Повільно й натужно він заштовхав свою паніку углиб свідомості, зачинив її там і не відпускав, хоча вона й криком кричала, вимагаючи звільнення. Це було найкраще, що він міг зробити. Жоден із тих, які лежали долічерева, не встав, і лише кілька з них зважилися підняти голови.
— Підніміться, — цього разу у голосі постаті у червоній масці почулася різкість. Він показав обома руками. — Встаньте!
Чоловік, який називав себе Борсом, незграбно підвівся, але на півдорозі, вже колінкуючи, завагався. Підняті у жесті руки мовця були жахітно обпечені, вкриті чорними борознами, між якими проступала жива плоть, така ж червона, як і одіж постаті. Чи став би Морок являтися у такому вигляді? Чи навіть хтось із Відступників? Очі за цією криваво-червоною маскою повільно ковзнули по ньому, і він поспішно випростався. Йому здалося, що той погляд обдав його жаром відкритої печі.
Інші скорилися наказу заледве чи з більшою грацією та меншим страхом. Коли всі вже були на ногах, ширяюча постать заговорила.
— Я знаний під різними іменами, однак ви знатимете мене як Ба’алзамона.
Чоловік, який називав себе Борсом, зціпив зуби, щоби вони не клацали. Ба’алзамон. У перекладі з мови траллоків — Серце Темряви, і навіть поганини знали, що таким іменем траллоки величають Великого Володаря Темряви. Того, Чиє Ім’я Не Можна Називати. Не Істинне Ім’я, Шей’тан, однак усе ж заборонене. Для присутніх тут, як і для їм подібних, вимовляння будь-якого з цих імен вважалося святотатством. Його дихання зі свистом виривалося з ніздрів, а навколо себе він чув, як інші також важко дихають під своїми масками. Служники кудись поділися, і траллоки також, хоча він і не помітив, коли вони вийшли.
— Місце, де ви стоїте, знаходиться у тіні Шайол Гулу. — При цьому пролунав стогін кількох людей; чоловік, який називав себе Борсом, не міг напевно сказати, що його голос не долучився до цього хору. В голосі Ба’алзамона почулася нотка, яку майже можна було назвати насмішкою, коли він широко розпростер руки. — Не страшіться, бо День приходу вашого Владики у світ уже не за горами. День Вороття наближається. Хіба не достатнім доказом для вас є те, що я тут, перед вами — ліченими обранцями з-поміж ваших братів і сестер? Незабаром Колесо Часу буде знищене. Незабаром Великий Змій помре, і за допомогою сили цієї смерті, смерті самого Часу, ваш Владика переробить світ на свій взір і подобу для цієї Епохи та на віки вічні. А всі, хто служить мені вірою та правдою, возсядуть біля моїх ніг над зірками у небесах і вічно урадуватимуть над світом людським. Так я пообіцяв, і так станеться довіку. Ви будете жити й урядувати поки й світ сонця.
Гомін радісного передчуття прокотився між слухачами, і дехто навіть ступив уперед, ближче до ширяючої багряної постаті, звертаючи до неї зачаровані погляди. Навіть чоловік, який називав себе Борсом, відчув ваговитість цієї обіцянки — обіцянки, заради якої він сотні разів гендлював своєю душею.
— День Вороття ближчає, — промовив Ба’алзамон. — Але роботи ще багато. Роботи дуже багато.
Повітря ліворуч від Ба’алзамона замерехтіло і згустилося, і в ньому повисла постать молодого юнака, трохи нижчого за самого Ба’алзамона. Чоловік, який називав себе Борсом, не міг зрозуміти, було це живе створіння чи ні. Висновуючи з його одягу, це був сільський хлопчина з бешкетною іскоркою у карих очах та натяком на посмішку у кутиках губ, так наче пригадував чи замислював якусь витівку. Плоть видавалася живою, однак груди не здіймалися від подиху, а очі не моргали.
Повітря праворуч від Ба’алзамона затремтіло, наче від спеки, і друга постать у селянському одязі повисла трохи нижче від Ба’алзамона. Це був кучерявий молодик із міцними, як у коваля, м’язами. От тільки дивина: при його боці висіла бойова сокира — великий сталевий напівмісяць урівноважений з іншого боку товстим гостряком. Чоловік, який називав себе Борсом, раптом нахилився уперед, зацікавлений чимось іще дивовижнішим. Очі молодика були жовтими.
Втретє повітря згустилося у формі молодого чоловіка, цього разу просто навпроти Ба’алзамона, майже біля його ніг. Це був високий юнак із сірими очима, які на світлі ставали майже блакитними, і темно-рудуватим волоссям. Ще один селянин або фермер. Чоловік, який називав себе Борсом, ахнув. І ще одна річ була тут надзвичайною, хоча з якого дива він мав би сподіватися, ніби тут має бути щось звичайне? На поясі в цієї постаті висів меч із бронзовою чаплею на піхвах, інша чапля була вигравіювала на довгому дворучному руків’ї. Сільський юнак із мечем з емблемою чаплі? Це неможливо! Що б це могло означати? А ще хлопець із жовтими очима. Він помітив, як мерддраал, тремтячи, дивиться на ці фігури, і якщо він правильно виснував, то це тремтіння було спричинене не страхом, а ненавистю.
Запала мертва тиша, Ба’алзамон дозволив цій тиші запасти ще глибше, а тоді заговорив:
— Це той, хто обходить світ, той, хто був і буде, але ще не настав, — оце Дракон.
Серед слухачів прокотився переполоханий гомін.
— Відроджений Дракон! Ми повинні його вбити, Великий Владарю? — пролунало з уст шайнарця, чия рука нетерпляче намацувала на боці відсутній меч.
— Можливо, — просто відповів Ба’алзамон. — А можливо, що й ні. Можливо, що його можна буде використати. Рано чи пізно так і станеться, у цій Епосі чи в іншій.
Чоловік, який називав себе Борсом, кліпнув. У цій Епосі чи в іншій? Я гадав, День Вороття близький. Яке мені діло до того, що станеться в іншу Епоху, якщо я зістаріюся і помру ще в цій? Але Ба’алзамон говорив далі:
— У Візерунку вже почав формуватися закрут — одна з багатьох точок, де того, хто стане Драконом, можна навернути на службу мені. Необхідно навернути! Хай краще служить мені живий, аніж мертвий, проте живий він чи мертвий, а служити він мені мусить і буде! Запам’ятайте цих трьох, бо кожен із них — це нитка у візерунку, який я планую сплести, а вам належить подбати, щоби вони розташувалися так, як я накажу. Добре до них придивіться, щоби змогли потім їх упізнати.
Зненацька усі звуки змовкли. Чоловік, який називав себе Борсом, неспокійно засовався, зауваживши при цьому, що інші чинять так само. Усі, крім ілліанки, усвідомив він. Її руки покоїлися в неї на грудях, наче хотіли приховати її округлу оголену плоть, очі були широко розплющені наполовину від страху, наполовину від екстазу, а сама вона запопадливо кивала, ніби комусь, хто стояв віч-на-віч із нею. Час від часу здавалося, ніби вона відповідає, але чоловік, який називав себе Борсом, не чув ані слова. У якийсь момент вона дугою вигнулась назад, тремтячи і силкуючись звестися навшпиньки. Він не міг зрозуміти, чому вона не падає, хіба що її тримає щось невидиме. А потім так само раптово вона опустилася на п’яти і знову кивнула, кланяючись і тремтячи. Не встигла вона випростатися, як одна із жінок, яка носила перстень Великого Змія, здригнулася і закивала.
Виходить, кожен із нас отримує персональні настанови і жоден не чує інших. Чоловік, який називав себе Борсом, розчаровано забурмотів. Якби ж він знав, що було наказано хоча б комусь одному, він міг би використати це знання на власну користь, але тепер... Він нетерпляче чекав своєї черги, забувши навіть, що стоїть випроставшись.
Один по одному учасники зборів отримували вказівки, кожен оточений стіною тиші, а проте усе ж зраджуючи себе дражливими підказками, які годі було прочитати. Чоловік із Ата’ан Мієр, Морського народу, неохоче заціпенів, але ствердно кивнув. Поза шайнарця свідчила про замішання, навіть коли він погоджувався. Друга жінка з Тар Балона здригнулася, ніби від шоку, а закутана в сіре постать, чию стать він так і не зміг визначити, заперечливо похитала головою, а відтак упала на коліна й завзято закивала. Декого так само судомило, як ілліанку, так наче сам біль піднімав їх навшпиньки.