— Не так давно, аби почути те, чого не мала почути, — спокійно відповіла Айз Седай. — Ми їдемо незабаром. Це я почула. Тобі треба приглянути, щоби твої речі встигли запакувати.
Ідемо. До неї не дійшов сенс цих слів, коли їх промовив Лан.
— Я повинна попрощатися з хлопцями, — буркнула вона, а тоді з підозрою зиркнула на Морейн. — Що ви зробили з Рандом? Його кликали до Амерлін. Навіщо? Ви що, розповіли їй про... про...
Вона не могла цього вимовити. Він був із її села, а вона була трохи старша за нього, тож раз чи два їй доводилося приглядати за ним, ще малюком, але коли вона думала про те, ким він став, у неї все переверталося всередині.
— Амерлін запросить до себе усіх трьох, Найнів. Та’верени не так часто зустрічаються, і вона не упустить можливості побачити трьох, що опинилися в одному місці. Можливо, вона скаже їм кілька підбадьорливих слів, адже вони вирушають разом з Інґтаром за тими, хто вкрав Ріг. Вони виїдуть приблизно тоді ж, що і ми, тому тобі краще поквапитися з прощанням.
Найнів кинулася до найближчої бійниці й визирнула на зовнішній двір фортеці. Там було повно коней, і тягловиків, і румаків, а навколо, перегукуючись, клопоталися чоловіки. Єдиним вільним від колотнечі острівцем залишався простір навколо паланкіна Амерлін; запряжена в нього пара коней терпляче чекала, а конюхів там не спостерігалося. Там було і кілька Охоронців, що сідлали коней, а в іншому кінці двору стояв Інґтар в оточенні загону шайнарців в бойових обладунках. Інколи хтось з Охоронців і з людей Інґтара сходилися докупи, аби обмінятися кількома словами.
— Треба було мені забрати від вас хлопців, — промовила Найнів, не повертаючись від бійниці. І Еґвейн теж. Тільки для цього, мабуть, мені довелося б її вбити. Світло, і чому вона мала народитися з цими клятими здібностями? — Я повинна була забрати їх додому.
— Вони вже достатньо дорослі, аби не чіплятися за матусину спідницю, — сухо відказала Морейн. — І ви чудово знаєте, чому ніколи не змогли б їх забрати. Принаймні одного з них. До того ж звідси випливало б, що Еґвейн поїде до Тар Валона сама. А ти хіба передумала їхати до Тар Валона? Якщо ти не навчишся користуватися Силою, тобі ніколи не вдасться застосувати її проти мене.
Найнів розвернулася, аби поглянути на Айз Седай, і роту неї роззявився від подиву. Вона не могла цьому зарадити.
— Не розумію, про що ви.
— А ти гадала, що я не знаю, дитино? Добре, хай буде, як ти бажаєш. Тобто, я зрозуміла, що ти все ж таки їдеш до Тар Валона? Я так і думала.
Найнів хотілося вдарити її, збити цю миттєву посмішку, що промайнула на обличчі Айз Седай. З часів Світотрощі Айз Седай не володіли могутністю відкрито, або володіли в значно менших обсягах, ніж Єдиною Силою. Але вони плели інтриги та маніпулювали, смикаючи за мотузочки на подобу ляльководів, пересуваючи трони та народи, наче камінці по гральній дошці. Вона хоче якимось чином використати й мене. Якщо годяться королі та королеви, чому не згодиться й Мудриня? Так само, як вона використовує Ранда. Але я не дитина, Айз Седай.
— Що ви тепер наміряєтеся зробити з Рандом? Не знаю, чому ви його не вгамували, коли тут і Амерлін, і інші Айз Седай, але, мабуть, ви маєте на те свої резони. Мабуть, це частина чергової інтриги, що ви плетете. Якби Амерлін знала, що ви задумали, можу побитися об заклад, вона б...
Морейн не дала їй договорити:
— Чим може зацікавити Амерлін звичайний пастух? Звичайно, якби їй не розповіли про нього належним чином, вона могла би наказати вгамувати його чи навіть убити. Врешті-решт, він той, хто він є. До того ж усі дуже розлючені подіями минулої ночі. І шукають, на кого би скласти вину.
Айз Седай замовкла, зависла довга пауза. Найнів не відривала від неї погляду, скрегочучи зубами.
— Так, — нарешті промовила Морейн, — значно краще не будити сплячого лева. Наразі наймудріше, що ти зараз можеш зробити, — це взятися пакувати свої речі.
Вона пішла в тому ж напрямку, що й Лан, і здавалося, що вона ковзає над підлогою.
З перекошеним обличчям Найнів вгатила кулаком у стіну; перстень врізався їй у долоню. Вона розтиснула руку і подивилася на нього. Перстень, здавалося, підігрівав її гнів, фокусував у собі всю її ненависть. Я навчатимусь. Ти гадаєш, що я тебе не дістану, якщо ти знаєш. Але я навчатимусь краще, ніж ти думаєш, і я змушу тебе відповісти за те, що ти вчинила. За те, що ти вчинила з Метом, і з Перрином також. Змушу відповісти за Ранда, хай допоможе йому Світло і захистить його Творець. Особливо за Ранда. Пальці її зімкнулися навколо важкого золотого персня. І за мене.
Еґвейн дивилася, як вбрана в ліврею покоївка складає її сукні в оббиту шкірою дорожню скриню. Навіть за місяць вона не звикла, щоб за неї робили щось, з чим вона сама може чудово впоратися, і почувалася ніяково. Сукні були просто прегарні — подарунок леді Амаліси, такі ж гарні, як і сіре шовкове плаття для їзди верхи, що було наразі на ній. Воно було навіть простіше за інші, прикрашене лише на грудях кількома квіточками ранкових зірочок. Інші сукні були значно вишуканішими. Кожна з них затьмарила би все на День Сонця або в Бел-Тайн. Вона зітхнула, пригадавши, що в час наступного святкування Дня Сонця вона буде в Тар Балоні, а не в Емондовому Лузі. З того, що Морейн розповіла їй про навчання, хоч розповідала вона вкрай мало, у дівчини склалося враження, що навряд чи вона повернеться додому до Бел-Тайну, наступної весни, чи навіть до наступного літа, на День Сонця.
Крізь двері просунула голову Найнів.
— Ти готова? — Вона увійшла у кімнату. — Скоро нам треба буде спускатися вниз.
На ній теж була дорожня сукня — з блакитного шовку, прикрашена на грудях вишитими червоними квіточками любовних припон. Теж подарунок Амаліси.
— Майже готова, Найнів. Мені трохи сумно їхати. Навряд чи в Тар Балоні у нас буде нагода носити ці гарні сукні, що подарувала нам Амаліса. — Вона видала короткий смішок. — Але, Мудрине, я не сумуватиму за тим, що треба весь час пильнувати навкруги, коли купаєшся.
— Так, це значно краще робити наодинці, — жваво погодилася з нею Найнів.
Вираз її обличчя не змінився, але щоки раптом зашарілися.
Еґвейн посміхнулася. Їй на думку спав Лан. Все ще дивно було думати про Найнів, про Мудриню, як про закохану жінку. З її боку було нерозумно говорити про це з Найнів таким ось чином, але останнім часом Мудриня поводилася так само нерозсудливо, як будь-яка закохана дівчина. Та ще й при цьому закохана у такого чоловіка, якому бракує глузду, щоби бути гідним її. Вона кохає його, і я бачу, що він теж її кохає, то чому йому не вистачає клепки сказати їй про це?
— Гадаю, тобі більше не варто називати мене Мудринею, — раптом мовила Найнів.
Еґвейн здивовано закліпала. Дійсно, таке звернення не було обов’язковим, і Найнів ніколи на ньому не наполягала, хіба що тоді, коли була через щось розлючена або коли цього вимагала офіційна оказія, але таке...
— Чому більше не варто?
— Тепер ти жінка. — Найнів кинула погляд на розплетене волосся Еґвейн, і та ледь не піддалася бажанню негайно скрутити його у подобу коси. Айз Седай можуть укладати волосся, як їм заманеться, але для неї розпущене волосся було символом нового життя. — Ти жінка, — твердо повторила Найнів. — Ми — дві жінки, ми далеко від Емондового Лугу, і додому повернемося дуже нескоро. Краще буде, якщо ти зватимеш мене просто Найнів.
— Ми повернемося додому, Найнів. Повернемося.
— Не намагайся заспокоїти Мудриню, дівчинко, — голос у Найнів був похмурий, але вона посміхнулася.
У двері постукали, і не встигла ще Еґвейн відчинити, як у кімнату влетіла схвильована Нісура.
— Еґвейн, цей твій молодик намагається увійти на жіночу половину. — Висновуючи з її голосу, вона була шокована. — Та ще й з мечем. Лише тому, що Амерлін дозволила йому зайти сюди в такому вигляді... Лорд Ранд не мав би так поводиться. Він усіх перелякав. Еґвейн, ти повинна з ним поговорити.
— Лорд Ранд, — пирхнула Найнів. — Хлопчисько переростає свої штанці. Хай лише потрапить мені до рук, я покажу йому лорда.