— І оце вівчар, Лане Ґайдін? Сьогодні вранці він не був такий упевнений у собі.
— Він — чоловік, Леане Седай, — твердо промовив Лан, — не більше, але й не менше. Ми ті, хто ми є.
Айз Седай похитала головою.
— Світ щодня стає все химернішим. Не здивуюся, якщо незабаром коваль надіне корону і заговорить високим штилем. Зачекайте тут.
Вона зникла за дверима, щоби повідомити про їхній прихід.
Вони чекали лише мить чи дві, а Ранд уже відчув себе незручно під пронизливими поглядами решти Айз Седай. Він спробував спокійно відповідати їм поглядом на погляд, як повчав його Лан, але помітив, що вони схилили голови одна до одної і шепочуться. Що вони кажуть? Що їм відомо? Світло, невже вони збираються мене вгамувати? Чи не це мав Лан на увазі, коли казав, що треба зустрічати будь-що лицем до лиця?
Повернулася Леане і зробила Ранду знак заходити. Лан хотів було йти за ним, але вона перепинила його, наставивши посох перед його грудьми.
— Не ти, Лане Ґайдін. Морейн Седай має для тебе доручення. Твоє левеня здатне постояти за себе.
Двері зачинилися за Рандом, але він устиг почути слова Лана, мовлені жорстко, з притиском, і водночас тихо, аби розчув їх лише Ранд:
— Тай’шар Манетерен!
З одного боку кімнати сиділа Морейн, а з іншого — одна з Коричневих Айз Седай, та, яку він бачив у підземеллі, але він не міг відвести очей від жінки, що возсідала на високому кріслі за широким столом. Бійниці в стінах були наполовину прикриті заслонами, але крізь шпари проливалося достатньо світла за її спиною, щоби її обличчя важко було роздивитися. Проте він впізнав її. Престол Амерлін.
Ранд поспішно опустився на одне коліно — ліва рука на ефесі меча, права, стиснута в кулак, обпирається на візерунчастий килим — і схилив голову.
— Ви покликали мене, матінко, і ось я прийшов. Я готовий.
Він підвів голову саме вчасно, аби помітити, що вона вигнула брову.
— Справді готовий, юначе? — В голосі її бринів чи не сміх. І щось іще, чого він не міг уловити, хоча на її обличчі не було й сліду веселощів. — Підведись, юначе, дай мені тебе роздивитися.
Він встав у повний зріст, намагаючись зобразити на обличчі спокій. Мусів зробити над собою зусилля, аби не стискати кулаки. Трійця Айз Седай. Скільки їх треба, аби вгамувати чоловіка? На Лоґейна вони напустили дюжину, а то й більше. Невже Морейн вчинить так зі мною? Він зустрівся поглядом із Престол Амерлін. Вона дивилася на нього незмигно.
— Сідай, юначе, — мовила вона нарешті, вказуючи на крісло з обтягнутою шкірою спинкою, що стояло самотньо просто перед столом. — Боюся, розмова у нас буде довгою.
— Дякую, матінко. — Він схилив голову, а відтак, дотримуючись напучувань Лана, кинув погляд на крісло і торкнувся меча. — Якщо ваша ласка, матінко, я постою. Варту ще не закінчено.
Престол Амерлін роздратовано гмикнула й повернулася до Морейн.
— Ти віддала його під опіку Лана, дочко? У нас нелегке завдання і без усього того, що він набереться в Охоронця.
— Лан навчав усіх хлопців, матінко, — незворушно відказала Морейн. — Цьому він приділяв трохи більше часу, ніж іншим, позаяк у нього меч.
Коричнева Айз Седай засовалася на стільці.
— Ґайдіни дуже вперті та зарозумілі, матінко, а втім, корисні. Я би не могла обійтися без Томаса, так само як ви не захотіли би втратити Алрика. Я навіть чула, як деякі Червоні зізнавалися, що інколи вони були би не проти мати Охоронця. А Зелені й поготів...
Усі троє Айз Седай наразі не звертали на нього уваги.
— Цей меч... — промовила Престол Амерлін. — Схоже, це клинок із тавром чаплі. Як він потрапив до нього, Морейн?
— Тем аль’Тор покинув Межиріччя молодим хлопцем, матінко. Він вступив до війська Ілліана і брав участь у війні з білоплащниками й у двох останніх війнах із Тіром. З часом він став майстром клинка та другим капітаном Соратників. Після Аїльської війни Тем аль’Тор повернувся до Межиріччя з дружиною-кеймлінкою та немовлям, хлопчиком. Якби я дізналася про це раніше, це багато чого могло би порятувати. Але я дізналася лише тепер.
Ранд утупився поглядом у Морейн. Він знав, що Тем полишав Межиріччя і повернувся з жінкою-чужоземкою та мечем, але все інше... Де ти про все це дізналася? Таж не в Емондовому Лузі. Якщо тільки Найнів не розповіла тобі більше, ніж мені. Хлопчик-немовля. Вона не сказала: зі своїм сином. Але я його син.
— З Тіром... — Престол Амерлін ледь спохмурніла. — Що ж, у цих війнах багато в чому були винні обидві сторони. Безрозсудні чоловіки, яким легше битися, ніж домовлятися. Ти можеш сказати, чи цей клинок справжній, Верін?
— Це можна перевірити, матінко.
— Тоді візьми його і перевір, дочко.
Усі троє навіть не дивилися на нього. Ранд відступив на крок, міцно схопившись за ефес.
— Цього меча дав мені мій батько, — сердито сказав він. — Ніхто його у мене не візьме.
І лише зараз він помітив, що Верін навіть не думала підводитися зі свого крісла. Він подивився на жінок у замішанні, намагаючись віднайти втрачене самовладання.
— Отже, — мовила Престол Амерлін, — ти маєш у собі і власний вогонь, а не тільки те, що вклав у тебе Лан. Добре. Він стане тобі у пригоді.
— Я — той, хто я є, матінко, — доволі спокійно промовив він. — Я готовий до того, що гряде.
Престол Амерлін скривилася.
— Лан добряче з тобою попрацював. Послухай мене, юначе. За кілька годин Інґтар вирушає на пошуки викраденого Рога. Твій приятель Мет їде з ним. Гадаю, ще один твій приятель — Перрин, якщо я не помиляюсь, — також поїде. Ти хочеш супроводжувати їх?
— Мет і Перрин їдуть? Чому? — І він із запізненням додав шанобливо: — Матінко.
— Тобі відомо, що у твого приятеля був кинджал? — При згадці про цей кинджал вона гидливо скривила рота. — Його теж вкрали. Якщо його не знайти, зв’язок між хлопцем та кинджалом неможливо буде остаточно розірвати, і твій приятель помре. Ти можеш їхати з ними, якщо забажаєш. Чи можеш залишатися тут. Без сумніву, лорд Аґельмар захоче бачити тебе своїм гостем, скільки ти сам цього бажатимеш. Я теж їду звідси, сьогодні. Морейн Седай поїде зі мною, так само як Еґвейн і Найнів. Отже, якщо ти залишишся, ти залишишся сам. Вирішувати тобі.
Ранд уп’явся в неї очима. Вона каже, я можу їхати куди захочу. Вона що, для цього мене покликала? Мет умирає! Він кинув погляд на Морейн. Та сиділа незворушно, склавши руки на колінах. Вигляд у неї був такий, наче те, куди Ранд піде, її цікавило менш за все. На який шлях ви намагаєтесь підштовхнути мене, Айз Седай? Згоріти мені, я піду іншим шляхом. Але якщо Мет помирає... Я не можу його кинути. Світло, як ми зможемо знайти цей кинджал?
— Тобі не обов’язково вирішувати зараз, — сказала Амерлін. Їй, здавалося, теж було до цього байдуже. — Але тобі потрібно буде визначитися до того, як Інґтар вирушить.
— Я поїду з Інґтаром, матінко.
Престол Амерлін неуважно кивнула.
— Тепер, коли з цим вирішено, ми можемо перейти до важливих питань. Я знаю, що ти можеш направляти, юначе. Що ти про це скажеш?
У Ранда відвисла щелепа. Тієї миті у нього на думці була лише тривога за Мета, тож її побіжно мовлені слова вдарили по ньому, наче важкі коморні двері. Голова пішла обертом, всі Ланові настанови переплуталися. Він дивився на неї, облизуючи враз пересохлі губи. Одна річ — припускати, що вона може знати, і геть інша — переконатися, що вона й насправді знає. Піт зросив його лоб.
Вона нахилилася вперед на своєму кріслі, чекаючи, що він відповість, проте у нього виникло відчуття, ніби їй насправді хочеться відкинутися якомога далі. Він пригадав слова Лана: Якщо вона й боятиметься тебе... Йому захотілося розсміятися. Якщо вона боятиметься його.
— Ні, я не можу. Тобто... Я не робив цього навмисне. Просто так сталося. Я не хочу... направляти Силу. Я ніколи не зроблю цього знову. Присягаюся.
— Ти не хочеш, — повторила Престол Амерлін. — Що ж, це мудро з твого боку. І водночас безглуздо. Деяких людей можна навчити направляти, більшість навчити неможливо. Проте невелика частина людей з цим народжується. Раніше чи пізніше, але вони застосують Єдину Силу, хочуть вони цього чи ні, і це не менш безсумнівно, ніж те, що з ікринок народяться риби. Ти й надалі направлятимеш, юначе. Ти не можеш цьому зарадити. І краще тобі навчитися направляти, навчитися керувати цим, інакше тобі недовго чекати на божевілля. Єдина Сила вбиває тих, хто не може керувати Ті потоком.