше: — І скільки нам тут блукати?
Айз Седай обернулася подивитися на своїх супутниць, труснувши косичками кольору меду.
— Доки я не виведу вас звідси, — відказала вона без жодних емоцій. — І що більше ви мені заважатимете, то довше тут пробудете.
Вона знову схилилася над пергаментом, переводячи погляд з нього на дороговказ і назад.
Втікачки замовкли.
Ліандрін вела їх від дороговказу до дороговказу, пандусами та мостами, що, здавалося, висіли без жодної опори в безкрайньому мороці. Айз Седай звертала дуже мало уваги на своїх супутниць, що ступали за нею слід у слід, і Еґвейн не була впевнена, що вона поверне назад, аби розшукати одну з них, якщо та відстане. Мабуть, це спало на гадку і всім іншим, позаяк вони збилися докупи якомога тісніше, ні на крок не відстаючи від темної кобили.
Еґвейн, на свій подив, усвідомила, що й досі відчуває спокусу саїдар, відчуває і присутність жіночої половини Істинного Джерела, і бажання торкнутися Сили, пропустити крізь себе її потік. Вона чомусь гадала, що заплямованість Шляхів Тінню зробить саїдар недосяжною. Еґвейн певним чином відчувала цю заплямованість. Відчуття було ледь вловиме, відокремлене від саїдар, проте вона була впевнена, що спробувати торкнутися Істинного Джерела звідси було б наче занурити руку в смердючий жирний дим, аби дістати чисту чашку. Будь-яка її спроба нестиме на собі бруд. Вперше за довгі тижні опиратися спокусі саїдар було легко.