— Як я можу навчитися? — з притиском запитав він. Морейн і Верін сиділи мовчки, незворушно, сиділи й спостерігали. Наче павучихи. — Як? Морейн каже, що вона не може мене нічому навчити, а я не знаю, як вчитися і чого. Та я й не хочу. Я хочу це припинити. Невже ви не можете зрозуміти? Припинити!
— Я казала тобі правду, Ранде, — озвалася Морейн. Вона говорила так, ніби вони ведуть приємну дружню розмову. — Ті, хто могли би тебе навчити, Айз Седай чоловічої статі, вже три тисячі років як мертві. Ніхто з Айз Седай, котрі живуть нині, не можуть навчити тебе торкатися саїдін, так само як ти не зумів би навчити торкатися саїдар. Птах не може навчити рибу літати, а риба не може навчити птаха плавати.
— Ця приказка завжди здавалася мені неправильною, — раптом промовила Верін. — Є птахи, котрі можуть пірнати та плавати. А в Морі Штормів є риби з довгими плавцями, що можуть витягуватися, як ми з вами витягуємо руки, і з дзьобами, як мечі, якими вони можуть прохромити...
Вона обірвала сама себе на півслові і знітилась. Морейн і Престол Амерлін дивилися на неї, проте на їхніх обличчях не відбивалося жодних емоцій.
Ранд скористався цією паузою, щоби хоч трохи себе опанувати. Як вчив його ще в дитинстві Тем, він створив у своїй уяві єдиний пломінь і скинув туди всі свої страхи, шукаючи порожнечу, спокій порожнечі. Пломінь ріс, доки не заполонив собою весь простір, доки не став надто великим, аби утримувати чи уявляти його надалі. А тоді він зник, залишивши по собі відчуття спокою. По його краях ще мерехтіли короткими спалахами страх та гнів, наче темні цятки, але порожнеча трималася. Думки проносилися її поверхнею, наче камінці-плескунці. Айз Седай лише на мить відвернули від нього свою увагу, але коли вони знову повернулися до нього, його обличчя було спокійним.
— Чому ви так розмовляєте зі мною, матінко? — поцікавився він. — Ви повинні були би мене вгамувати.
Престол Амерлін спохмурніла і поглянула на Морейн:
— Він навчився цього у Лана?
— Ні, матінко. Це у нього від Тема аль’Тора.
— То чому? — знову настійливо запитав Ранд.
Престол Амерлін подивилася йому просто в очі і промовила:
— Тому що ти — Відроджений Дракон.
Порожнеча похитнулася. Світ похитнувся. Все навколо пішло обертом. Він сконцентрувався на ніщоті, і порожнеча повернулася, світ втишився.
— Ні, матінко. Я можу направляти, хай допоможе мені Світло, але я не Раолін Губитель Темряви, не Ґвер Амаласен, і не Юріан Праща. Можете мене вгамувати, вбити чи відпустити, але я не буду Лжедраконом на повідку у Тар Балона.
Він почув, як охнула Верін, побачив, як розширилися очі в Амерлін — її погляд був твердий, наче голубі діаманти. На нього погляд не подіяв, ковзнувши поверхнею порожнечі.
— Від кого ти почув ці імена? — гостро запитала Амерлін. — Хто сказав тобі, що Тар Балон смикає за мотузку хоч одного Лжедракона?
— Один мій друг, матінко, — сказав він. — Менестрель. Його звали Том Меррилін. Його вже нема, він загинув.
Морейн щось промовила, і він поглянув на неї. Вона стверджувала раніше, що Том не загинув, але ніколи не пояснювала, чому так вважає, а він не розумів, як може людина вижити, зчепившись врукопаш зі щезником. Це була стороння думка, і вона швидко розтанула. Наразі існувала лише порожнеча, і він був єдиним цілим із нею.
— Ти не Лжедракон, — твердо промовила Амерлін. — Ти справжній Відроджений Дракон.
— Я пастух із Межиріччя, матінко.
— Дочко, розкажи йому. Це правдива історія, юначе. Слухай уважно.
Морейн заговорила. Ранд не зводив очей із обличчя Амерлін, але при цьому чув кожне слово.
— Майже двадцять років тому аїльці перейшли через Хребет Світу, Драконову Стіну, і це було єдиний раз, коли їм таке вдалося. Вони пройшли навалою Кайреном, спустошуючи його, розбили кожне військо, що вийшло проти них, спалили саме місто Кайрен і з битвами пройшли весь шлях аж до Тар Балона. Це було взимку, у великі снігопади, але аїльці не звертають увагу ні на спеку, ні на холоднечу. Остання битва, остання з тих, що вирішальні, відбулася під Сяйливими Мурами, біля схилів Драконової гори. Три дні й три ночі тривала битва, і аїльців відкинули назад. Радше сказати, вони відступили, бо зробили те, заради чого прийшли. Їхньою метою було вбити короля Кайрена Ламана за його гріх перед деревом. Ось тут і починається моя історія. І твоя.
Вони перекотилися через Драконову Стіну, наче повінь. Аж до самих Сяйливих Мурів. Ранд чекав, що спогад ущухне, але він чув голос Тема, Тема, що марив у гарячці, витягуючи назовні таємниці минулого. Голос бринів за оболонкою порожнечі, намагаючись пробитися всередину.
— Я тоді була серед посвячених, — казала Морейн, — які наша матінка, Престол Амерлін. Незабаром ми мали стати сестрами, і тієї ночі ми прислуговували тодішній Престол Амерлін. З нею була і її хранителька хронік, Ґайтара Моросо. Всі інші сестри, навіть Червоні, знаходились на полі битви, намагаючись зцілити всіх поранених, кого їм вдавалося відшукати. Настав світанок. Вогонь у каміні не міг відігнати холод. Снігопад нарешті припинився, і в покоях Амерлін в Білій Вежі ми відчували запах диму від навколишніх селищ, спалених під час битви.
Битви завжди спекотні, навіть на снігу. Довелося піти... від смороду смерті. Безтямний голос Тема бився об оболонку, що захищала порожнечу і спокій в душі Ранда. Порожнеча здригнулася, піддалася, повернулася на місце і заспокоїлась, а тоді знову затремтіла. Амерлін свердлила його поглядом. Він знову відчув піт у себе на чолі.
— Це було гарячкове марення, — вимовив він. — Він був хворий. — Його голос зміцнів. — Моє ім’я — Ранд аль’Тор. Я пастух. Мій батько — Тем аль’Тор, а моя мати була...
Морейн замовкла на мить, коли він почав говорити, але тепер перервала його, провадячи далі все тим же тихим та невідворотним голосом:
— В Караетонському циклі, у «Пророцтві про Дракона», йдеться про те, що Дракон відродиться на схилах Драконової гори, там, де він помер під час Світотрощі. У Ґайтари Седай іноді прокидався пророчий талант. Це була стара жінка, з волоссям білим, наче сніг за вікном, але пророчицею вона була могутньою. За вікнами вже світало, коли я подала їй горнятко з чаєм. Престол Амерлін запитала мене, що чути з поля битви. І тут Ґайтару Седай наче підкинуло зі стільця, на якому вона сиділа. Вона стала нерухомо на скам’янілих ногах, руки притиснуті до боків, хоча тілом її і пробігав дрож. А її обличчя було таке, наче вона зазирає в Безодню Фатуму на Шайол Гулі, і вона вигукнула: «Він відродився! Я відчуваю його! Дракон зробив перший подих на схилі Драконової гори! Він іде! Він іде! Хай допоможе нам Світло! Хай Світло порятує світ! Він лежить у снігу, і плач його, наче грім небесний! Він сяє наче сонце!» І тоді вона мертвою впала мені на руки.
Схил гори. Почув дитячий плач. Народила там сама-одна, і померла. Дитина була синя від холоду. Ранд намагався відігнати Темів голос. Порожнеча поменшала.
— Гарячкове марення, — видихнув він. Я не міг покинути дитину. — Я народився у Межиріччі. — Завжди знав, що ти хотіла мати дітей, Карі. — Він відірвав очі від погляду Амерлін. Намагався утримати порожнечу. Відчував, що нічого не виходить, вона згорталася всередині нього. Так, кохана. Ранд — гарне ім’я. — Я — Ранд... аль’Тор! — Ноги у нього тремтіли.
— І таким чином ми дізналися, що Дракон відродився, — вела далі Морейн. — Амерлін узяла з нас клятву мовчання, з нас двох, бо вона знала, що не всі сестри поставляться до Відродження так, як треба. Вона вирядила нас на пошуки. Багато дітей залишилося без батьків після цієї війни. Надто багато. Але ми почули одну розповідь про те, як чоловік знайшов немовля на горі. Це було все. Чоловік і новонароджене хлоп’я. І ми продовжили пошуки. Ми шукали роками, знаходили нові докази, вивчали пророцтва. «Він буде давньої крові, а зростить його стародавня кров», — казало одне з пророцтв. Були й інші. Але таких місць, де давня кров, що передається з покоління в покоління ще з Епохи Легенд, зберігає свою силу, є чимало. Тоді, у Межиріччі, де давня кров Манетерену усе ще вирує, наче ріка під час повені, а саме в Емондовому Лузі, я знайшла трьох хлопців, дні народження яких припадали на ті тижні, коли відбулася битва на Драконовій горі. І один із них міг направляти. Невже ти гадав, що траллоки прийшли по тебе тільки через те, що ти та’верен? Ти — Відроджений Дракон.