У зовнішньому світі, за межами Шляхів, уже давно була би ніч, коли на одному з островів Ліандрін зненацька спішилась, оголосила зупинку для вечері та сну і наказала взяти харчі з поклажі на тягловику.
— Розпакуйте сакви, — скомандувала вона, не турбуючись означити, до кого саме звертається. — Подорож до мису Томан може затягтися і на два дні. Доведеться мені подбати, щоби ви не охляли з голоду, якщо вам самим не вистачило клепки прихопити їжу.
Вона спритно розсідлала та стриножила свою конячку, а потім всілася на сідло, чекаючи, що хтось принесе їй їсти.
Елейн подала Ліандрін перепічку та сир. Айз Седай усім своїм виглядом показувала, що не хоче їхнього товариства, тому подруги розташувалися вечеряти хлібом та сиром трохи віддалік, зсунувши докупи свої сідла. Темрява, що стіною стояла за плямкою світла від їхніх ліхтарів, не додавала апетиту.
Трохи згодом Еґвейн сказала:
— Ліандрін Седай, а якщо ми стикнемося з Чорним Вітром? — Мін, запитально поглянувши на подругу, повторила цю назву самими губами, а Елейн лише перелякано пискнула. — Морейн Седай казала, що його не можна знищити чи навіть серйозно пошкодити, а я відчуваю, що пляма Тіні в цьому місці тільки й чекає, аби спотворити будь-яке наше звертання до Сили.
— Навіть і думати не смійте про Джерело без мого дозволу, — відрубала Ліандрін. — Бо якщо хтось із вас спробує направляти тут, на Шляхах, то легко може збожеволіти, як ото божеволіють чоловіки. Вас не навчали, як давати раду зіпсованості, що була на тих чоловіках, які все це створили. Якщо ми зустрінемося з Чорним Вітром, я матиму з ним справу. — Вона склала губи в трубочку, розглядаючи грудку сиру, що тримала в руці. — Морейн знає не так багато, як вважає. — Вишкірившись, вона закинула сир собі до рота.
— Мені вона не подобається, — пробурмотіла Еґвейн дуже тихо, аби Айз Седай не почула.
— Якщо Морейн може працювати з нею, — пошепки відповіла Найнів, — то і ми зможемо. Так, Морейн мені подобається не більше за Ліандрін, але якщо вони знову намагаються втягти Ранда й інших хлопців у небезпечну гру... — Вона замовкла і підтягнула плащ. Темрява навколо не була холодною, а лише здавалася.
— Що це за Чорний Вітер? — поцікавилася Мін.
Коли Елейн пояснила, вплітаючи те, що казала Елайда і що розповідала її мама, Мін зітхнула:
— Візерунок мав би відповідати за свої штуки. Сумніваюся, що на подібне заслуговує хоч якийсь чоловік...
— Ти не мусила йти, — нагадала їй Еґвейн. — Могла піти геть будь-якої хвилини. Ніхто би не зупиняв тебе, якби ти вирішила покинути Вежу.
— Звісно, я могла піти коли завгодно, — сухо зауважила Мін. — Втім, як і ти. Або Елейн. Візерунок не сильно зважає на наші бажання. Еґвейн, а якщо після всього, що ти заради нього робиш, Ранд з тобою не одружиться? А якщо він одружиться з якоюсь жінкою, котру ти й в очі не бачила, або з Елейн, або зі мною? Що тоді?
Елейн пирхнула:
— Моя матуся ніколи не дасть на це дозволу.
Еґвейн якусь мить помовчала. Ранд може не дожити до того, аби хоч із кимось одружитися. А якщо доживе... Вона не могла уявити собі, щоби Ранд когось скривдив. Навіть якщо він збожеволіє? Має бути якийсь спосіб зупинити це, змінити це; Айз Седай знають так багато, так багато можуть. Якщо вони можуть це зупинити, чому я не зможу? Єдиною відповіддю було, що вони не можуть, а вона такої відповіді не хотіла.
Еґвейн доклала зусиль, аби її слова пролунали безтурботно:
— Навряд чи я з ним колись одружуся. Ти ж знаєш, Айз Седай рідко виходять заміж. Та на твоєму місці я б не прилипала до нього серцем. Це й тебе стосується, Елейн. — У неї перехопило подих, і вона кашлянула, аби це приховати. — Сумніваюся, що він узагалі колись одружиться. А якщо так станеться, я бажаю щастя тій, хто поєднає з ним своє життя, і якщо це буде одна із вас, то також. — Вона сподівалася, що це пролунало щиро. — Він упертий, наче віслюк, але загалом добрий хлопець. — Голос у неї затремтів, але вона примудрилася обернути це тремтіння на сміх.
— Хоч ти й кажеш, що тобі байдуже, — сказала Елейн, — гадаю, тобі би це не більше сподобалося, ніж моїй матусі. Він цікавий, Еґвейн. Цікавіший за всіх чоловіків, яких я бачила раніше, хай він і простий вівчар. Коли ти така недалека, що ладна випустити його з рук, то маєш нарікати тільки на себе, якщо я вирішу повстати проти вас обох — проти матусі і проти тебе. Це був би не перший випадок, коли принц Андору перед одруженням не мав би жодного титулу. Але ти не зробиш такої дурниці, і навіть не кажи, що зробиш. Не сумніваюся, що ти обереш Зелену Аджу і візьмеш його до себе Охоронцем. Всі знайомі мені Зелені, що мають одного Охоронця, з ними й одружені.
Еґвейн змусила себе віджартуватися, сказавши, що якщо вона стане Зеленою, то в неї буде десять Охоронців.
Мін похмуро спостерігала за нею, а Найнів задумливо спостерігала за Мін. Діставши із саков зручніший для подорожі одяг і перевдягнувшись, подруги примовкли. Не стратити духу в такому місці було нелегко.
Сон довго не йшов до Еґвейн, а коли й прийшов, то якийсь уривчастий і сповнений жахіть. Ранд їй не снився, снився якийсь незнайомець з вогняними очима. Цього разу маска не приховувала його обличчя — жахітне, все в опіках, які ще не повністю загоїлися. Незнайомець тільки дивився на неї та реготав, але цей сон був навіть жахливіший за ті, що снилися їй потім: наче вони навіки заблукали в Шляхах, наче за нею женеться Чорний Вітер. Дівчина була вдячна Ліандрін, коли та розбудила її, штурхнувши носаком чобота під ребра, хоча почувалася вона так, наче взагалі очей не склепила.
Ліандрін несамовито підганяла їх упродовж дня, чи радше — упродовж того, що вважалося днем, бо за сонце тут правили лише ліхтарі, і дозволила їм зупинитися на ночівлю лише тоді, коли вони всі вже стали куняти носом у сідлах. На кам’яній долівці не відпочинеш, як на м’якому ліжку, але Ліандрін безжально підняла їх за кілька годин і скочила в сідло, не дожидаючись, коли це зробить решта. Пандуси та мости, острови та дороговкази. Проминаючи їх у чорній, як смола, темряві, Еґвейн утратила їм лік. Лік годинам і дням вона теж утратила. Ліандрін дозволяла лише короткі зупинки, щоби поїсти й дати перепочинок коням, а пітьма увесь час важким тягарем налягала на їхні плечі. Всі розляглися на сідлах охляп, наче мішки з зерном, всі, крім Ліандрін. Здавалося, Айз Седай не помічає ні темряви, ні втоми. Вона залишалася такою ж свіжою, якою була в Білій Вежі, і такою ж неприступною. Вона не дозволяла нікому хоч одним оком глянути в пергамент, з яким звіряла написи на дороговказах, а коли Найнів попросила подивитися, запхала його в кишеню, коротко кинувши:
— Не з твоїм розумом братися до цього.
І ось, коли Еґвейн стомлено кліпала очима, Ліандрін не повернула коня від дороговказу до чергового мосту чи пандуса, а поскакала вздовж побитої віспинами білої смуги, що бігла в темряву. Еґвейн перезирнулася з подругами, і всі вони поспіхом погнали за Айз Седай. Та вже витягала при світлі ліхтаря листок Авендесора з різьбленого орнаменту на Брамі.
— Ми на місці, — усміхаючись, промовила Ліандрін. — Нарешті я привела вас туди, куди і слід було.
Розділ 40
Дамані
Еґвейн спішилася, щойно почала відкриватися Брама, і коли Ліандрін дала сигнал виходити, обережно й повільно вивела зі Шляхів кошлату кобилу. І навіть за всієї обачності — вони з Белою раптом стали рухатися ще повільніше — заплутались у заростях, що їх притиснула відкрита Брама. Тут Шляхова брама ховалась у густому чагарці, що приступав до неї впритул. Поблизу була жменька дерев, і ранковий вітерець хвилював листя. Тут воно було трохи барвистішим, ніж у Тар Балоні.