Жінки, з якими вона заприятелювала під час перебування в Фал Дарі, намагалися до неї заговорити; вони знали, що Ранд прибув сюди разом із нею, що вона, як і він, походить з Межиріччя, і сподівалися довідатися від неї, навіщо Амерлін кликала його до себе. Престол Амерлін! Відчуваючи холодний клубок під серцем, вона зірвалася на біг, але не встигла ще вибігти з жіночої половини, як загубила його в лабіринті коридорів та людській юрмі.
— В який бік він пішов? — запитала вона у Нісури.
Не було потреби уточнювати, про кого йдеться. Вона розчула, як жінки, що скупчилися біля аркових дверей, раз у раз згадують Ранда.
— Не знаю, Найнів. Він вискочив прожогом, наче сам Отруйник Сердець насідав йому на п’яти. Та й будь-хто би побіг, кому вистачило клепки з’явитися сюди з мечем на поясі. Після такого Морок — це найменше з лих, яке має його турбувати. Куди котиться світ? І його приймає сама Амерлін... у власних покоях! Скажи мені, Найнів, це правда, що у ваших землях він є принцом?
Найнів навіть не пам’ятала, що їй відповіла. Щось таке, що змусило їх відступити й дати дорогу. Міцно стиснувши кулаки, вона побігла коридорами, вертячи головою на всі боки на кожному перехресті, сподіваючись його помітити. Світло, що вони з ним зробили? Мені треба було якимсь чином забрати його у Морейн, осліпи її Світло. Я — його Мудриня.
Яка ти Мудриня, глузливо пролунав голосок у неї в голові. Ти покинула Емондів Луг напризволяще. Хіба ти можеш усе ще називати себе тамтешньою Мудринею?
Я їх не кинула, гаряче заперечила вона сама собі. Я привезла Мавру Маллен з Девен Райда приглянути за справами, доки сама не повернуся. Вона може чудово впоратися з мером та Радою Селища, і вона добре ладнає з Жіночим Колом. Маврі доведеться повернутися до власного селища. Жодне село не може довго обходитися без своєї Мудрині. У Найнів усе стиснулося всередині. Вона пішла з Емондового Лугу багато місяців тому.
— Я — Мудриня Емондового Лугу! — промовила вона вголос.
Служник у лівреї, який ніс кудись рулон тканини, закліпав на неї очима, а тоді низько вклонився і поспішив геть. На його обличчі було написано, що він воліє забратися звідси якнайдалі.
Почервонівши, Найнів роззирнулася навколо, перевіряючи, чи хтось не звернув уваги на цю сцену. Поблизу знаходилася лише купка чоловіків, заглиблених у бесіду, та кілька жінок у чорно-золотих строях поспішали у власних справах. Вони вклонялися чи робили реверанси, коли Найнів проходила повз. Такі диспути з собою вона вела часто, але заговорила сама з собою вголос уперше. Вона вилаялась собі під ніс, а тоді, усвідомивши, що робить, міцно стиснула губи.
Коли Найнів уже стала розуміти, що пошуки її даремні, вона зненацька натрапила на Лана. Він стояв спиною до неї, визираючи крізь бійницю. Знадвору чулися чоловічі голоси й іржання коней. Лан так зосередився на тому, що там відбувалося, що не одразу помітив Найнів. Її дратувало, що вона ніколи не може підкрастися до нього непоміченою, хоч як тихо би ступала. Вдома, в Емондовому Лузі, вона добре зналася на слідопитстві, хоча зазвичай жінки цим не надто цікавилися.
Вона зупинилася трохи осторонь, притисши руки до грудей, аби стримати хвилювання. Мушу зробити собі відвар з раннела та корінців овечих язичків. Цим зіллям вона напувала тих, хто впадав у нуд і вдавав хворого чи поводився, як дурний гусак. Раннел та овечі язички мали легкий підбадьорливий ефект, шкоди від них не було жодної, але на смак цей відвар був просто жахливий, і смак цей тримався добу, не менше. Чудові ліки, аби не поводитися безглуздо.
Він не помічав її, а вона дивилася, як він стоїть, обіпершись об кам’яну стіну, і потирає підборіддя, спостерігаючи за тим, що відбувається внизу. Він надто високий — це по-перше, а по-друге, він достатньо старий, аби бути моїм батьком. Чоловік з таким обличчям не може не бути безсердечним. Ні. Він не такий. У жодному разі. І він був королем. Його країну знищили, коли він був ще дитиною, і він не претендував на корону, але однаково був королем. Навіщо королю сільська жінка? А він ще й Охоронець. Зв’язаний з Морейн. Він відданий їй аж до скону, і ці узи сильніші, ніж у коханців, і він належить їй. Вона має все, чого я бажаю, спопели її Світло!
Він повернувся від бійниці, і Найнів смикнулася йти геть.
— Найнів... — Його голос піймав її і тримав, наче на аркані. — Я давно вже хотів поговорити з вами наодинці, проте ви завжди як не на жіночій половині, то не сама.
Їй вартувало зусиль подивитися на нього, але вона була впевнена, що їй вдалося зберегти спокійний вираз обличчя.
— Я шукаю Ранда. — Вона не збиралася визнавати, що навмисне уникала Лана. — Ми з вами давно вже сказали одне одному все, що мали сказати. Я зганьбила себе — і не збираюся цього повторювати, — а ви прогнали мене.
— Я ніколи не... — Він глибоко зітхнув. — Я сказав вам, що мені нема чого запропонувати як весільний подарунок, крім удовиної одежини. А це не той дар, який чоловік може запропонувати жінці. Якщо він хоче називатися чоловіком.
— Розумію, — холодно сказала вона. — Так чи інак, а король не обдаровує сільських жінок. А ця сільська жінка цих дарів і не прийняла би. Ви бачили Ранда? Мені треба з ним поговорити. Він мав авдієнцію в Амерлін. Ви не знаєте, чого вона від нього хотіла?
Очі у нього зблиснули, наче синя крига під променями сонця. Вона намагалася стояти твердо, не відступаючи ні на крок, і відповіла йому не менш відчайдушним поглядом.
— Ранд аль’Тор разом із Престол Амерлін можуть обоє відправлятися хоч до Морока, — рикнув він, скриплячи зубами, і силоміць вклав їй щось у руку. — Я хочу зробити тобі подарунок, і я зроблю його, навіть якщо мені доведеться прикувати його на ланцюг на шию.
Вона відвела очі. Погляд у нього, коли він злився, був наче у синьоокого яструба. На своїй долоні вона побачила золотий перстень з печаткою, масивний, важкий, хоча вже і потертий. Перстень був такий великий, що вона, мабуть, могла просунути в нього два великі пальці одразу. На печатці над списом та короною летів журавель. У неї перехопило подих. Перстень королів Малкір. Забувши про злість, вона звела на нього очі.
— Я не можу взяти це, Лане.
Він недбало здвигнув плечима:
— Це дрібниця. Стара і нікому вже не потрібна річ. Але ще є люди, які впізнають його, коли побачать. Покажи його будь-якому лорду в Порубіжжі, і ти за потреби зможеш розраховувати на його гостинність. Покажи його будь-якому Охоронцю, і він тобі допоможе чи надішле мені звістку. Надішли мені цей перстень чи лист із його відтиском, і я буду біля тебе, не згаявши ні хвилини. Присягаюся.
Очі їй почало застилати сльозами. Якщо я зараз розревуся, я себе вб’ю.
— Я не можу... Я не хочу дарунків від вас, аль’Лане Мандраґоране. Ось, візьміть його.
Він перепинив усі її спроби повернути йому перстень. Узяв у свої руки її руку з перснем, обережно, але міцно, наче у кайдани.
— Тоді візьми його заради мене, зроби мені таку ласку. Чи викинь його, якщо він тобі неприємний. Кращого застосування я для нього не маю. — Він провів пальцем дівчині по щоці, і вона затремтіла. — Мушу йти, Найнів машиара. Амерлін хоче відбути ще до середини дня, а ще багато не зроблено. Можливо, у нас буде час поговорити під час подорожі до Тар Балона.
Він розвернувся і широкими кроками пішов коридором.
Найнів торкнулася щоки. Все ще відчувала його дотик. Машиара. Це означало «кохана всім серцем і душею», а водночас і «втрачене кохання». Втрачене навіки. Дурепа! Припини поводитися, наче дівча, яке ще й косу не заплітає. Не дозволяй йому забрати твоє серце — добра з цього не буде...
Міцно затиснувши персня в руці, вона розвернулася й аж підскочила з несподіванки, опинившись лицем до лиця з Морейн.
— Давно ви тут? — гнівно запитала вона.